Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) у рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору» 19 лютого 2010 презентував фотовиставку «Вивіски у Львові: відмова від рідного» фотомитця із Чикаго (США) Роксолани Тим’як-Лончини. Подію присвячено Міжнародному дню рідної мови. Представлена виставка є лише частиною масштабнішої колекції світлин «Солов’їна наша мова», яка охоплює понад 200 фотографій, зроблених під час подорожей Україною. За словами фотографа, метою виставки є показати через світлини, наскільки засмічена наша мова англіцизмами-американізмами, словами-покручами. У зв’язку з тим п. Роксоляна закликає: «Ми не можемо бути сторонніми глядачами… Не стіймо осторонь!… Моїм найбільшим бажанням є через світлини розбудити любов і пошану до української мови в Україні і в діаспорі».

За професією Роксоляна Тим’як-Лончина дантист. Декілька разів приїжджала до України з місією «Медицина на колесах», лікувала дітей, читала лекції лікарям стоматологам. Саме враження з реального життя людей на Батьківщині своїх предків, її любов і небайдужість до їхньої долі спонукали пані Роксолану стати професійним фотожурналістом.

Оскільки виставку експонували перед відзначенням Дня української мови, то за ініціативи Ірини Ключковської, директора МІОК, було організовано Круглий стіл «Рідна мова на львівських вулицях».

Українська мова як державна невпинно утверджується, проте мовна ситуація в Україні залишається нестабільною. Тому ця тема викликала таку жваву дискусію в суспільстві і отримала такий активний відгук в учасників Круглого столу.

Проблеми державної підтримки розвитку української мови, законодавчі засади, що визначають вживання мови у рекламних оголошеннях, вивісках тощо висвітлили І. Держко, заступник голови з гуманітарних питань Львівської ОДА, В. Косів, заступник міського голови Львова з гуманітарних питань, Р. Новоженець, депутат Львівської ОДА.

Юридичний і політичний аспекти функціонування української мови у сучасному суспільстві визначила Ірина Фаріон, депутат Львівської ОДА.

Питання мовної стійкості, стабілізації та свідомості окреслили мовознавці, професори Роксолана Зорівчак та Олександра Сербенська.

Вирішення питань, пов’язаних із культурою вживання української мови, способи очищення мови від русизмів та інших запозичень запропонували Я. Пітко, голова Львівського обласного об’єднання «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, В. Лизанчук, професор факультету журналістики, І. Сало, заслужений журналіст України.

Присутність студентської молоді, активне обговорення функціонування української мови мовознавцями, представниками влади, журналістами дозволило сформулювати рекомендації, які можуть бути корисними для формування проекту Програми розвитку української мови на державному рівні.

Слова ініціатора цієї надзвичайно цікавої події, українки з Чикаго п. Роксолани: «Я люблю Україну, я їду в Україну, я фотографую Україну» викликають повагу і безмежну вдячність. Слово ж українське для нас важить много, потрібно лиш всебічно і наполегливо утверджувати його в усіх сферах нашого життя.

Невиголошений виступ Романа Лубківського, письменника, лаурета Національної премії ім. Т. Шевченка

Кілька спостережень і побажань щодо нинішнього «обличчя»

  1. Процес нівеляції українського характеру вулиць Львова набув загрозливого характеру.
    Найприкрішою є явна тенденція повернути Львову вигляд провінції – польської, австрійської чи ще якоїсь. Крикливі чужомовні реклами, нав’язування назв «Галіція» і «Лемберг» – цьому підтвердження. Близько року тому з’явилася і назва готелю «Двожец» (мабуть готель обслуговує туристів). Відновлено багато довоєнних написів на стінах будинків, – але чи всі заслуговують на те, щоб їх відчищувати і демонструвати? Якщо головний архітектор і головний художник – великі симпатики минулого, то нехай подбають і про відновлення українських написів у Перемишлі, в Холмі, Ярославі, Криниці!
  2. Примітивний рівень оформлених крамниць, магазинів, ресторанів, кав’ярень, що фасадами виходять на старовинні вулиці й площі, як мовиться, – «не до описання». Яскрава ілюстрація «оформлення» різних «Пузатих хат»(?!), «Гарбузів» та інших об’єктів, як наприклад, вульгарний, кічевий стиль «закладу» перед входом до управи Товариства «Просвіта». Загалом, виникає враження, що Львів перетворюється в якийсь карикатурний «Вавілон». А якщо додати такі знамениті «акції», як «День батяра» і «Свято пампуха»? Можна ці свята поширити і на цілий рік. Так воно фактично і є.
  3. Останні виборчі кампанії (деякі політики «вимоляють» компанії) показали, що влада байдужа до засилля рекламного мотлоху. Очевидно, мав би існувати певний стандарт. Хто дозволив перекривати грандіозними рекламами фактично цілі квартали (згадайте проспект Шевченка) – одну з найкращих вулиць.
  4. Різного роду «приватні» рекламні щити («банери») невідомо чому з’являються на перехрестях, у дуже «зручних» для когось місцях. Позаторік Львів активно «пропагував» «Москалицю» М. Матіос, минулого – російськомовні київські журнали, а цього року?
  5. На вулиці «викидається» багато музичного мотлоху (вул. Дорошенка), згадуваний проспект Шевченка, саме біля магазинів «Українська книга» та книгарні НТШ). Намагання переконати продавців хоч трохи «прикоротити» звук не дають бажаних результатів.
  6. Взагалі «сусідство» деяких реклам із традиційними культурними чи релігійними пам’ятками вражає. Приміром реклами «Кумпля» на Будинку книги недалеко від відновленої статуї св. Марії – як це зрозуміти?
  7. У весняно-літній період на вулицях (зокрема по вул. Гнатюка) з’являються книжкові розвали і 90 відсотків – чужомовні. Хто вирішує питання про місця і «асортимент книжкової продукції»?
  8. Комісія з перейменування вулиць працює в незрозумілому «режимі». Чому тільки раз у рік перейменовується недоладна назва? У зв’язку з цим запитання: Чому міська влада десятиліттям блокує надання назви імені Олеся Гончара вулиці Широкій? Чи треба пояснювати, що зробив Гончар для Львова (хоча б урахували, що тільки за його активного сприяння було споруджено пам’ятник М. Шашкевичу і створено музей «Русалки Дністрової»!
  9. Деякі вулиці отримали назви на честь видатних історичних осіб, чиє життя міцно пов’язане з нашою культурою.
    Так, вулиця Франтішка Ржегоржа «підтверджує» це в оригінальний спосіб: убогий, занедбаний вигляд. І це «данина» вченому-подвижникові, що досліджував українську етнографію, пропагував Україну в європейських журналах?
  10. Про «комфортабельність» наших вулиць говорити не доводиться. Але, але…

Чому роками поповнюється звалище сміття за розбитим муром Личаківського цвинтаря на початку Погулянки (кінцева зупинка маршруту трамвая № 7)? Це якраз у безпосередній близькості (за 5-10 м.) від новостворюваного Національного Пантеону…
Шановні пані й панове!

Приєднуюся до давно назрілої розмови і вірю, що вона спонукає «тих, кого це стосується», взятися до роботи.
Бо патріотичної риторики – забагато.

З повагою,
Роман Лубківський
16. 02. 2010