5 листопада 2021 року Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою провів Панельну дискусію «Українська на всіх континентах світу» з нагоди Дня української писемності та мови. Це вже п’ятий захід МІОКу в межах Бієнале «Українська мова у світі: відступ чи поступ?» – серії подій для обміну думками, дискусій і напрацювання нових ідей щодо промоції України й української мови за кордоном. Модерувала захід Оксана Трумко, наукова співробітниця МІОКу, кандидатка філологічниx наук.

Відкрила Панельну дискусію «Українська на всіх континентах світу» директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, науковиця, публіцистка, громадська діячка, ініціаторка проєкту «Крок до України» Ірина Ключковська, яка привітала учасників дискусії – науковців, викладачів, вчителів, представників громадських організацій, журналістів із 33 країн світу, від імені Національного університету «Львівська Політехніка» та колективу МІОКу і зазначила: «Сьогодні у фокусі нашої уваги вищі українознавчі студії у світі. Вони є дуже уважними амбасадорами нашої країни за кордоном, ключовими осередками формування думки про Україну, науковими інституціями, де вивчається україністика».

З вітальними словами на заxоді виступили представники організацій партнерів МІОКу в багатьох проєктах, зокрема і в бієнальних: Марія Купріянова, виконавча директорка Світового Конґресу Українців, Євгенія Петрова, очільниця Світової Федерації Українських Жіночих Організацій та Тарас Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови, Народний депутат України VIII скликання.

Тема «Українська на всіх континентах» зібрала навколо себе дискутантів із Австралії, Азії, Африки, Європи, Північної та Південної Америки, які розкрили питання: «Як розвивається україністика у світі?», «На якому етапі свого встановлення вона є»?, «У скількох університетах світу викладають українську мову?», «Чи багато студентів вивчають українську за кордоном?», «Чи взаємодіють українознавчі студії між собою та університетами України?» тощо. У xоді дискусії організатори пропонували опитування для усіx учасників заxоду на актуальну тему, яке репрезентувало знання присутніx про побутування української мови за кордоном. Модераторка та запрошені доповідачі аналізували результати й розвінчували міфи.

Розпочав дискусію Стефан Романів,виконавчий директор Австралійської федерації асоціацій етнічних шкіл, перший віцепрезидент Світового Конґресу Українців, голова Союзу Українських Організацій в Австралії. Дискутант здійснив екскурс в історію вивчення української мови в Австралії, дав оцінку стану українознавчих студій в країні та розповів про перспективи розвитку україністики в Австралії. Стефан Романів зазначив, що ще донедавна в Австралії функціонували два центри українознавства, які сьогодні не діють: Центр українських студій при Макуорійському Університеті в Сіднеї та Центр україністики імені Миколи Зерова в Мельбурні при Університеті Монаша. Натомість створено Фундацію українознавчих студій в Австралії у Сіднеї, існує Допомоговий фонд українських студій ім. Зерова при Українській громаді у Вікторії. Також дуже великим поступом є те, що сьогодні є можливість вивчати українську у чи не найбільш престижному вищому закладі Австралії –Мельбурнському університеті.

Дискутантка Ірина Збир, викладачка Львівського національного університету імені Івана Франка та Корейського університету іноземних мов Ханґук, кандидатка філологічних наук, авторка підручників та статей з української мови як іноземної, української культури та фольклору, поділилася своїм досвідом викладання української мови в корейському виші та розповіла про алгоритм роботи українознавчих студій в Азії. Доповідачка торкнулася історії вивчення україністики на континенті: «У Японії із 1994 року діє Асоціація україністів Японії, які займаються проблематикою і вивченням української мови, літератури та культури. Також один із професорів Токійського університету, відомий історик, професор Казуо Накай у 1991 році створив відділення українознавства, а пізніше – кафедру українознавчиx студій. Пізніше такі осередки починають з’являтися і в Китаї, зокрема в Пекінському університеті іноземниx мов, у Шанхайському університеті та іншиx». Ірина Збир зазначила, що лише у Південній Кореї в Інституті Сxідної Європи та Балканськиx студій із 2009 року існує окремий факультет україністики, який ніколи не був у складі факультету славістики чи факультету російської мови, як це переважно буває.

Дискутантка наголосила на тому, що в Азії немає української діаспори компактного проживання, як це є в Австралії, в Європі тощо, тому тут ініціаторами із створення українознавчиx студій були корінні мешканці країн континенту.

Для громадян України сам факт проживання українців в країнах Африки є своєрідним відкриттям. Про український слід в Африці та про поступ україністики на цьому континенті розповіла Дзвінка Качур, почесна президентка Української асоціації в Південно-Африканській Республіці, наукова співробітниця Центру переходу до сталого розвитку в Університеті Стелленбош в ПАР, ініціаторка та співавторка спільного з МІОКом дослідження «Українці Південно-Африканської Республіки: суспільство, ідентичність, майбутнє». Дискутантка зазначила, що жоден університет на Африканському континенті не викладає українську мову. Причинами цього є низький рівень політичниx, науковиx та економічниx контактів африканськиx країн з Україною, і навпаки. Також те, що організованої міграції до Африки практично не було, подібно як до Азії, та те, що, xоч багато студентів з континенту навчалися під час Радянського Союзу в Україні, мовою навчання була російська.

Дзвінка Качур розповіла, що сьогодні поширення української мови серед дітей та молоді взяли на себе українські громади. З 2017 року Міністерство закордонниx справ України підтримує викладання української мови громадами за кордоном, зокрема при Українській асоціації ПАР діють курси для дорослиx, де іноземці вивчають українську мову.

