Хай долине Слово до рідного серця

Переді мною Людина. З тих, з якими з першого погляду налагоджується контакт на довгі роки. Відкрита щира посмішка, доброзичлива терпимість, цій жінці наче вже відомо щось більше, ніж всім іншим. Звідси і аристократична толерантність, і енергійний оптимізм, віра в свій народ і його майбутнє. Моя співрозмовниця – Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка».

А швидше за все розповість про суть очолюваної пані Іриною організації витримка з сайту МІОК, або точніше його підрозділу – освітньо-інформаційного проекту «ДУДА», який є вірним помічником нам, діаспорним громадам та освітнім закордонним студіям.

Отже, знайомтесь:

«ДУДА» – це абревіатура однієї з засад «ДЕРЖАВА УКРАЇНА – ДІАСПОРА», на яких стоїть Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою. Гасло «ДЕРЖАВА УКРАЇНА – ДІАСПОРА» означає співжиття, співтворчість, місток зв’язку, перетікання між двома духовними посудинами: деревом і цвітом, яблунею і яблуком, вогнищем і іскрою, чайкою і чаєнятами, Матір’ю і дочкою, Дівою і Сином, садибою і лелекою, між серпанком і рушником, зозулею і її погубленими дітьми, кобзарем і поводирем, між «бабами» і «мамаями», між могилою курганом та грудкою землі, Славою і Словом, між Вівтарем і навою Вірних.

Ці два світи «ДЕРЖАВА УКРАЇНА – ДІАСПОРА» думають, живуть, творять під єдиним небесним прадеревом світу, так званим, зоряним Чумацьким шляхом, Журавлиною дорогою, Вужем світу, Божою Дорогою, якою відходить у Всесвіт кожен українець і приходять Пращури.

Саме ж поняття «ДУДА» викликає до уяви духовий музичний інструмент, який у нашій мові має багатообразне сприйняття: волинка, коза, баран, міх, сопілка. В українців дуда колись входила до оркестру Запорізького війська, а тепер звучить на святах. У гуцулів інструмент оздоблюють китицями, металевими брязкальцями, інколи прикрашають скульптурною голівкою кози.

Емблема сайту «ДУДА» – це стилізований музичний інструмент дуда, який є засобом співжиття, співтворчості світів «ДЕРЖАВА УКРАЇНА – ДІАСПОРА» у бистрому Звуці, гучному Голосі, правдивому Слові, мелодійній Пісні. Народна музика, пісня – це найшвидший і найдоступніший зв’язок з душею людини, це те, що спонукає до Соборності українців. У пурпуровому фоні, з якого виділяється фігурою емблема сайту «ДУДА», свідомо закладено поєднання матеріального (червоного) і духовного (синього). У такому поєднанні матеріальним принципом життя керує подвижництво та творча Харизма. Тож хай звучить «ДУДА» веселковими барвами звуку і звук-Слово хай долине до рідного серця і душі, щоб там оселитися!

-Пані Ірино, які основні засади Вашої організації? Для чого її створено?

-Основна теза – назустріч один одному. Що це означає? Що українська громада і ті бюджетні інституції, які створені для зв’язку з нею, повинні підтримувати один одного, співпрацювати. Якщо у нас відбуваються заходи, пов’язані з питаннями діаспори, представники закордонних українців обов’язково повинні бути присутні. По-перше, це показує, що вони підтримують нас, як і ми їх, по-друге, тільки на таких спільних заходах можуть бути виявлені больові точки. Друга позиція – біном Україна – діаспора в замкнутому колі, про який говорить Оксана Пахльовська, професор італійського університету La Sapiensa повинен бути розірваний, тому що за законами термоди наміки закрита система дії «Україна – світові українці» приводить до її руйнування, до її знищення. Для того, щоб цей біном був життєздатним, до української тематики потрібно залучати людей неукраїнського походження. Те, що робите ви, наприклад, через контакт з Нікосом Лігеросом. Адже Україна через її довгу закритість, випала з європейського контексту. Для того, щоб ввести Україну як культурний феномен в європейський контекст, ми мусимо з ними контактувати, багато вчитися від них. Коли такі люди залучаються до українознавчих питань, вони є носіями наших ідей, знань про Україну, які вони потім можуть поширити у світі, і ми можемо навчитися від них нових методів роботи, нового бачення.  З іншого боку, ми повинні використовувати їх як інструмент поширення наших знань у світі, ми маємо багато цінного і гарного, і в культурі, і в історії. Але про нас ніхто нічого не знає. Для того, щоб нас пізнали і знали хто ми є, ми повинні самі відповісти на питання «хто ми є?». Якщо ми зможемо на нього відповісти, ця проблема буде розв’язана. І контакти з такими провідними науковцями є дуже важливими. Ваша книжка «Під вагою колосся», перекладена українською мовою, це є великий вклад у втілення цієї ідеї. Це дає нам можливість запросити цього видатного вченого до нас. По-перше, він краще зрозуміє Україну, а Україна відкриє його для себе.

