Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» зініціював проведення Ювілейної академії «Сандармох. Пам’ять. 75 років Великого Терору» спільно з Карельською республіканською громадською організацією «Товариство української культури «Калина». Академія відбулася 3 жовтня 2012 року в актовій залі Національноого університету «Львівська політехніка».

Цифра 75 із запалених 300 свічок, вінок із калини та барвінку, драпірований траурною тканиною та червоною калиною стенд із списком жертв, замордованих в урочищі Сандармох, проникливе виконання «Мелодії» Скорика і «Адажіо» Альбіноні струнним квартетом НУ «Львівська політехніка» під керівництвом Назарія Яцківа – усе це стало могутнім емоційним заспівом до відкриття Ювілейної академії.

Директор МІОКу Ірина Ключковська відкрила академію і представила львівській громаді гостей з Республіки Карелія — Ларису Скрипникову, почесну голову правління Карельської республіканської громадської організації «Товариство української культури «Калина», Юрія Дмитрієва — дослідника, редактора Карельської республіканської «Книги пам’яті» жертв політичних репресій, секретаря комісії з реабілітації жертв політичних репресій та Сергія Колтиріна — директора краєзнавчого музею міста Медвежегорська (Республіка Карелія).

На прохання ведучої учасники ювілейної академії вшанували пам’ять невинно убієнних українців в урочищі Сандармох хвилиною мовчання.

У вітальному слові учасникам академії і гостям із Республіки Карелія ректор Львівської політехніки, професор Юрій Бобало зазначив: «Нас зібрала урочиста і водночас скорботна подія, яка не повинна залишати байдужим жодного українця. Чому відзначення таких дат є важливим для усіх нас? Для академічної громади Політехніки зокрема? Відповідь на це питання очевидна: оминути їх — означає підкреслити не тільки наше небажання торкатися глибокої і понині кровоточивої рани, але й розписатися у нашому безпам’ятстві. Забувши минуле, перестанемо існувати як нація, ніколи не вибудуємо свого майбутнього. Для нас важливо, щоб кожний наш студент, кожна молода людина знала імена Леся Курбаса, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного, Марка Вороного, Миколи Зерова та сотень інших — це цвіт української нації, закатований і замордований в холодних лісах карельської землі 1937-го. Проводячи цю скорботну академію, хочемо донести правду, в першу чергу — до молоді, до студентства…».

Голова Львівської обласної ради Олег Панькевич звернувся до скорботної громади такими словами: «Дякую всім, хто прийшов на цю академію, хто причетний до організації такого важливого заходу, а також тим людям, які допомогли нам з вами дізнатися про замордованих у Сандармосі наших земляків. Ми не повинні забувати про цю трагедію, маємо досліджувати нашу історію, відновлювати нашу національну пам’ять…».

Директор МІОКу Ірина Ключковська зачитала вітального листа від головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, в якому, зокрема, йдеться: «Засвідчую вам глибоку повагу, дякую за підтримку ініціативи «Дня» щодо оголошення 2012-го Роком «списку Сандармоху» та запрошення до участі в заході…». Директор МІОКу вручила гостям найновіші видання «Бібліотеки «Дня» — серія з 15 книжок «Бронебійна публіцистика», яка отримала спеціальну відзнаку на цьогорічному Форумі видавців, та книжка «Сила м’якого знака», бестселлер минулорічного книжкового форуму.

У короткому вступному слові Ірина Ключковська наголосила на важливості поширення знань про цю страшну трагедію, яку вона порівняла з українською Катинню, бо «було перекрито кисень, без якого українська душа перестала дихати, перестало нормально розвиватися і функціонувати наше українське тіло. В цьому і є біда наша…».

Потужним рефреном до доповіді Лариси Скрипникової «Вшанування світлої пам’яті українців, страчених сталінськими катами на теренах Республіки Карелія – справа честі українців Карелії» прозвучала пісня «Коли ви вмирали» у високопрофесійному виконанні Народного чоловічого хору «Орфей» НУ «Львівська політехніка».

У своєму виступі Лариса Скрипникова повідомила, що за останнім переписом у Карелії налічується 12 800 українців, але через тривалу асиміляцію і падіння позитивного іміджу України, дедалі більше українців перестають вважати себе українцями. «Проте на просторах Росії все ж лунає українська пісня, українська мова… завдяки тому, що в Росії працюють українські організації, які голосно заявляють про себе», сказала гостя з далекої Карелії. Далі Лариса Скрипникова перейшла до висвітлення трагічної теми Сандармоху. Вона озвучила вражаючі факти діяльності «особливих трійок», які за 15 місяців «без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і навіть без самих звинувачених винесли понад 680 тисяч смертних вироків списками!». Пані Скрипникова розповіла про те як вшановують українці Карелії невинно убієнний цвіт української нації, про Козацький Хрест, про низку видань, зокрема «Убієнним синам України». Сандармох», «Моя Карелія, моя Україна», «Наші Соловки». Лариса Скрипникова наголосила: «Вшанування пам’яті невинно убієнних українців за межами України повинно стати однією з тих Великих Ідей, навколо якої ми, українці Росії, українці світу повинні об’єднатись, згуртуватись та зберегти пам’ять. Пам’ять як основу збереження нації та подолання наслідків тоталітарного режиму Російської імперії…Львівська політехніка взялася за святу справу – проведення академії на цю трагічну тему… Берегти пам’ять про страчених катами українців — наш обов’язок перед мертвими, живими і ненародженими…». Завершила свій виступ Лариса Скрипникова словами Ірини Ключковської, висловленими під час відвідин нею святої землі Сандармоху: «Українське серце карельської землі б’ється. Б’ється в унісон з Україною».

