Разом нас багато!

Казахстан – важливий об’єкт на мапі українського всесвіту, адже це місце проживання багатьох наших співвітчизників, які волею долі, хтось добровільно, а хтось і примусово, опинилися на цій землі і пов’язали з нею своє життя. Сьогодні українська молодь Казахстану – це друге, третє або й ще дальші покоління тих, хто залишив свою рідну землю. Україна для багатьох з них – дитяча казка, ностальгійний спогад бабусі, а ще – омріяна країна, де вони хочуть побувати, а дехто й навчатися. Тому вивчення української мови для них – не лише данина пам’яті роду, але й практична потреба.

Саме тому Карагандинське обласне Товариство української мови ім. Тараса Шевченка «Рідне Слово» й особисто Апостольський делегат для греко-католиків в Казахстані та Середній Азії о. Василь Говера ініціювали проведення україномовної літньої школи. Такі плани виношували вже давно, але тільки після зустрічі в Астані навесні цього року з директором Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» Іриною Ключковською мрії переросли в конкретні плани.

Для проведення літнього табору «Крок до України» у Карагандинську область були відряджені наукові співробітники МІОКу Олеся Палінська та Ольга Пташник, а також викладач кафедри іноземних мов НУ «Львівська політехніка» Олег Качала. Протягом десяти днів вони створили невеличке, але жваве й цікаве українське середовище посеред казахстанських степів. Неоціненну допомогу у проведенні табору надали вчителі з Караганди п. Ірина Скокова та п. Світлана Павлюк, які стали справжніми янголами-охоронцями для табору.

Учасниками табору стали 34 школярі та студенти з Карагандинської області. Дехто з них розмовляє вдома українською мовою, а для когось це були перші спроби вивчити українські слова й граматику. Деякі учасники табору цього року виїжджають на навчання в українські виші, інші готуються в майбутньому теж їхати вчитися в Україну, тому найбільше їх цікавило практичне вивчення розмовної української мови.

Десятиденна програма табору складалася з уроків української мови, занять в етномайстерні, вечірніх спілкувань у групах. А ще були веселі ігри, конкурси, походи в гори, в ліс і на озеро, дискотеки і пісні під гітару – те, що дарує позитивні емоції і робить табір незабутнім.

Заняття з української мови проходили у трьох групах: початковий рівень (викладач – Олег Качала), середній (Олеся Палінська) і високий (Оля Пташник). Учасники табору мали можливість вивчати українську мову цікаво й ефективно, оскільки викладачі використовували на заняттях підручники, розроблені працівниками МІОК – «КРОК-1», «КРОК-2» та «Автостопом по Україні». Актуальні розмовні теми, добре пояснена граматика, ефективні вправи і щира, невимушена атмосфера зробили уроки цікавими та веселими. Окрім того, учасники табору мали можливість додатково консультуватися з викладачами у вільний час або ж просто спілкуватися на найрізноманітніші теми, що сприяло не лише підвищенню мовної компетенції, але й зав’язуванню справжньої щирої дружби між учасниками з Казахстану та України.

Поглиблювали знайомство з Україною заняття в етномайстерні. Тут можна було навчитися робити як традиційні, так і сучасні декоративні вироби – ляльки-мотанки, різдвяні павуки, пташки з тіста, вітражі, декупаж, браслети з ниток, а також спробувати грати на традиційних українських музичних інструментах, оригінально вив’язувати давні головні убори (намітки, хустки), ознайомитися з народними танцями (ойра, картопля, аркан) та іграми – гаївками. Керівник етномайстерні Оля Пташник пояснювала як етнографічні нюанси традиційних виробів, так і те, як їх можна зробити з доступних сучасних матеріалів і застосувати у повсякденному житті.