Кожний наш захід має вагу тільки тоді, коли він має результат шляхом обговорення і вироблення певних пропозицій. Тому я дуже тішуся, що результатом наших Конґресів 2006 та 2008 року є дуже конкретні речі. Перше – це обговорення питання українознавчих студій за кордоном, і друге – це питання становлення української школи на європейському рівні, першим кроком якого є створення Міжнародної української школи (вам судити чи він є вдалим чи ні). Це був результат запитів українських громад про необхідність створення такої інституції. Але найбільшим досягненням ми вважаємо проведення запланованих на жовтень цього року парламентських слухань з питань української діаспори. Цей шлях є дуже довгий, уявіть, перше звернення ми зробили в 2006 р., в 2008 р. його затвердили і лише цього року вони відбудуться. Але це є конкретний результат. І добитися його можна лише спільними зусиллями.

До організаційного комітету нашої організації входять такі ключові фігури світового українства як Аскольд Лозинський, Ярослава Хортяні. Знаковим є те, що річні збори ради директорів Світового Конґресу Українців проходитимуть цього року у Львові певною мірою завдяки існуванню нашого інституту. Контакти зі світовим українством і їх реакція на нашу діяльність є підставою вірити в необхідність існування таких державних інституцій як наша. Це підстава для трактування важливості і необхідності залучення світового українства до розбудови нашої держави і використання його величезного культурного, політичного, економічного потенціалу.

Тепер трошки про те, що конкретно ми можемо робити як державна інституція з дуже скромним економічним бюджетом. В першу чергу ми створили Інтернет сайт, куди ми закладаємо інформацію, яка може бути корисною українським громадам. Це є навчально-методичні матеріали, сценарії, розкрита символіка України, видатні постаті. Але це наше бачення. Ми дуже хотіли  би, щоб цей сайт став інтерактивним. Ми часто ставимо питання і хотіли би мати зворотну відповідь. Найактивніший механізм на мою думку – це відповідь на запит.

Другий наш напрямок – це програма «Крок  до України». Тобто в перспективі ми плануємо  зробити українознавчі студії з вивченням української мови і, звичайно, це ми вже зрозуміли від  спілкування з діаспорою, ми повинні працювати над створенням підручників вивчення української мови як іноземної. І ми маємо напрацювання в цьому напрямку, зокрема, з прекрасними  відгуками апробований підручник у Великобританії, Польщі, Німеччині на українознавчих студіях в Грайсвальді, розробленому за сучасними  методиками. Тепер залишилося роздобути десь  гроші для його видання. Підручник буде складатися з трьох частин: крок один, два і три. Крок  один вже зроблений – це підручник для вчителя.  Другий – підручник для студента чи учня і третій  – диск із записами, карточками з граматичними  вправами, які базуються на комунікативних засадах.

Наступний наш проект – «Назустріч новій хвилі», тому що наш інститут чи не з перших в Україні розглядає нову хвилю еміґрації як позитивне  явище. Кожне явище має свій плюс і свій мінус.  Багато негативу вилилося на голови наших заробітчан через засоби масової інформації. Своїми  скромними зусиллями ми намагаємося змінити  образ цього трудівника і показати, що в кінцевому результаті це є позитив. В рамках цього проекту ми започаткували проект «Діти емігрантів  про себе».

-Якщо можна, трошки детальніше про цей  та інші проекти Вашої організації.

