Майбутні російські дипломати переконані, що саме у Галичині можна найкраще опанувати розмовну українську мову.

Ні, це не мовний туризм, не хобі і не факультатив з вивчення української мови. Четверо студентів Російського державного гуманітарного університету, майбутні дипломати (спеціалізація – “регіонознавство пострадянського зарубіжжя”) свідомо обрали українську мову як другу іноземну. Одну пару на тиждень (студенти бідкаються, що цього замало!) їм викладає цю дисципліну колишня львів’янка, кандидат філологічних наук Галина Лєсная, яка очолює Російську асоціацію україністів. Будуть заліки, іспити…

Студенти-другокурсники Георгій Григолія, Пет­ро Сидоров, Анастасія Підберьозна і Ольга Раєвська приїхали до Львова вдосконалювати українську мову за рекомендацією своєї наставниці Галини Мирославівни. Але вони і самі невдовзі переконалися (бували в інших містах України), що найкраще це робити саме у містах Галичини, де українська мова звучить буквально на кожному кроці. Прийняв москвичів на двотижневу мовну науку і практику колектив Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”. Директор інституту, доцент-мовознавець Ірина Ключковська, вітаючи москвичів, сказала цікаву фразу: “Спасибі, що не побоялися приїхати до Львова…”. Мала на увазі стереотипи про ворожість українців, особливо галичан, до росіян, які насаджують деякі російські політики, засоби масової інформації. Петро Сидоров зізнається: “Ми особливих хвилювань не відчували. Але були застереження від знайомих, батьків. Просили бути пильними і обережними…”. Георгій Григолія додає: “Ніякої ворожості, навіть упередженості щодо нас ми у Львові не відчули. Була лише одна гостра розмова з відвертим націоналістом. Але його настрій змінився, коли сказали: “Приїхали у Львів вчити вашу рідну мову…”.

Спілкуючись зі студентами, прагнув зрозуміти, якими мотивами керувалися вони, обираючи українську мову як другу іноземну. Петро Сидоров: “Наші народи, наші мови близькі. Як майбутній дипломат хотів би прислужитися зближенню і порозумінню між нашими країнами. Спеціа­лістів, які добре знають українську мову, значно менше, аніж фахівців, скажімо, з англійської. Їх, можливо, не більше від тих, хто знає китайську мову… Напевно, нам легше буде знайти роботу у дипломатичних відомствах або потужних фірмах, які мають широкі міжнародні контакти. Українська мова – це, по суті, для мене третя іноземна мова. Десять років у школі вивчав китайську мову і зараз намагаюся підтримувати певний рівень. Українська мова приваблює мене своєю мило­звучністю, поетичністю. У російській мові більше твердих звуків і менше пом’якшень…”.

Чи достатньо засобів і можливостей вдосконалювати українську мову саме у Москві? Георгій Григолія: “У нас на Арбаті є Український центр, але бібліотека там бідненька, проблематично отримати ті твори українських авторів, які мене цікавлять. А ще нам бракує україномовної періодики…”.

Мені здавалося, що найкраще навчити росіянина української мови може той, хто майже рівнозначно володіє двома мовами. Але, за словами Ірини Ключковської, у їхньому інституті обходяться без мови посередника, тобто вчать української без жодного слова російською. Це так званий комунікативний метод. Йдеться саме про розмовну мову. Філологи інституту вважають, що рівень знання мови у гостей є доволі високий. Коли спілкувалися, студенти, очевидно, від хвилювання вживали і російські слова, а в українських прослуховувався московський акцент. Не міг утриматися від спокуси одразу виправляти студентів, коли вони вживали русизми. Пані Ірина зауважила, що за методикою викладання іноземної мови це неправильно робити під час мовлення. Треба, мовляв, занотувати помилки, а потім провести “роботу над помилками”…

Коментар для «ВЗ»

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою

Наш інститут здійснює проект “Крок до України”. Він включає проведення шкіл для учнівської і студентської молоді, які зацікавлені у вив­ченні української мови як іноземної. Видали першу частину підручника “Крок-1” саме для початківців. Це видання профінансував відомий меценат Богдан Гаврилишин.

Автори підручника – наші працівники, кандидат філологічних наук Олеся Палінська і Оксана Туркевич, яка щойно захистила дисертацію. Аудіоматеріал начитували наші студенти під керівництвом народного артиста України Богдана Козака. Зараз працюємо над другою частиною підручника. “Крок- 1” поширюється світом. Ним уже користуються у США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Грузії, Казахстані. Нещодавно повернулися з Казахстану, де провели майстер-клас для людей, які хочуть вивчати українську мову. Спостерігаємо нове цікаве явище. Задекларували бажання вивчати сучасну українську мову як іноземну представники старої заокеанської еміграції, оскільки в їхніх країнах відбулися потужні асиміляційні процеси.

На фото: Директор інституту Ірина Ключковська (в центрі) впевнена, що ці юнаки і дівчата будуть сіяти у Росії правдиве слово про Україну, Галичину, любов до української мови.

Опубліковано з газети “Високий Замок”