Результатом праці УГКЦ і Держави у Києві запропоновано створити Культурно-інформаційний центр роботи з українськими мігрантами

Про це йшлося в ухвалі науково-практичної Конференції на тему: «Українська міграція в контексті взаємодії Української Греко-Католицької Церкви та Української Держави», яка відбулася у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, 30 грудня 2011р. у контексті щомісячних зустрічей родин мігрантів, організованих Пасторально-місійним відділом Української Греко-Католицької Церкви. Вперше проблему міграції обговорили на високому науковому державному і церковному рівнях.

Організатори: Центр українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Пасторально-місійний відділ Української Греко-Католицької Церкви.

Партнери: Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії; Комісія УГКЦ у справах мігрантів; Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»; «Пієта» (Івано-Франківськ).

Представники УГКЦ, зокрема Пасторально-місійний відділ, та Держава спільно обговорили сучасний міграційний стан, представили напрацювання та випрацювали пропозиції, внесені в Ухвалу.

Українську Греко-Католицьку Церкву представляв владика Йосиф Мілян, Голова ПМВ УГКЦ, та о. Василь Поточняк, виконавчий секретар ПМВ, координатор зустрічі.

У своїй доповіді «Досвід УГКЦ у служінні мігрантам», владика Йосиф зазначив, що Церква вестиме стратегію постійного моніторингу і супроводу емігрантства в різний період. Як зауважив єпископ, за статистичними даними з 2008-2009 р. з України виїхало 5 млн. її громадян, за іншими дослідженнями – 7 млн. Цитуючи блаженнішого Любомира, наголосив, що його твердження «ми – країна емігрантів» – є актуально слушним.

У доповіді вказав на те, що міграція – це не лише негатив, як, зазвичай, вважають науковці та деякі церковні діячі. «У Португалії, наприклад, це явище підсилює економічний ріст країни», – зауважив єпископ, незважаючи на те, що там кожний п’ятий є емігрантом.

Відтак представив статистичні дані, де, за останніми результатами державного Інституту статистики, упродовж трьох років із Західної України виїхало 1,5 млн. осіб, понад 60% – це вірні з Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей. Загальна кількість закордонного українства сягає близько 20 млн. осіб. «Це і ті, котрі там народилися і ті, хто виїхав, – зауважив владика Йосиф.

Звернув увагу на духовно-соціальний фактор, стверджуючи, що «за цифрами стоять люди. Завдання Церкви – пригадати тим, хто на чужині, Христовий заклик: шукати відповіді, щоб у душах людей не забракло Бога».

Еклезіальний (церковний) аргумент, на думку єпископа, вказує на те, що, на практиці, душпастирство всеціло зосереджувалося на тих, хто приходив у храм. Отож, «український еміграційний рух дозволяє проявити себе не тільки як Церкву свого права, це дозволяє нам проявити себе як Східну Католицьку Церкву, яка крокує у напрямі патріаршества», – зазначає владика Йосиф.

Зауважив, на прикладі служіння о. Василя Поточняка, колишнього координатора греко-католиків в Італії, котрий створив там понад 100 спільнот, що для того, щоб організувати спільноту за кордоном, потрібно бути креативним, гнучким і чітким у позиції.

Розповів про діяльність Пасторально-місійного відділу УГКЦ, який, серед іншого, займається вірними, котрі потребують духовної опіки. ПМВ займається вірними у 37 державах світу: Африки, Японії, Індії, Скандинавських країн, Прибалтики… «Ми не тільки хочемо бачити наших вірних у храмі, а пробуємо сприяти тому, щоби створювалися громади при Церкві, працювати з посольствами, представниками державних структур», – зазначає владика.