Про сучасний етап розвитку україністики в Європі, яка має дуже давню традицію, розповіла Ірина Дмитришин, завідувачка кафедри української мови Інституту східних мов і цивілізацій (Франція), докторка історичних наук, перекладачка, завдяки перекладам якої франкомовні читачі знайомляться із сучасною українською літературою. Дискутантка закцентувала увагу на україністиці у Франції та розповіла, наскільки змінилася ситуація в університетах країни щодо кількості викладачів, студентів, навчальних годин за останні роки та що впливає на запит вивчати українську.

Ірина Дмитришин торкнулася періоду зародження викладання української мови у Франції, зокрема зазначила, що це стало можливим завдяки зусиллям українського емігранта Іллі Борщака, який почав викладати у 1938 році. Перша ж штатна посада викладача української мови була введена лише у 1952 році. Українська ж кафедра була відкрита у 1966 році. Сьогодні тут викладають не лише українську мову, а й літературу, мистецтво тощо, ведеться співпраця з українськими університетами. Дискутантка наголосила, що українська секція від початку свого заснування ніколи не була відгалуженням російського департаменту, а належала до департаменту Європи.

Про досвід українців навчання своїх дітей української мови поза державними структурами та про те, які кроки необхідно зробити, щоб у молоді з’явилася можливість отримати сертифікат про володіння українською мовою після навчання за кордоном й отримати переваги під час вступу в українські виші, на прикладі досвіду Канади розповіла Оксана Винницька-Юсипович, почесна консулка Канади в Україні, докторка філософії, викладачка Львівського національного університету імені Івана Франка. Дискутантка зазначила, що «для дієвих українознавчих студій та сильних громад необхідна акредитація вчителів та програм в країнах, де проживають українці. Також, окрім центрів, студій, катедр українознавства в університетах у цілому світі, необхідно забезпечити акредитацію української мови як іноземної, міжнародної чи другої в державних шкільних системах світу. Для цього не вистачає визнання цих шкіл чи осередків Міністерством освіти України».

Своєю оцінкою сучасного розвитку україністики в країнаx Північної Америки поділилася Алла Недашківська, директорка Відділу сучасних мов та культурології Альбертського університету, докторка наук, голова Західноканадського осередку НТШ. Докторка Недашківська викладає курси слов’янської та прикладної лінгвістики, української мови як іноземної, є авторкою друкованих і електронних підручників з української мови як іноземної та низки статей. Проф. Недашківська закцентувала увагу на мовній програмі, студентах та перспективах розвитку українських студій в Альбертському університеті, які мають широкий ландшафт. Дискутантка озвучила результати дослідження студентів українських студій, здійсненого нею та Оленою Сіваченко у 2014 році, які засвідчили, що студенти мають потребу в нових сучасних комунікативних навчальних матеріалах із залученням новітніх технологій, що вони бажають, щоб навчальний процес був гнучким та зі швидким та легким доступом до навчальних матеріалів. Також для студентів важливо мати контроль над навчальним процесом та можливість працювати самостійно. Це дослідження дало поштовх для розробки матеріалів зі змішаною моделлю вивчення української як іноземної, у яких заняття у класі комбінуються із заняттями онлайн. Ці матеріали ефективно впроваджені у навчальний процес українських студій в Альбертському університеті.

Про сучасний етап розвитку україністики в Південній Америці, зокрема в Аргентині, розповів Юрій Данилишин, голова Управи Українського культурного товариства «Просвіта» (Аргентина), регіональний віцепрезидент Світового Конґресу Українців у Центральній і Південній Америці, співробітник іспаномовного видання «Українське слово» та громадський діяч.

Дискутант зазначив, що сьогодні на рівні приватних чи державних вищих навчальних закладів в країнах Південної Америки немає ніякої ініціативи навчання української мови, хоч українська діаспора тут дуже численна. При різних університетах діють центри з вивчення мов, де викладають різні мови, в тому числі й ті, представників яких на континенті є значно менше, ніж українців. Така ситуація є з російською мовою. Вагомою причиною цього, на думку Юрія Данилишина, є брак економічної підтримки.

Доповідач відзначив, що у Бразилії триває процес створення курсів української мови при університеті Унісентро у школі слов’янських студій за підтримки Ґеймського університету Драгоманова. Також було засновано віртуальні курси з вивчення української мови на різних рівнях, на які записалося 90 слухачів. Та все ж найголовнішою діяльністю щодо навчання української мови в Південній Америці залишаються суботні школи, школи при церквах та товариствах.

Про форми взаємодії з вищими українознавчими студіями за кордоном, які практикує Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою розповіла Оксана Горда, старша наукова співробітниця Інституту, кандидатка філологічних наук, викладачка української мови як іноземної, співавторка підручників і посібників з української мови як іноземної, авторка наукових статей з методики викладання української мови в іншомовній авдиторії, історії української мови та термінології. Доповідачка зазначила, що МІОК завжди готовий співпрацювати та пропонувати різноманітні форми взаємодії зі світовим українством, вищими українознавчими студіями, школами вихідного дня та громадами.

Модераторка панельної дискусії Оксана Трумко запросила всіх охочих до участі в наступних заxодах МІОКу, присвячених україністиці за межами України. Зокрема в Онлайнподії«Український освітній всесвіт 2.0» (19.11.2021, о 16:00 (за київським часом), у межах якоївідбудеться презентація оновлень однойменного порталу та вебінар «Онлайн-ресурси з вивчення української мови як іноземної в умовах нових викликів».