Проект «Відкриймо для України українську діаспору» офіційно стартував 9 серпня 2006 р. У цей день з ініціативи МІОК сотням львів’ян презентувало свою діяльність Товариство «Вербиченька», яке об’єднує українців Нижнєкамської міської національно-культурної автономії, що у Татарстані.
Діяльність українців Татарстану презентували Голова Нижнєкамської міської національно-культурної автономії «Українське товариство «Вербиченька» Євген Савенко, організатор і вчитель недільної школи в Нижнєкамську Людмила Найденко та члени товариства, в тому числі і його молодіжне крило «Лелеки». Програма презентації була різноманітною – це інформація про діяльність товариства, виставка буклетів-літописів, художня самодіяльність – виконання пісень і читання віршів на українській і татарській мовах.
Українців Татарстану вітали львів’яни, серед яких, директор МІОК, кандидат педагогічних наук, Ірина Ключковська; народний депутат України Ярослав Кендзьор; начальник відділу культури і туризму Львівської облдержадміністрації Галина Дорощук; поет – лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, почесний громадянин міста Львова Ігор Калинець; заступник директора Інституту народознавства, кандидат наук мистецтвознавства Роман Яців; директор науково-виробничої фірми «Поліграфічні технології», кандидат технічних наук Василь За поточний; директор Палацу мистецтв, Заслужений працівник культури Роман Наконечний; голова Товариства татар у Львові Хамзя Катаєв; отець Маркіян та багато інших поважних гостей цього дійства, які вручали квіти, дарували різноманітну україномовну літературу та українські сувеніри.
Перед учасниками зібрання виступив також дитячий ансамбль Будинку вчителя «Джерельце» та соліст Київської філармонії Артем Монастирський.
У цей же день 9 серпня 2006 р. о 19.45 год. відбулася пряма трансляція на Львівському телебаченні за участю представників Українського товариства «Вербиченька» та працівників МІОК.
7 серпня 2006 р. було організовано зустріч за круглим столом з представниками української діаспори м.Нижнєкамська у Міжнародному інституті освіти, культури та зв’язків з діаспорою, а 11 серпня 2006 р. така зустріч відбулася в Управлінні з питань внутрішньої політики Львівської обласної державної адміністрації з головою Управління п. Святославом Шереметою, на якій обговорювалися питання подальшої співпраці з Українським товариством Нижнєкамська.
У рамках святкування 750-річчя Львова та 150-річчя Івана Франка для делегації українського товариства «Вербиченька» було сплановано культурну програму. Відбулися екскурсії: в музей Івана Франка с.Нагуєвичі та державний історико-культурний заповідник «Тустань», музей Романа Шухевича с.Білогорща (10 серпня), Львівський державний меморіальний музей М.Грушевського та музично-меморіальний музей С.Крушельницької (11 серпня), вулицями старовинного Львова, на Личаківський цвинтар, у Львівський державний академічний театр опери та балету ім. С.Крушельницької (8 серпня). Гості з Нижнєкамська побували у музеї народної архітектури та побуту, взяли участь у Святі врожаю (13 серпня). За бажанням учасників делегації 13 серпня відбулося відвідання церковної служби та екскурсія в церкві Святого Юра.
На запрошення НРУ делегація взяла участь у презентації фільму “Той, хто пробудив Кам’яну державу” про В’ячеслава Чорновола у кінотеатрі ім. Довженка (10 серпня). Народний депутат України Ярослав Кендзьор подарував українському товариству «Вербиченька» копію цього фільму.
Ця акція мала великий резонанс у суспільстві та широко висвітлювалася засобами масової інформації. Результатом презентації і програми перебування делегації стало не лише ознайомлення громадськості з діяльністю товариства «Вербиченька», але й налагодження контактів з громадськими та державними організаціями Львівщини.
МІОК планує і надалі знайомити українців із життям українських громад за кордоном, особливо на сході від кордону України.
Вербичани в Україні
Людмила Найденко – прес-секретар товариства “Вербиченька”
У рамках проекту “Відкриймо для України українську діаспору”, започаткованого Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”, Нижнєкамську “Вербиченьку” було запрошено в Україну.
Підготувати й організувати таку подорож справа не проста, адже треба було продумати і полагодити безліч великих і малих питань, справ. Спонсором нашої подорожі став Голова ОУР та ФНКА “Українці Росії” Василь Дума, який погодився профінансувати транспорт для цього заходу, за що йому велика наша подяка.
