“Трушівське перо” у літературній візії сучасної молоді (22.05.12)

«Трушівське перо» – таку глибоку й оригінальну назву отримав уже п’ятий числом конкурс для творчої молоді,  присвячений   відомому в історії світового й українського мистецтва кінця XIX і поч.  XX ст. художника Івана Труша (1869-1941 рр.), майстра з яскравим національним обличчям, що творив у дусі тогочасних модерних західноєвропейських течій. Сучасник Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Грушевського, Миколи Лисенка, Соломії Крушельницької, Василя Стефаника, Іван Труш за своєю ерудицією, освітою і творчою та громадською активністю не поступався цим корифеям української культурної думки двадцятого сторіччя. З багатьма з них приятелював (наприклад, з Іваном Франком, Василем Стефаником), а Леся Українка була двоюрідною сестрою дружини художника, Аріадни з Драгоманових.

Художник залишив величезну спадщину (6 тисяч полотен), розпорошену в основному в приватних колекціях, а також у музейних збірках Львова, Києва та деяких європейських країн, зокрема Польщі. У цих творах він зумів поєднати модерністські напрями двох століть – кінця XIX і поч.  XX ст. Його тематична палітра надзвичайно різноманітна – від романтичного пейзажу, до картин глибоких філософських узагальнень. Сучасники називали Івана Труша «поетом сонця» за його світлу колористику та зображення сонця у різний час на фоні різноманітного пейзажного оформлення. Пізніше художник захопився зображенням місячного сяйва. Обидва ці світила мали для митця особливе філософське, екзистенційне наповнення. Чільне місце у спадщині  художника займає портретний жанр. Тонким психологізмом відзначилася  портретна галерея визначних діячів української науки і культури, яку Труш створив на замовлення тодішнього голови Наукового товариства імені Шевченка у Львові (НТШ)  Михайла Грушевського. Ця галерея стала основою майбутнього Музею НТШ. Серед  13 портретів галереї – постаті наших корифеїв Миколи Костомарова, Івана Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Лисенка, Михайла Грушевського, Василя Стефаника, Володимира Антоновича. Лише портретів Івана Франка пензля Труша відомо десять, а всього художник залишив нащадкам понад 350 портретів, серед яких вагоме місце займають найвидатніші діячі української культури тієї доби, які сукупно творили інтелектуальний та духовний портрет України у світі. Особливою теплотою, психологізмом, глибинними нюансами творчої і мужньої натури вирізняється єдиний прижиттєвий портрет геніальної Лесі Українки.  Іван Труш дуже багато подорожував – Гуцульщина, Наддніпрянська Україна, Крим, Італія, країни Близького Сходу. Його вишукані лірико-поетичні пейзажні шедеври відображають найцікавіші місця нашої планети від Єгипту до Венеції. Проте рідна Україна , зокрема Гуцульщина, надихали його творчість чи не найбільше. Відомий факт, що наш могутній Дніпро у доробку митця складає аж 180 полотен! Це опосередковано свідчить про глибоку любов митця до України, символом якої,  як і у геніального Шевченка, виступає славний Дніпро.  Станіслав Гординський писав про місце і роль Труша в розвитку українського мистецтва: «Значення Труша в тому, що він перший вніс у галицьке малярство імпресіонізм, а з ним новий, свіжий погляд на малярство». За  твердженням заступника директора Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (який  у своїх фондах має близько 320 оригінальних полотен художника) Оксани Білої «В історії українського мистецтва XX ст. Іван Труш утвердився як хрестоматійна постать неоромантичного малярства». За оцінками мистецтвознавців, сьогодні Труш входить у десятку найвідоміших художників України і Європи. Про визнання творчості Труша на європейському континенті свідчить успіх виставки  його творів у Сопоті (Республіка Польща), в експозиції якої було представлено 180 полотен Майстра із фондів Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.  Виставка отримала широкий резонанс: протягом трьох місяців на її експозиції побували тисячі поляків з різних куточків країни.  Ініціатором виставки «Сонячні акорди в палітрі Івана Труша» виступив  Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького ( генеральний директор Ігор Кожан), а натхненником експозиції і безпосереднім виконавцем – заступник директора музею Оксана Біла. Творами нашого земляка зацікавилися і музейники із Франції, які запросили показати згадану експозицію французьким любителям живопису.

Життєве кредо Труша – «Не відриваючись від коренів національних традицій, піднести тогочасну українську літературу, науку й мистецьку творчість до європейського рівня» – було зреалізовано художником у багатьох суспільно-просвітницьких проектах. Зокрема, він був ініціатором і співорганізатором «Товариства  розвою української штуки», «Товариства прихильників української літератури, науки, мистецтва», редактором і видавцем першого мистецтвознавчого журналу на теренах тодішньої України «Артистичний вістник». Труш вміло поєднав у своїй творчості талант художника з літературним хистом публіциста, мистецького критика, аналітика і філософа. Як громадський діяч проявив себе у розбудові Музею Наукового товариства імені Шевченка, в організації першої Всеукраїнської художньої  виставки,  яка мала на меті об’єднати митців Галичини і Наддніпрянщини. Його широка ерудиція й аналітичний підхід до наукової, культурної та мистецької проблематики тогочасного українського життя знайшли відображення у цілій низці засадничих фундаментальних праць і програмних статей, зокрема «Фотографія і штука малярська», «Чи можлива у нас штука?» (мистецтво-авт.). «Проєкт українського театру у Львові і публіка», «Потреба українського музея», «Наш журнал і суспільність».

