На ХХ Форумі видавців, у межах соціально-культурної акції для літніх людей «Третій вік: задоволення від читання», відбулася авторська зустріч із поетом і прозаїком, одним із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, колишнім політв’язнем, а сьогодні – заступником директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ігорем Калинцем.

У Першому українському театрі для дітей та юнацтва 13 вересня – ще на початку роботи Форуму – зібралося багато охочих послухати поезію з уст автора сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Допомагали Ігорю Калинцю студентка юридичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка Богдана Неборак (читала його елегії) і композитор Остап Бандуляк.

– Я вибрав найнезручніший спосіб проведення цього вечора, найгірший варіант з усіх можливих: упродовж 40 хвилин маю читати свою старомодну поезію, – сказав, ніби виправдовуючись, Ігор Калинець. – Чи шановна публіка витримає вислухати ці елегії, медитативні, часто скорботного характеру, без чіткої композиції?

До слова, в театр прийшли й такі, хто вперше відкрив для себе його поезію, проте по завершенні зустрічі і вони стали великими симпатиками автора, а він для них – «своїм» поетом. Присутні слухали елегії, які читав Ігор Калинець, написані вільним віршем, з класичним змістом, пронизані особливою тривогою за майбутнє (через рік після їх написання поет потрапив за ґрати), бо вірші, з певними натяками на політичні ситуації, не могли не хвилювати нинішнього слухача: незважаючи на те, що написані багато років тому, не втратили своєї актуальності й нині.

Другу частину зустрічі Ігор Калинець присвятив презентації восьмитомника в 11 книжках, присвячених своїй дружині. Відколи відійшла Ірина Калинець, видав сім книжок, куди ввійшли її поезія, проза, дитячі казки, історичні розвідки, статті, виступи, заяви, бібліографічні матеріали, різні документи (зокрема й. судові), її інтерв’ю та інше. На черзі – книжка про її дослідження Біблії, яке вважала найсуттєвішою роботою в житті («коли за життя намагався видати творчий доробок Ірини Калинець, вона навіть не хотіла слухати. Тепер я вже її не слухав…»). 11-та книжка буде присвячена тому, що про неї написано і спогадам про неї (Ігор Калинець звернувся до присутніх із проханням подавати йому такі спогади).

– Тішуся, що вийшла книжка моєї внучки, хотів би, щоб вона продовжувала перекладати зі шведської літератури, там є дуже багато цікавих речей. Тож це родинне свято, адже тривають літературні традиції нашого дому, – з гордістю сказав Ігор Калинець.

Імпровізовано виникла і третя частина зустрічі: одне за одним на сцену виходили вдячні читачі і читачки. Спочатку своїм майстерним читанням усіх потішила співачка й актриса Наталка Половинка, далі на сцену виходило й старше покоління, якому до душі припали неповторні казки Ігоря Калинця. Всі, хто виступав цього дня, дарували поетові щирі слова вдячності за його поезію, за те, що «Ви у нас є, що маємо щастя Вас бачити…», «Ваша поезія нас надихає», бажали творчої наснаги і нових книг, просили видати компакт-диски авторського читання поезій під музичний супровід, дарували подарунки (зокрема, Ганна Маковецька, вчитель української мови та літератури ЗСШ № 3 ім. Т. Шевченка м. Яворова, подарувала йому підручник «Українська література» для 5 класу, одним із упорядників якого була Ірина Калинець) і квіти («це ж не ювілей…», – ніяково усміхався Ігор Калинець). Для своїх прихильників автор теж зробив подарунок: усі охочі змогли безкоштовно взяти його книжечку «Козак Мамай» із графікою Богдана Сороки, відтак до нього вишикувалася чимала черга за автографом.

– Елегії, які читав автор, мені близькі, бо відображають атмосферу початку сімдесятих років, тривожну для свідомої української інтелігенції, – каже поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, есеїст Віктор Неборак. – У них є особистісне, ліричне, інтимне начало й водночас вчувається тривога, відчуття переслідування. Вони були пророчі щодо долі Ігоря та Ірини Калинців, багатьох шістдесятників, які потрапили після 1972 року в ув’язнення. Ці елегії є ліричним документом того часу, адже ми можемо багато довідуватися про нього з різних публікацій, архівних документів, але суто ліричний, особистісний погляд на ці події читач може знайти у високій модерністичній поезії Ігоря Калинця, яку варто знати й наймолодшому поколінню.

– Дуже приємно, вже вкотре, послухати його прекрасну поезію у справжньому розумінні цього слова. В античні часи казали, що поезія – як картина. Ігор Калинець промовляє такими образами-картинами, на які треба дивитися, як тут сказали «очима душі», – поділився враженнями перекладач, письменник Андрій Содомора.

Ірина Завадська, колишня актриса театру ім. Заньковецької, яка прийшла на зустріч з Ігорем Калинцем, також побажала авторові, щоб його поезію читали «душевними очима, а слухали серцем», бо «очі без душі – сліпі, а вуха без серця – глухі», вона «вражена від зустрічі, бо зустріч ця – «дуже серцева».

Катерина Гречин, тижневик «Аудиторія»

Фото


{gallery}news/ikalynec/foto/:240:140:0:0{/gallery}