Львівська гостинність
Міжнародний інститут освіти, культури та зв`язків з діаспорою НУ “Львівська політехніка”
Більше 10 років “Вербиченька” співпрацює з Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”. У великій мірі наша подорож була такою вдалою завдяки піклуванням і кропіткій праці директора МІОК пані Ірини Ключковської та начальника відділу культури та зв`язків з діаспорою пані Марії Галік. Вони розробили і підготували докладну й цікаву програму нашого перебування у Львові, яка включала презентацію “Вербиченьки”, виступи на обласному телебаченні, візит до львівської обласної державної адміністрації, численні екскурсії в музеї, собори, театри, зустрічі з цікавими людьми та участь у багатьох незвичайних заходах. Адміністрація львівської політехніки потурбувалася про наше комфортне перебування в готелі, смачне харчування в кафе, побут і розвагу. Працівники МІОК доклали так багато зусиль, щоб подорож запам’яталася і дорослим і дітям на довгий час, щоб враження про старовинний і незрівнянний Львів, який в цьому році відзначає своє 750-річчя, були найпозитивнішими. Ці працівники є справжніми патріотами і міста, і України.
Однією із знакових для нас подій стала презентація товариства “Вербиченька” у Палаці мистецтв м. Львова. Такого заходу ми ще не проводили, а виявилося, що треба було провести вже давно. Ми трішечки хвилювалися напередодні, що під час літніх вакацій не буде багато глядачів, може людям не буде так цікаво, але такого аншлагу ми не сподівалися. Зала не те, що була заповнена, а що в ній не було де яблуку впасти, не вистачало навіть приставлених попід стінами крісел та стільців, люди стояли у проходах. Львів’яни йшли зустрітися з діаспорою! Львів’яни йшли побачити й послухати земляків здалечини! Люди несли квіти, дитячі книжечки, вишиті рушники і серветки. Йшли молоді й літні, працівники закладів і творча інтелігенція, посадові особи і звичайні перехожі. Було безліч питань, цікавих розповідей, зустрічей та подарунків. Ми відчули, що материковим українцям не байдужа діаспора, вони щиро цікавляться й підтримують нас. “Ми не шматок відірваний, ми – частка України!” – писав Санкт-Петербурзький поет Валентин Іващенко. Ми переконалися, що це дійсно так!
В один із днів нашого перебування було заплановано відвідання Личаківського кладовища, де знайшли останній притулок численні видатні українці. Наша незрівняна гід пані Леся Корнат так професійно провела нас по печальних вуличках кладовища, так докладно розповіла про численних його “мешканців”, що ми відчули не тільки щем і смуток від втрат нашої держави, а й безмірну велич нашого народу, який зростив таких достойних синів і дочок.
Ми урочисто поклали квіти до підніжжя Івана Франка, Соломії Крушельницької, відвідали могили Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра. Несподівано ми дізналися, що професора Василя Іваницького поховано теж на цьому цвинтарі майже рік тому, віддали пошану і йому.
Нема нічого вічного на землі. У вируванні життя і круговерті подій корисно іноді заглянути в тишу і спокій між меморіальних знаків, пагорбів і брил, задуматися, чим і як згадають нащадки нас… Так складається життя.
27 серпня 2006 року все прогресивне українство урочисто відзначає 150-річча Івана Франка. До цієї події було присвячено відвідання “Вербиченькою” та молодіжним гуртком “Лелеки” батьківщини Івана Франка села Нагуєвичі. Ми побачили своїми очима ту землю, яка породила великого українського письменника, тих доброзичливих людей, серед яких зростав Франко, які досі гостинно зустрічають численний люд і свято бережуть хатину, подвір’я, все, що пов’язане з Франком. Ми доторкнулися тієї колиски під стелею хатини, в якій зростав великий Каменяр. Для виховання нашої молоді це мало велике значення. Буде що розповісти і показати під час уроків у недільній школі.
Нам було влаштовано ще одну чудову зустріч з природою України – подорож у Карпати на Сколівські бескиди та водоспад Тустань. Майже всі члени “Вербиченьки” вперше побували в Галичині (декотрі взагалі в Україні побували вперше!). Але для всіх вербичан зустріч з Карпатами була особливою! Стало добре зрозумілим, чому Карпати у піснях називають Синіми горами. Ми своїми очима побачили гірські полонини, дізналися, що таке бескиди, навчилися відрізняти смерічку від ялинки, познайомилися з оригінальною культурою народу Прикарпаття, його побутом, вбранням, піснями.
Про історію УПА і визвольну боротьбу в нашому товаристві знали не так багато. Влаштована нам подорож до музею Романа Шухевича (Тараса Чупринки) в Білогорщу була вельми цікавою. Супроводжував нас видатний письменник, живий класик української літератури і просто чудова скромна Людина, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка пан Ігор Калинець. А в музеї зустрів пан Володимир Каранда, який так докладно, цікаво й завзято розповів про Шухевича, про заснування музею і збереження безлічі безцінних документів про боротьбу українського народу.