Вечірні години були присвячені спілкуванню у групах. Темою для дискусій були короткі історії для душі, які сприяли як налагодженню стосунків у групах, так і поглибленню вмінь виражати українською не тільки думки, але й емоції. Також увечері студенти мали змогу переглядати українські фільми – і художні, й документальні, й мультиплікаційні, а також слухати українську музику і співати українських пісень. А у вільний час команди готувалися до конкурсів – командних футболок, фотополювання, шоу талантів.

Ігри, розваги і конкурси також сприяли вивченню української мови. Спробуйте-но швидко знайти «нижній отвір вежі між лазнею і джерелом», не знаючи української мови! Але учасників табору такі завдання не лякали: вони не лише грали в ігри, але й вивчали таким чином нові слова, які потім активно використовували. А слово «ґречний» так припало учасникам до душі, що всі наввипередки демонстрували цю чесноту, аби почути такий український комплімент.

Сприяла проведенню табору і природа Казахстану. Загалом сувора й лаконічна, у цьому куточку – Каркаралінському національному природному парку – вона вражає своєю красою. М’який клімат, дикі скелі, соснові ліси, гірські річечки і затишна галявина, на якій розташувався табір, – ось казахстанський рецепт ідеального відпочинку. Так що у вільний час всі із задоволенням ходили в гори чи на озеро, збирали в лісі дику малину і суниці, насолоджувалися фантастичними кам’яними пейзажами, грали у волейбол чи бадмінтон, словом, знаходили заняття до душі. А ввечері, звичайно ж, дискотека: українські ритми, спочатку незвичні, потім так захопили всіх, що годі було зупинити запальні польки й аркани.

Десять днів підготовки і хвилювання, навчання, розваг, непідробних щирих емоцій залишилося позаду. Учасники роз’їхалися – хто до Львова, хто у свої рідні міста в Казахстані. Але цей час, без сумніву, змінив життя всіх, хто там був, хто пережив цей калейдоскоп вражень і відчуттів. Для когось це був справді перший крок до України, хтось поглибив свої знання, але для всіх табір став величезним стимулом пізнавати Україну, любити її і працювати для неї. Спілкування триває завдяки сучасним технічним засобам, і ми віримо, що будуть ще нові зустрічі, нові кроки до України.

З відгуків учасників табору

Галя Саєнко:

Було дуже цікаво, особливо на уроках української мови. Ми не тільки вивчали граматику, але й розмовляли на цікаві теми. Тим самим ми вивчали українську мову і розширювали свій кругозір.

Богдан Ребекевша:

Мені сподобалося передусім те, що з легкої руки цих чудових викладачів я зміг розкрити свій потенціал, причому не тільки у навчанні, але й у творчості. По-друге, уроки були дуже плідними для мене. Я зміг позбутися психологічного бар’єру – боязні говорити. Етномайстерня – це взагалі космос, було дуже прикольно. А ще були постійні спілкування, ігри, танці (ніколи не думав, що буду танцювати польку), спорт, прогулянки, співи під гітару, ну і любоффф – куди ж без неї :).

Оля Дудка:

Я багато спілкувалася з викладачами, і це мені дуже допомогло – зараз я вже вільно розмовляю українською мовою, це мені дуже потрібно, тому що наступного року я приїду навчатися до України.

Ангеліна Макушина:

Підручник, за яким ми навчалися, був дуже зрозумілим і цікавим. Завдяки вчителям і підручнику мені було дуже легко і приємно займатися щодня.

Катруся Смірнова:

Я обіцяю, що не буду забувати далі вивчати українську мову. Обіцяю!!!

Яна Атаманчук:

Окрім навчання, ми розмовляли на різноманітні теми. Мені здається, що завдяки такому підходу Олега до кожного з нас мені легко давалося вивчення мови.

Володя Третьяков:

Є тільки один мінус – що ми вчили українську всього десять днів. Мені все сподобалося, я й не думав, що буде так весело.

Наталя Волобуєва:

Дуже незвичне планування уроків, організація дня, цікава програма, доступна для різних рівнів.

Іван Мартин:

Я бажаю ще не один раз поїхати в такий табір.