8 лютого 2008 р. Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) у рамках свого проекту «Відкриймо для України українську діаспору» спільно зі Львівським музеєм історії релігії провів зустріч з громадськістю Львова «Українці Бразилії – колись, тепер, завтра». Відбулася цікава розмова з Владикою Діонісієм Ляховичем із Бразилії, сестрою Луїзою Цюпою – Головою Патріаршої Катехитичної Комісії УГКЦ та сестрою Веронікою, котрі впродовж багатьох років працюють для української діаспори Бразилії у сфері духовності, освіти, збереження українських національних традицій і любові до рідної землі. У зустрічі взяли участь Петро Малех – Почесний Консул Федеративної Республіки Бразилія, Ігор Держко – депутат Львівської обласної Ради, Роман Василик – професор Львівської Академії мистецтв та Ігор Калинець – лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Вщерть наповнена Трапезна зала злагоджено й піднесено, ніби єдина родина, розпочала вечір зустрічі колядою «Во Вифлеємі нині новина». Особливо тішило, що аудиторія рясніла молодими, прекрасними обличчями, серед яких були студенти, які приїхали з Бразилії вчитися до Києва і Львова. Даніела, яка студіює архітектуру у «Львівській політехніці» і Петро, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розповіли про згромадження української молоді у Бразилії, зокрема Асоціацію Української Молоді, котрій виповнилося уже 25 років, а також про такі популярні молодіжні мистецькі колективи, як «Барвінок», «Веселка», «Блават», «Іван Купала», «Калина» та ін. Цікаво було довідатися про спонсорську діяльність, яку проводить консульство Бразилії у західному регіоні України для підтримки різних молодіжних і мистецьких українських колективів у Бразилії. Зокрема, за сприяння Петра Малеха – Почесного Консула Федеративної Республіки Бразилії, в університетах і академіях України навчається молодь уже п’ятого покоління українців з цієї країни Південної Америки.

Саме їм, молодим, у майбутньому випаде почесна місія – утверджувати добре ім’я України на південноамериканському континенті, працювати на розбудову України – країни мрій своїх батьків і дідів. І тоді список спільних українсько-бразилійських проектів буде повним і багатогранним.  А поки, за даними Радника-посланника Посольства Федеративної Республіки Бразилії в Україні Зеніка Кравчука, маємо таких проектів кілька: договір про поставку з України до Бразилії готових форм інсуліну та передачу технологій з його виробництва; співробітництво у космічній галузі (зокрема здійснення проекту «Алкантара-Циклон-Спейс»); лікування та реабілітація українських дітей, що постраждали від наслідків чорнобильської катастрофи;започаткування проекту «Бразильський лекторат» при Національному університеті ім. Тараса Шевченка.

«Українське суспільство ще не зрозуміло, що роль діаспори для України змінилася. В умовах, коли Україна не мала своєї держави, діаспора переймалася збереженням культурно-історичної ідентичності. Сьогодні ж українські спільноти за кордоном допомагають Україні вирішити її зовнішньополітичні та економічні завдання. Згадаймо хоча б питання про визнання Законодавчою Асамблеєю штату Парана Голодомору в Україні 1932-1933 рр. геноцидом українського народу, що було реалізовано 5 червня ц.р. шляхом прийняття нею відповідної постанови. Зараз мова йде про підготовчу роботу про визнання федеральними органами влади Бразилії Голодомору в Україні геноцидом проти українського народу.» – зазначила на зустрічі директор МІОК Ірина Ключковська.

Без сумніву, лобіюванням цього питання буде займатися українська громада. Адже у Бразилії сьогодні мешкає від 500 тисяч до 1 мільйона українців, це зі 189 млн. усього населення країни. «Тут є багато міст, де можна почути українську мову на вулиці. Моя сім’я зберігає українську мову з 19 століття, відколи мешкає тут» – говорить Владика Діонісій, помічник Блаженнішого Любомира – відповідальний за духовну опіку над українськими емігрантами. Він зробив короткий екскурс в історію формування української діаспори у Бразилії. Адже Бразилія була однією з перших країн американського континенту, до якої масово іммігрували українці ще в 1895-1907 і 1910-1914 роках.

«Українська мова збереглася в Бразилії через Церкву. В Аргентині, наприклад, вона не збереглася тому, що туди не поїхали місіонери», – продовжує владика.

Саме опіка українських священиків й допомогла українцям далеко поза межами Батьківщини вижити фізично і зрости духовно. Про це також ділилися своїми думками с. Луїза Цюпа (народжена у Бразилії, вона вперше дізналася про Україну від своєї бабусі) та сестра Вероніка, сьогодні студентка Львівської академії мистецтв. Вони розповіли про жертовну й послідовну працю Церкви з українською молоддю у Бразилії, про різні форми, методи і програми залучення молодого покоління до духовного життя,  про створення українських шкіл. Сьогодні – це діюча мережа недільних і суботніх шкіл, приватних, державних і бізнесових, котрі об’єднали близько 5 300 дітей греко-католицького й латинського обрядів.

Незважаючи на те, що українська громада Бразилії працює на 70% у сільському господарстві, вона має своїх чільних представників в усіх сферах бразилійського життя: культурі, економіці, політиці, бізнесі та ін. Зокрема, це письменниця Віра Селянська-Вовк (номінант на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка, зустріч з якою відбулася у Львові з ініціативи Інституту в 2007 р.), економіст Андре Захаров, який очолює у Національному конгресі парламентську Групу «Бразилія-Україна», директори туристичного агентства «Дніпро-Голд» Сержіо Мацюра і Павло Ногата, політик, колишній губернатор штату Парана, а нині Генеральний секретар Міжнародного союзу архітекторів Жайме Лернер та ін.

На бразилійській землі творилася українська література.
«Я ліплена з доброї
Бориславської глини.
Куди не поніс би мене буревій,
темні ялиці шумлять у мені,
темна Тисмениці таємниця
струмить у жилах.
Моя душа стане дзвоном
Старої бойківської дзвіниці,
Щоб голосити за мертвими
І будити живих».

Це слова Віри Вовк, української поетки з Бразилії, котра у цьому році вдруге номінується на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Про це говорив Ігор Калинець. Він також розповів про працю двох поетів, членів «Молодої Музи» Осипа Шпитка і Петра Карманського, які деякий час учителювали у провінції Парана, про галицького письменника Сильвестра Калинця, який переклав португальською і видав окремою книжкою 19 поезій Тараса Шевченка, про бразилійську поетку українського походження Олену Колодій.

Виступи шановних учасників зустрічі супроводжувалися солоспівом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Наталки Половинки та відеорядом із кінострічок про життя українців Бразилії. Своєрідною «кодою» зустрічі було майстерне виконання Наталкою Половинкою старовинного канта про Ноя, а  переповненим залом – коляди «Нова радість стала».

Гості, слухачі, журналісти ще довго не розходилися після зустрічі. Не могли наговоритися. Це було «чуття єдиної родини» нас, українців в Україні, і тих, хто далеко поза її межами.