Подорож на Україну
14-22 липня 2007

          В суботу, 14 липня 2007 року, Кармен і я з нашими дітьми – Сонею, Анхелєс, Хосе Антоніо, Анною та нашою внучкою Христиною – відвідали Україну. Це була друга родинна подорож на нашу Батьківщину, а для мене самого – одинадцята. Ми летіли літаком Мадрид-Мюнік і Мюнік-Київ. До Києва прибули о 22.40 і розмістилися в готелі «Прем’єр Палас», в якому я був під час моєї першої подорожі на Україну – під час Першого Світового Форуму Українців у 1992 році.

          В столиці України ми були три дні. Тут ми докладно виконали запропоновану Христиною Маців програму. Вона тоді була в нашій хаті в Марбельї над Середземним Морем в Еспанії. В її відсутності її «дівчата» та водії виконали намічену нею програму: Богослуження на Аскольдовій Могилі, церква оо.Василіян. Патріарший Собор Воскресіння Христового, Софійський Собор, Печерська Лавра, Музей Тараса Шевченка, прогулянка кораблем по Дніпрі та чудова вечеря і обід в реставрані «ОПАНАС» біля пам’ятника Шевченка і прощальне снідання в її хаті 22 липня, після її повороту з Еспанїї.

          Оглядаючи Собор Воскресіння Христового, Соня висловила своє задоволення, що ми разом з Українською Громадою Еспанії вложимо в цей Собор нашу цеглинку. Ми везли з собою 1800 євро з прибутку з видання нашої книжки на еспанській мові про Українську Греко-Католицьку Церкву в XX і XXI столітті.

          Соня записала для її сина Грата, який не був з нами, бо мав іспити на університеті: «Empеzabamos nuestra estancia en Kyiev, la capital de Ucrania. Aprovecho para hacer un pequeño apunte histórico. Segun ia tradición fue fundada por el apostol Andrés. Llegó a las montañas que rodean Kyiv у profetizó que en ese entomo habna una gran ciudad con muchas iglesias ciibiertas con cúpulas doradas. Y eso es Kyiv hoy: arnplias calles con modernos edificios у entre ellos iglesias у edificios antiguos, frondosos bosques de diferentes tipos de árboles, el inmenso Dnipro que rodca у embellece la ciudad.

          El esplendor de Kyiv se inicia en el S.XI después de la fundación de los principes varegos (noruegos). Se convirtió en el foco cultural mas importante de la zona con irna fuertc mfluencia de Bizancio, de la que habia recibido el crstianismo (Crilo у Metodio, la reina Oiga, San Bladimiro). El principado de Kyiv, la Rus de Kyiv fue el centro politico mas mportante hasta el S, XIV

          Por ello, fue muy oportuno el inicio de la visita con la tumba de Askold, construida en honor de uno de los reyes varegos de los origenes de Kyiv. Estaban celebrando la Misa del domingo. ¡Qué sitio у que momento tan bonito! La lgtesia tiene pianta circular, con su cubierta dorada. Es pequeña, por lo que parte de los fieles, incluidos nosostros, seguiamos la Misa desde fuera. El entomo era precioso: un parque con altos у frondosos arboles, con una temperatura agradabilisima.

          Oimos la misa. Comulgamos у al final cantamos con gran alegria «bude imya Hospodnye blahoslovenne» antes de terminar la bendición. Al terminar entonamos todos emocionados, «Boze belekyi yedynyi nam Ucrayinu Jrany».

          В понеділок, 16 липня, за вказівками Посольства України в Еспанії, ми з Кармен відвідали Міністерство Закордонних Справ. Нас прийняв пан Ярослав Володимирович Баран. Ми розповіли йому про нашу діяльність в Еспанії, особливо про Українську Громаду, очолену Юрієм Чопиком, яка діє при мадридській греко-католицькій парафії. На наше прохання матеріальної допомоги цій організації, пан Баран сказав нам, що запропонований бюджет в цій справі не був затверджений.

          У вівторок, 17 липня, ми поїхали нічним поїздом до Львова. В «люксусовому спальному вагоні» ми не могли спати через постійне коливання вагонів на старих рейках. Поїзд спізнився на 2 години через аварію на залізниці – горінням фосфору біля Бродів.

          В середу, 18 липня, нас зустріла на вокзалі у Львові з квітами пані Ірина Ключковська – Директор інституту освіти та звя’зків з діяспорою та її секретарка. Вона запросила нас на зустріч у Львівському музеї історії релігії, яка відбулася в суботу, 21 липня.

          Під час подорожі до Тернополя, біля села Підгірці, ми бачили, як вітер посилав великі хмари димів зі спаленого фосфору в напрямі північного сходу. Це були наслідки залізничної аварії, спричиненої горінням транспорту фосфору біля Бродів.

          В Тернополі ми розмістилися в готелі «Галичина», що є над ставом. Там ми зустрілися з сестрою Сонею та її синами Миколою та Дорком і донькою Галею, з Др. Євгеном Чубатим – моїм товаришем з «Рідної Школи» в Тернополі та сім’єю Барабашів та Балабанів з Малого Ходачкова. Опісля я мав дуже цікаву зустріч з Управою і членами «Обнови» міста Тернополя.