Кажуть українці: “Нашого цвіту по всьому світу”. Мабуть саме так про свій народ можуть без перебільшення сказати і татари. У Львові створено і активно працює татарське культурне товариство “Туган ил”. Очолює його пан Хамзя Кашаєв. Про наш приїзд вони дізналися у Львові одними з перших. Представники татарської громади були присутні на презентації “Вербиченьки”, разом з нами подорожували по пам’ятках старовини, відвідували музеї, влаштовували теплі зустрічі і спілкування. Адже їх цікавило все, як нам живеться в Татарстані, які новини в наших краях, як ми знаходимо спільну мову з владою. У багатьох випадках під час спілкування віднаходилися спільні знайомі, односельчани, краяни, виявлялося багато спільного.
Наші українські проблеми, справи і питання посеред Татарстану, мов у дзеркалі відображають проблеми і справи татар посеред України. Ми добре розуміли один одного і домовилися про подальшу співпрацю. А сумісний українсько-російсько-татарський концерт за гостинним столом здружив нас ще більше.
Дорогою до Львова:
-
Святині Києва
Відвідали ми старовинний і величний Київ. Побували в Печерській лаврі, Софійському, Володимирівському й Михайлівському соборах, оглянули Золоті ворота і ще безліч істрочних пам’яток столиці України. Відвідали музей видатної української акторки Марії Заньковецької, де нам було запропоновано цікаву експозицію й розповідь про її життя та творчість. Від “Вербиченьки” працівникам музею вручили татарський чак-чак і зробили пам’ятний запис в Почесній книзі. Були ми на Байковому кладовищі, де вклонилися могилам і урочисто поклали квіти першому Президенту України в 1918 році Михайлу Грушевському, видатній українській співачці Оксані Петрусенко, відвідали останнє пристанище багатьох українців, які залишили в історії вартий уваги й поваги нащадків слід.
-
Всеукраїнський татарський культурний центр
Перебували ми в Києві в татарському товаристві. Гостинно нас прийняли в мечеті Всеукраїнського татарського культурного центру “Татар йорт”, яким керує пан Канафія Хуснутдінов. Тепло, щирість і турботи співробітників Центру Шауката Рауфовича, Альфії Інгеловни та пана Володимира ми відчували на кожнім кроці. Ми привезли татарській громаді Києва привітання з історичної Батьківщини, подарунки від Саід-хазрата Нижнєкамської мечеті, книжки для недільної школи від директора Нижнєкамського педагогічного училища Ріфката Мулліна, пригостили чак-чаком, тепло поспілкувалися.
-
Канівські схили
Після перебування в Києві наш “будиночок на колесах” направився берегом Дніпра в Канів. 365 сходинок підіймали нас на Чернечу гору до Кобзаря української літератури і історії Тараса Шевченка. Хто бував там, бачив своїми очима безкраї українські простори, круті схили і ревучий Дніпро, той зрозуміє наші бурхливі почуття… У підніжжя пам’ятника нами було проведено урочистий шевченківський урок, виступив з розповіддю про нелегке життя Тараса наш Голова Євен Савенко, читали вірші діти недільної школи – переможці Всеросійського конкурсу на краще читання віршів Шевченка – Вікторія Граньонкова, Ксенія Гаврилова, Віктор Савенко. Ця зустріч з Тарасом залишиться в пам’яті вербичан на все життя.
-
Софіївський парк в Умані
Справжнім подарунком стало для нас відвідання Софіївського парку графів Потоцьких в Умані. Було так приємно милуватися красою й вибагливістю природи, помноженої на здібності майстра-архітектора та втіленої в життя кріпацькими руками. Відпочивало око, душа і тіло. Від чистоти повітря навіть паморочилися наші голови, звиклі до загазованості й викидів нафтохімічного комбінату. Хочеться вірити, що чисті джерела “молодості”, “краси” й “здоров’я” справді-таки додадуть того, що кожний з нас зажадав, припадаючи до цілющої води, і бажання наші сповняться.
-
Мартинівка
Одна з перших членкинь “Вербиченьки” Раїса Іванівна Степанова народилася на Кіровоградщині в селі Мартинівка. Саме туди прямував наш автобус після Умані. В селі нас чекали. Наварили смачного борщу, напекли запашного хліба, повідомили про наш приїзд мешканців. Все село зібралося на шкільному подвір’ї, яке швидко перетворилося на сценічний майданчик. Більше двох годин “Вербиченька” виступала перед вдячними глядачами. У концертній програмі були вірші, гуморески, сценки, безліч українських і татарських пісень, що селянам було вельми цікаво.