Навіть така коротка характеристика творчості Івана Труша дає розуміння важливості ініціативи Художньо-меморіального музею Івана Труша після малярських конкурсів перейти до літературних молодіжних конкурсів. Ініціатори ідеї в особі завідувача музею Роксоляни Козак і наукового співробітника музею Людмили Співак поставили конкретну й амбітну мету – популяризувати знаного художника Івана Труша як талановитого літературознавця і публіциста через залучення широкого кола творчої молоді різного віку до написання літературних творів у будь-якому жанрі на тему творчості майстра. Конкурс відбувся у співпраці  музею з Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) та редакціями провідних львівських газет.  Конкурс проходив у двох номінаціях – «Літературний твір» (тема – «Слідами мандрів Івана Труша» і «Публіцистична стаття» (тема – «Іван Труш в контексті української та європейської культури»).  Цікава географія конкурсу – понад сто учасників віком від 11до 30 років з Сумщини, Вінниччини, Львівщини, Івано-Франківщини, Київщини, Дніпропетровщини, Донеччини, Запріжжя, Кіровоградщини, Волині.  Журі конкурсу у складі співробітників МІОКу Ігоря Калинця (голова журі, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заст. директора МІОК), Наталії Гумницької, Галини Шміло, Ольги Пташник, Богдана Сиванича визначили переможців у вікових категоріях, а також володаря гран-прі, яким став Максим Кокадей, студент IV курсу Інституту філології Сумського педагогічного університету ім. А. С. Макаренка за роботу «Настурції на замовлення» (дилогічний колаж, дійові особи – Іван Труш і Василь Стефаник). Детальнішу інформацію про результати конкурсу можна отримати на сайті МІОКу (www.miok.lviv.ua)  або на Facebook музею. Переможці й активні учасники отримали дипломи і книжкові подарунки, які уже декілька років поспіль надає видавництво «Каменяр». Особливо зворушливий момент запам’ятався учасникам свята: вручення директором видавництва «Каменяр» Дмитром Сапігою нового видання  «Кобзаря», ілюстрованого визначним нашим графіком Софією Карафою – Корбут, найменшій учасниці церемонії, чотирирічній Марусі із учительської родини Яричів, яка є частим гостем Художньо-меморіального музею Івана Труша. Неповторне враження справила ця жива картина маленької дівчинки, яка міцно обнімає своїми тендітними ручками «Кобзар» Тараса Шевченка, неначе свою кохану матусю. Воістину картина, достойна фотооб’єктива найталановитіших фотомитців Всеукраїнської газети «День»! Одначе провидінням долі сталося так, що підведення підсумків літературно-публіцистичного молодіжного конкурсу «Трушівське перо» збіглося у часі з експонуванням фотовиставки газети «День – 2011» у стінах Львівської політехніки, на запрошення ректора університету Юрія Бобала і директора МІОКу Ірини Ключковської. Журі конкурсу «Трушівське перо» вручило володареві гран-прі Максимові Кокадею і переможцям у різних вікових категоріях Олі Попко, Іванні Фітас, Яні Онишкевич та Марті Квятковській  сертифікат на безкоштовну місячну підписку газети «День» і  п’ятничний номер «Дня». Член журі Наталя Гумницька закликала цих талановитих конкурсантів не втратити свій шанс  і стати дописувачами до однієї з найкращих українських газет. До речі, ініціатива працівників Музею-садиби Івана Труша для залучення молоді різного віку до творчості через особистість Визначного Майстра і Громадянина, до популяризації його мистецтва серед своїх ровесників по усій Україні і є прикладом реального функціонування ідей газети «День», сконцентрованих, зокрема, у проектах «Україна Inсognita» та «Самоосвіта online». У такий конкретний спосіб музей стає тим коштовним кристалом, навколо якого гуртується інтелектуальне середовище, що поступово зростає і у свою чергу стає потенційним центром самопізнання, самозростання, самоутвердження та гуртування гідних, розумних і відповідальних  господарів своєї землі. Таких освічених, небайдужих і відданих, як Іван Труш, який, турбуючись про майбутнє України, писав: «Нам треба стояти… ногами  на нашій землі, головою бути в Європі, а руками обхоплювати якнайширше справи української нації». Ця мудра і прозорлива думка справжнього сина своєї землі актуальна й сьогодні. Іван Труш не лише визнаний імпресіоніст у європейській культурі, а й великий патріот і громадський діяч, який надихає молодь до творчого зростання, вчить її у конкретних справах виражати любов до рідної Батьківщини.

Член журі конкурсу «Трушівське перо»,
співробітник МІОК Наталя Гумницька

Фото