Зворушливо прозвучала літературно-музична композиція на основі віршів Василя Симоненка у майстерному виконанні учасників народної театральної студії «Хочу» Львівської політехніки (керівник – Анастасія Непом’яща).

Надзвичайно сильне враження на присутніх справила доповідь Юрія Дмитрієва «Спецпоселенці України на території Карелії у 30-х роках XX ст.», ілюстрована жахливими зображеннями могил замордованих засланців. Доповідач наголосив, що цифра 1116 далеко не остаточна і запросив українців підключитися до цієї виснажливої, але благородної справи. Щоб запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому: «Маємо передати молоді пам’ять про тих, хто віддав своє життя за теперішню вільну та незалежну Україну, і тим самим зберегти національну гордість та почуття патріота України — незалежно від нашого офіційного громадянства. Для цього замало один раз на рік приїзду української делегації до Карелії. Потрібна постійна, планова робота серед учнів та студентів, потрібно пропагувати творчу спадщину геніїв «українського відродження».

І знову уважну тишу залу пронизало могутнє Симоненкове звернення «Виростеш ти сину» у злагодженому виконанні хористів «Орфею».

Сергій Колтирін у своїй доповіді «Збереження пам’яті жертв політичних репресій в 30-ті роки XX ст. на території Медвежегорського району Республіки Карелія» констатував, що Меморіальний комплекс «Сандармох» – скорботне місце найбільш масових розстрілів людей – постав до 60-ліття «соловецького розстрілу», тобто 27 жовтня 1997 року в урочищі Сандармох із встановлення пам’ятного знака жертвам террору і насильства. За словами Колтиріна дослідники виявили і документально підтвердили 236 захоронень, братських могил, на території в 7,5 га спочиває більше 7 тисяч безвинно страчених людей… За архівними даними в урочищі Сандармох було знищено за період з 1934 по 1941 роки 3,5 тисяч жителів Карелії, біля 3 тисяч ув’язнених Біломорбалтійського комбінату і 1116 ув’язнених Соловецького табору особливого призначення – «Великий Соловецький етап». Про вшанування пам’яті невинно убієнних пан Колтирін сказав: «Уже протягом 15-ти років в урочищі 5 серпня проводиться День Пам’яті жертв політичних репресій, в яких беруть участь делегації з України. Це стало традицією, ми щорічно чекаємо Ваших посланців. Багато з них стало моїми друзями і добрими знайомими».

Гриць Гайовий, заступник голови Київського товариства політв’язнів і жертв репресій, журналіст і письменник подарував гостям книжку про українську експедицію в урочище Сандармох та зачитав із неї вірші, а також книжку «Так хто ж вороги народу?», збірку документальних новел і роздумів із серії «Голгофа мільйонів».

Тетяна Крушельницька, доцент кафедри інженерного матеріалознавства та прикладної фізики Львівської політехніки, близька родичка розстріляних у Сандармосі Антона, Остапа і Богдана Крушельницьких, учасник трьох акцій вшанування жертв репресій у своєму виступі наголосила, що Сандармох – це земля начинена людськими кісткамим і українцям потрібно їздити туди на прощі, щоб на власні очі все побачити. Вона подякувала гостям за їхню самовіддану працю – розкриття нових таємниць історії.

Символічно прозвучав твір «Горнусь до тебе Україно» у злагодженому виконанні Народного чоловічого хору «Орфей».

У підсумковому слові Ірина Ключковська подякувала учасникам і організаторам ювілейної академії: ректорові Юрію Бобалу, гостям з Республіки Карелія Ларисі Скрипниковій, Юрію Дмитрієву і Сергію Колтиріну, голові Львівської облради Олегові Панькевичу, директорові Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки Степанові Шалаті, хору «Орфей» і його диригентові п. Вівчарику, струнному квартетові і його керівникові Назарію Яцківу, а також працівникам МІОКу. Звертаючись з подякою до гостей Карелії, Ірина Ключковська зокрема сказала «…коли я говорю про таких людей, як Юрій Дмитрієв, то стверджую, що таку Росію я люблю…».

Академія транслювалася у режимі онлайн, демонструвались фотографії з урочища Сандармох.

Завершилася ювілейна академія «Молитвою за Україну» Миколи Лисенка, яку разом із хором «Орфей» заспівав стоячи увесь зал.

Наталя Гумницька