Подаровані мешканцями Мартинівки вишиті рушники, залишили в нашій пам’яті їх щирість. Хай Господь береже їх душі і дає їм доброго здоров’я!
Прикро спостерігати, що нині справи в українських селах не з кращих, молодь все більш від’їжджає, літнім людям жити все важче, роботи нема, культурне життя, м’яко кажучи, не вирує як колись. На такому тлі наш приїзд став для Мартинівки справжньою подією! Хочеться вірити, що життя все ж візьме верх, українські села будуть процвітати і стоятимуть “мов писанки” по всіх безкраїх просторах України.
Дорогою зі Львова
-
Сосниця й Олександр Довженко
Подорож до музею Олександра Довженка не входила до нашого маршруту. Але так склалася доля, що через ремонт траси дорога наша пролягла саме через селище Сосницю. Проїхати повз ми не могли. На диво навіть у вихідний день працівник музею пані Любов Миколаївна гостинно нас зустріла, запросила оглянути подвір’я, хатину й експозицію музею видатного кінематографіста.
Бронзовий Довженко у повний зріст босоніж зустрів нас просто посеред двору, радісно піднявши догори руки. Хатина, в якій він зростав, вразила незвичайністю і досі збереженим відчуттям глибокого смутку, якого так багато зазнала родина Довженків. Погруддя Провісника зустрічає нас і в садку, встеленому нападавшими за ніч яблуками та грушками. Пані Люба запросила нас скуштувати стиглих ласощів. Путивочка з Довженківського саду – то, скажу я вам, не аби-який смак!
Як чудово й оригінально влаштований музей Олександра Петровича! У незвичайної людини і музей повинен бути незвичайним. В ньому говорять не лише експонати, говорять стіни, говорить навіть стеля… В таких місцях варто побувати за будь-яких обставин. Нам розповідав про цей музей Тарас Миколайович Дудко, племінник Олександра Довженка, з яким ми маємо давні і дружні стосунки. Та що це так цікаво ми і не сподівалися!
-
Чернігівщина. Ядути
Ще у 2003 році, під час подорожі “Вербиченьки” на фестиваль “Калинові грона”, що проводився в Ніжині, ми побували в одному з сіл Борзнянського району Ядути. То була незабутня зустріч. Тепло і щирість простих хліборобів-трударів, вдячність глядачів за наш виступ, духм’яні польові квіти в дарунки – все було приємним. Протягом трьох років ми підтримуємо зв’язки з селянами. Не відвідати Ядути цього разу ми не могли.
Чекали нашого приїзду і цього разу. Потурбувалися про нашу зустріч, смачно нагодували, влаштували чудовий відпочинок на березі лісового озера Трубен з прогулянками по воді на катамаранах. Погода була як на замовлення. Так що до концерту ми були готові на сто відсотків.
Не зважаючи на пізню годину (в селі вдень відпочивати ніколи), зала сільського клубу була наповнена вщерть. Наш приїзд став для селян подією, адже вони теж чекали нової зустрічі з “Вербиченькою”. Ми почули так багато слів щирої вдячності, подарували квіти, залишили подячний запис, запросили приїжджати ще! Ми дуже задоволені, що нашій творчості було дано таку високу оцінку.
-
Щира подяка
Товариство “Вербиченька” висловлює щиру подяку всім, хто долучився до влаштування нашої подорожі та візітації в Україну:
-
Василю Думі – голові ОУР та ФНКА “Українці Росії”,
-
професору Юрію Руданському – ректорові НУ “Львівська політехніка”,
-
адміністрації львівської обласної державної адміністрації,
-
Ірині Ключковській, Марії Галік, Ігорю Калинцю, Наталії Кравчук, Остапу Кендзьору, Марійці Джурі, Галині Галевич та всьому дружньому колективу МІОК Національного університету Львівська політехніка”,
-
Галині Тихобаєвій – директору музею імені Соломії Крушельницької,
-
Марії Магунь – директору музею Михайла Грушевського,
-
Хамзі Кашаєву, Ільгізі Шакіровій та дружньому колективу львівських татар,
-
Канафії Хуснутдінову, Альфії Шевченко, Шаукату та всьому колективу київських татар, Керівництву та колективу ПАТП -1, водіям Хайрутдінову Ільдусу та Ибрагімову Халілю.
Дай Боже всім доброго здоров’я, миру, щастя і злагоди в родинах!