Відтак розповів про конкретні кроки, які робить і планує робити УГКЦ стосовно питання праці з мігрантами. «Ми пробуємо створити якусь законодавчу базу, консультаційні пункти. Проводимо вишколи семінаристів старших курсів і шукаємо харизматичних кандидатів, котрі мали б бажання їхати на місії. Хочемо створити Євангелізаційний місійний інститут, який займався б цією проблематикою і готував кандидатів. Розпочали із семінарів, на які запрошуємо монахів і монахинь, котрі працюють і мають чим поділитися з іншими. На наступний рік заплановано курс для дівчат, потенційних кандидаток на дружин священиків. Створено базу для  біженців. Розвиваємо морське капеланство в Одесі. Працюємо з дітьми емігрантів. На цей рік заплановано чимало таборів для дітей-мігрантів. Комісія у справах мігрантів створила скайп-спілкування між дітьми і батьками, котрі є за кордоном. Проводимо зустрічі, остання з яких відбулася з представниками єпископських конференцій у м. Кьольні (Німеччина). Ці зустрічі мають поважний голос в контексті Європи. Ми хочемо, щоб нас почули і зрозуміли», – підсумовує Голова ПМВ.

У доповіді торкнувся питання одруженого священства, яке у Церкві Східної традиції має місце. Більш ніж 90 відсотків священиків УГКЦ є одруженими і це, на думку владики, створює конфлікт. «Вони бояться, що ми створимо невідповідну ситуацію в єпархії. Для цього треба багато зусиль, щоб переконати, що одружене священство є особливістю Церкви Східного обряду», – зауважує єпископ.

На завершення додав, що «ми не присутні серед мігрантів, щоб займатися тільки духовною сторінкою людей, але пробуємо підтримувати усі добрі починання тих, котрі за кордоном», – говорить єпископ і зауважує, що повернення українців на Батьківщину змінює лице української держави – приїжджають українці європейські. Підсумовуючи, наголосив на важливості таких розмов і зустрічей, зауважуючи, що «через ці розмови колись дійде до того, що Україна матиме своє еміграційне право».

З доповідями виступили також п. Теофіл Рендюк, заступник директора Департаменту зв’язків із закордонним українством, начальник відділу національних меншин та віросповідань МЗСУ котрий, звертаючись до присутніх, сказав, що вони є тими, хто народжує п’яту хвилю. Додав, що скоро першій дитині, котра народилася на чужині, виповниться 100 років. Відтак навів статистичні дані і сказав про те, що наші українці представлені у 56 країнах світу, у 265 країнах – є українські корені.  Міграційний потік серед тих, хто виїхав у інші країни, складає: Росія – 10 млн., США – 1млн. 200 тис., Канада – 1млн. 200 тис., Молдова – 645 тис., Аргентина – 250 тис., Бразилія – 500 тис., Узбекистан – 100 тис., Європа від 90 тис і далі. Наголосив, що міграційний процес на сьогодні знаходиться в обіймах Церкви і Держави.

Михайло Довбищенко, науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка розповів про те, що крім позитивних моментів, міграція несе з собою також вплив культур, загрози і виклики перед суспільством, які треба мати на увазі. Звернув увагу на те, якими ми маємо побачити себе у перспективі членства в європейському народі, яке займаємо місце, а також який досвід можемо почерпнути від сусідньої Росії. Вона, на думку п. Михайла, сьогодні стає проблемою міжкультурного та міжнаціонального діалогу. Як він зауважує, вирішувати проблеми треба, беручи до уваги кризову ситуацію і те, чи ця міграція буде керованою.

Звернув увагу на секуляризацію суспільства, яка, на сьогодні, через високий рівень соціальних гарантів, охопила Європу. «Люди, котрі добре заробляють – уже не хочуть мати дітей. Результат – старіння націй. Працездатних людей стає щораз-то менше. У Англії церкви передають під мечеті, переобладнують під магазини», – наголошує доповідач. Вирішення цієї проблеми  бачить у поверненні до традиційних цінностей і відтворенні  нації традиційним шляхом.

Світлана Кагамлик, старший науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка запропонувала  відновити практику семінарів з видачею дипломів для українського зарубіжжя та створити на базі КНУ Культурно-інформаційний центр усього українства.