          В одному типовому реставрані міста ми мали дуже гарну вечерю.

          В четвер, 19 липня, ми відвідали родину моєї сестри Соні в Ходачкові. Там ми мали пишний обід, приготований Сонею та її дочкою Галиною. Оглянули Остапову та Соні господарку, пасіку, город та поле з дозрілою пшеницею. Нам пояснили сини Соні, що на другий тиждень їхній комбайн буде тут працювати. Вони всі були раді гарним урожаєм.  Ми раділи разом з ними. В їхній технології ми їм допомогли нашим фінансуванням їхнього трактора.

          Були в церкві Архистратига Михаїла, де нас прийняв отець Василь. Йому я вручив 200 євро на церкву. Також ми відвідали цвинтар, де ми помолилися за похованих там тата, маму, брата Романа та за сестру Надю. Також були біля могили полеглих за волю України вояків Української Повстанської Армії з нашого села. Пригадалася мені пісня, яку ми співали під час поховання наших друзів з Дивізії: «Спіть, хлопці, спіть, про долю-волю тихо сніть, про долю-волю Вітчини, чиж можуть бути кращі сни».

          На наступний день, тобто в п’ятницю, ми поїхали автами до Львова. По дорозі ми зупинилися на цвинтарі полеглих Української Дивізії «Галичина» в Підгірцях. З великим зворушенням ми помолились за них.

          У Львові ми розмістилися у відомому вже нам готелі «Гранд Готель».

          В суботу ранком ми відвідали місто, а в 14 годині мали зустріч з владикою Глібом Лончиною та відвідали Собор св. Юра та мавзолей галицьких митрополитів. Владиці Глібові ми вручили 1800 євро на завершення будови Патріяршого Собору Воскресіння Христового в Києві.

          О 15 годині ми мали зустріч в Міжнароднім Інституті освіти, культури та зв’язків з  діяспорою Національного Університету «Львівська Політехніка». В залучнику подаю запрошення на цю зустріч.

          Наша зустріч розпочалася піснею «Не пора, не пора москалеві й ляхові служить» та опісля нам улюбленою стрілецькою піснею «Ой видно село». Ці пісні виконав дуже гарно ансамбль «Орли». Нас привітала пані Ірина Ключковська – директорка Інституту, поет Ігор Калинець та колишній вояк нашої Дивізії та опісля УПА Олесь Гуменюк. Саля була виповнена визначними львів’янами, між якими була моя сестра Соня, її дочка Галя, моя товаришка з народної школи Малого Ходачкова Віра Осадча та п. Ігор Конкевич, якому я є вдячний за гарне оформлення нашої книжки про нашу Церкву в еспанській мові.

          Я, на прохання пані Ключковської, представив зібраним львів’янам членів нашої родини та розказав присутнім про мою участь в Дивізії, про навчання в Еспанії, працю інженером гірництва, та про мою діяльність в Українській Громаді в Еспанії.

          Підчас цієї зустрічі Соня сказала: «Я народилася в Еспанії і моя мама є іспанка, а мій тато є українець. Він старався навчити мене і моїх братів і сестру української мови, українських звичаїв, пісень, молитов і поезій. Він і моя мама навчили нас любити Україну і Еспанію. Ми є горді наших коренів.»

          Відносно книжки, що ми написали, хочемо, щоб еспанці знали важливість Української Греко-Католицької Церкви та значення історії українського народу для Європи.

          Ми є щасливі, що ми могли бути тут на Україні і бажаємо вкоротці вернутися до неї.

          Мені подарували багато книжок – між ними поет Богдан Залізняк вручив мені свої поезії «Між вашими любовами», п. Василь Красновський з Тернополя подарував мені свій публіцистичний нарис «Пробудження. 1989», а пані Настка Ковалівна посвятила мені свою книжку «Крихти вкраденого кременя», а Директор Інституту освіти та звя’зків з діяспорою пані Ірина Ключковська подарувала мені «Збірник доповідей «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті», а пан Василь Пилип’юк, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, подарував мені свою книгу «Твоєму Генію – мій дар присвячену 150-річчю Франкового ювілею.

          В неділю, 22 липня, о 7 годині ми прибули до Києва. Нас зустріли на вокзалі Христина Маців та Ґієрмо. На спільному сніданні з ними в хаті Христини ми знову зустрілися з «дівчатами Христини» – Іриною та Ларисою, які прийшли нас попрощати.

          Опісля Христина і Ґієрмо нас завезли в Аеропорт, де ми їм подякували за їхню надзвичайну гостинність. О 15.30 ми повернулися через Франкфурт до Мадриду.

          Ми довго будемо згадувати цю подорож, а мелодія стрілецької пісні «Ой видно село, широке село під горою», виконана ансамблем «Орли» у Львові, до сьогодні звучить у наших вухах.

          Завдяки Анні і Хосе Антоніо, маємо багато гарних знимок і прекрасний фільм з цієї подорожі.