-Під час проведення нашого Конґресу ми вперше винесли на обговорення питання четвертої  хвилі еміґрації «Здобутки, втрати і перспективи».  Знаючи, яка кількість людей виїхала за кордон  за час незалежності України ми задалися питанням, що сталося з дітьми, які залишилися в країні  без батьків, або виїхали до іншої країни. Так народилася ідея проведення конкурсу, який ми  так і назвали – «Діти еміґрантів про себе». До нас  прийшли роботи від дітей з України, Італії, Португалії, Болгарії та Росії. В нас були сформовані  компетентні слухання на чолі з лауреатом Шевченківської премії Ігорем Калинцем. Коли ми почали аналізувати ці твори, ми побачили, що діти,  так як вони це вміють, своїм розумом, своїми  серцями підіймають величезний пласт проблем  – і соціально-економічних, і морально-етичних,  і психологічних. Робиться зрозумілим, що ці  проблеми потрібно винести на обговорення  суспільством, тому що до останнього часу тема  соціального сирітства просто замовчувалася.  На щастя, нас підтримав Фонд Арсенія Яценюка  “Open Ukraine”, ми виграли ґрант і результатом  стало видання першої частини книги, проведення круглих столів, які охопили Західну та Східну  Україну. До участі було залучено фахівців різного  профілю – психологів, юристів, практиків і теоретиків, вчителів тощо. Це обговорення показало,  що проблема немає регіонального виміру, це загальноукраїнська проблема. Наприклад, дитина  з Донецької області відправила своїй вчительці  лист «Діти чи гроші?». У Східній Україні питання  соціального сирітства стоїть не менш гостро, ніж  в Західній. За останніми даними понад 2 мільйони громадян виїхало на заробітки до Росії. Цікаво, що під час круглого стола в Донецьку офіційна особа підійшла до нас і сказала: «Ви знаєте, ми  навіть не знали, що ця проблема має ще й такий  вимір».

Для повноти дослідження питання ми розробили концепцію проекту «Батьки-еміґранти – дітям». Ми дуже сподіваємося, що батьки відгукнуться на заклик, як це зробили їхні діти. Потрібно зрозуміти причину, чому вони поїхали і як  вони бачать вихід із цієї проблеми.

Ще один, найбільш романтичний наш проект «Відкриймо для України українську діаспору». Ми  провели невеличке соціологічне дослідження і  побачили, що в середньому люди в Україні зовсім  не знають, що таке українська діаспора, чим вона  займається, які імена, школи, університети тощо. І  тому цей проект має на меті ознайомити громадськість з діяльністю окремих осіб, окремих громад  за кордоном. Оскільки пріоритетом діяльності нашого інституту є дослідження явищ, що сталися за  роки незалежності нашої країни – це східна діаспора та четверта хвиля, тому наша увага акцентована  саме на цих категоріях. Нам би хотілося вивести  цей проект на всеукраїнський рівень. Щоб люди  взнали, яка величезна робота робиться в діаспорі.  Ми дали нашим студентам розшифрувати абревіатуру СКУ, ЕКУ і вони не змогли цього зробити.  Скажіть, хто в Україні знає про існування Світового  Конґресу Українців, Европейського Конґресу Українців? Спочатку було дуже важливо налагодити за  боронений ще за часів Радянського Союзу контакт  між державою Україна і українською діаспорою.  Зараз важливо привернути до українського питання науковців, вчених неукраїнського походження.  А це може зробити тільки діаспора.

-Справа в тому, що українська діаспора  ніколи не була відчуженою, завжди сприймала себе як складову частину українського  народу, ми один народ. Це тут, в Україні, нас  сприймали по-іншому.

-Це спільна проблема. Тут і далі сприймають  по-іншому. Якщо взяти Україну в цілому, то це  як багато різних сторінок. Я люблю повторювати фразу Оксани Пахльовської: «Експропріація  імені – це експропріація історії, експропріація  історії – експропріація пам’яті». Якщо продовжити цей ряд думкою вашого Лігероса, що «доки  продовжується ґеноцид пам’яті, продовжується  ґеноцид народу», все виглядає досить невтішно.  Як ви розумієте, відбулася експропріація імені  та історії, в тому числі історії української діаспори. В людей ще немає нормального сприйняття,  оцінки важливості, так як це робить Китай, так як  це роблять євреї…

-Дозвольте з вами погодитися на прикладі Греції, де надзвичайно маленька країна витрачає величезні суми грошей з держбюджету на вивчення грецької мови в світі.

-Безумовно! Бо генетична пам’ять неоцінима!  Вона може прокинутися навіть через покоління.  І ці люди можуть багато чого зробити для своєї  держави. Гадаю, зараз Україна і світове українство дали дуже гарний приклад ефективної  співпраці – це проект по Голодомору «Україна  пам’ятає – світ визнає» та проект «Незгасима  свічка». Такої співпраці потрібно досягти і в питанні вступу України до ЄС. Необхідно «виховувати» поступово громадську думку. Але Україна  до цього неодмінно прийде.

-Може для нас всіх вже прийшов час відійти від рівня почуттів і перейти до розробки якихось науково-методичних розробок,  спрямованих на це зближення. Безумовно,  час і дія – є вирішальним чинником, але спільними зусиллями можна подолати відстань  набагато швидше. Дякуємо за самовіддану  працю Вам та Вашим співробітникам.

Галина Маслюк