Про  специфіку праці сімейних порадень розповів Максим Бондаренко, Комісія УГКЦ у справах мігрантів. Він, зокрема, звернув увагу на конфлікт пріоритетів у самій особі, котра стоїть на межі виборів. Назвав міграцію проблемою, у якій відстань помножена на час.

Наталія Яцик, аспірант Прикарпатського національного університету, «Карітас» Самбірсько-Дрогобицька єпархії, акцентувала увагу на «жіночому обличчі», яке носить явище міграції. Воно, як зауважує п. Наталя, складає 65% від загальної кількості. А це, за її словами, створює проблему соціального сирітства.

Про недостатнє висвітлення у ЗМІ питання дітей трудових мігрантів, про «п’яту хвилю» міграції говорила п. Оксана П’ятковська, науковий співробітник «МІОК» для дітей та родин трудових мігрантів. Зауважила, що «п’ята хвиля» мігрантів – це кваліфікована молодь і додала, що якщо вона почне виїжджати з України, то будуть залишені батьки і старші. На завершення доповіді анонсувала проведення Міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Транснаціональні сім’ї як наслідок української трудової еміграції: проблеми та шляхи їх розв’язання», яка відбудеться  у Львові 22 березня 2012 р.

Підсумки праці в групах відкрили проблеми та потреби, які існують у суспільстві стосовно теми міграції. Зокрема, було наголошено на тому, що саме через Церкву люди на чужині нерідко знаходили Бога і її служіння там, безсумнівно, має значну перевагу.

Акцентувалося на аспекті потрібності людини. «У цьому напрямі більше практичних дій чинить Церква», – зауважують учасники. Рівно ж як і у плані праці з дітьми-сиротами держава поки що виконує декларативну роль. Церква, натомість, – виховну та духовну.

Говорилось про недостатній рівень інформування самих мігрантів щодо існування організацій та програм щодо праці з ними. Зверталось увагу на проблему адаптації тих, хто повернувся і захист прав честі та гідності тих, хто працює за кордоном. Було зауважено, що поки що лише УГКЦ у цьому плані є активно працюючою, відповідно є потреба налагоджувати співпрацю Держави і Церкви.

Серед невирішених питань озвучувались: несвоєчасно виплачені зарплати за кордоном, брак інформування, прийняття подвійного громадянства – труднощі, з якими зустрічаються люди на чужині. Пропозицією, яка звучала в бік Держави, було налагодити систему, чи створити організацію, щоб люди знали, куди їм звернутися за юридичною, соціальною допомогою.

Зважаючи на все вищесказане, організатори зустрічі дійшли висновку, що на сучасному етапі надзвичайно перспективною є співпраця між УГКЦ і українськими державними структурами у вирішенні проблем закордонного українства з урахуванням понад столітнього досвіду діяльності УГКЦ еміграційного періоду.

Відтак організаційний комітет за результатами Конференції ухвалив:

1. Вважати сучасну діяльність УГКЦ важливим чинником забезпечення духовних, соціальних, культурних та інших потреб українців за кордоном і координатором їхніх громадських організацій.

2. Активізувати співпрацю УГКЦ з державними та громадськими структурами в Україні в питаннях допомоги українським мігрантам.

3. Звернутися до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з пропозицією увести у відповідні навчальні дисципліни соціогуманітарного циклу вивчення сучасної української трудової міграції.

4. Звернутися у Національну раду з питань телебачення і радіомовлення з пропозицією запровадити цикл інформаційних радіо-і телепрограм, присвячених проблемам сучасних українських трудових мігрантів за кордоном та їхніх родин в Україні (погляд Цекрви і Держави).

5. Звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозицією виділити кошти для створення Культурно-інформаційного центру роботи з українськими мігрантами в Києві (на взірець духовних порадень в регіонах).

Іванна Рижан

Опубліковано з “Католицького оглядача”