Вшанування пам’яті Т. Шевченка в Сіднеї

          Відкриваючи концерт, який відбувся в Сіднеї в неділю 16.3.2008 в залі Дому Молоді, я сказала:  – …”Назавжди відійшли, минули, водою холодної ріки Неви сплили 194 роки від дня народження Тараса Шевченка. Щороку у березневі дні скрізь у світі, де б’ється українське серце, вшановують  поета, пророка, Тараса Шевченка. Якщо цього року припадає 60 –ти річчя поселення українців в Австралії, то українці Сіднею й околиць  60-ий з черги раз сьогодні, зійшлися, щоби віддати честь і поклін тому, хто став для  української нації  прапором, символом, духовним пророком у боротьбі за її незалежність.

          Не сумнівався Тарас Шевченко, що Україну приспану розбудять – це було лише питання часу…Півтора століття минуло як  24 серпня 1991 року Шевченкова Україна розірвала віковічні кайдани і в її небесах замайорів синьо-жовтий прапор волі. Саме тому таким дорогим є для нас Тарас Шевченко, а пам’ять  народу до нього є вічною!

          Два дні після того, як українська спільнота Австралії 8 березня на передодні Шевченківських днів вшанувала жертви сталінсько-большевицького злочину Голодомору в Канбері, – тобто 10 березня Валерій Лощинін представник Росії , яка ніяк не може позбутися своїх  колоніяльних–імперських мрій, закликав Об’єднані Нації, відмовитися від спроб кваліфікувати голод 1932 – 1933 років  як геноцид. Про це він заявив у Женеві, виступаючи на сьомій сесії Ради ООН з прав людини. Лощинін твердив підчас свого виступу, що:…- “Жертвами трагічних подій тих років стали мільйони людей різних національностей колишнього СССР – росіян, українців, казахів, татар, башкир”. При цьому він підкреслив, що голод 1932- 33- років не може бути визнаний геноцидом, як його визначає Конвенція про геноцид 1948 року, і закликав “не займатися політичними спекуляціями на теми, пов’язані зі спільним, іноді трагічним, історичним минулим і не використовувати для цього довільне тлумачення норм міжнародного права”.

          Про таких  Тарас Шевченко писав:

…” Ви прочитайте,
Щоб не сонним снилось, всі неправди,
Щоб розкрились, Високі могили, – перед вашими очима,
Щоб ви розпитали, Мучеників
Коли, кого i за що розпинали…”

          А  в четвер 13 березня ц.р. Парлямент Латвії, 19 та країна з черги, – визнав Голодомор в Україні – ґеноцидом…”

          АННЯ Довірак причитала свій вірш, в якому вона описує Голодомор–ґеноцид і вшанування українцями жертв Голодомору в Канбері.

          Концертову частину розпочав шкільний хор української школи при парафії ім. св. Андрія під дириґентурою Оксана Рогатин-Василик  “Заповітом” Шевченка та “Вінок Шевченкові”. Мені подали й у програмці було надруковано, що вони співатимуть “Реве та стогне”.  Діти зробили несподіванку. Вся заля стоячи слухала їх. Отак дожилися ми в Сіднею, що немає хору, щоби заспівав другий такби мовити національний гимн. А як гарно співали діти й яке це залишило враження ! В наших старших громадян були сльози на очах!

          Друг Тараса Шевченка Микола Костомаров, сам колишний кріпак, приїхав був з Росії до Києва і  став членом Києво-Мефорійського Братства, яке мало на меті скинути московського царя і цілий  його устрій, а на те місце встановити демократичний лад на зразок американського. Найшовся іуда, який видав їх. Всі члени Товариства, включно з Тарасом Шевченко були арештовані і чекали в Санкт Петербурській фортеці на вислід суду. Через ґрати Тарас побичив матір Костомарова, що йшла на побачення з сином… Таня Бейлі-Вітбурн, деклямувала на ту тему уривок з вірша Шевченка Миколі Костомарову.

          Професор Марко Павлишин Монашського Університету з Мельбурну виголосив, цікаву доповідь про “Геній  Шевченка”, з якій і кілька разів покликався на Миколу Костомарова.

          Концертова програма продовжувалася: – солістка Марта Менцінська, яка минулого тиждня прекрасно виступила в Канбері на концерті-реквіємі, заспівала на слова Шевченка: “Огні горять” та “Сонце заходить”. Манолій Бурик продеклямував вірш білоруського поета Янка Купали   “Пам’яті Тараса Шевченка”. Манолія вихід на сцену вітали оплесками. Він чи не єдиний з недавньо прибулих з Україну включився активно в наше громадське життя.

          Наталка Рибак заспівала акапелла “Чорноморець” та “Роду наш красний”. І треба віддати Наталці належна. Мені здається, що ця пісня вийшла у Наталки дуже емоційно-експресивно, і може підчеркнути, що це був Наталки, цим разом як солістки її найкращий виступ. Отак буває, що мої подруги співачки одна за другою показують свій талан, а ще у Наталки була дуже пишна чорна вишита сукня!

          Анна Довірак вдруге підчас концерту виступили з власним віршем до “194 ліття народження Шевченка.”  Бандуристки Наїна Нагацька та Софійка Кульчицька заспівали на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя”, та дві народні “Ой, у полі вишня” та “Іванку”. І наші бандуристки грали і співали до вподоби публіки, ніжно, з відповідною інтерпретацією.

          Відтак відбулося вручення Лесі Рогожинській та Александрі Суховерській панством Марією і Віктором  Рудевич Монашської  стипендії їх імені. Вручення вів проф. М. Павлишин. Він представив присутнім менцената-підприємця і голову Української Громади Вікторії Віктора Рудевича й його дружину Марію, які пожертвували поважну суму, понад 800 тисяч долярів на добродійні цілі української спільноти в Австралії. Вони і доповнили фонд стипендій на сіднейській сцені  п’ятьма тисячами долярів. Професор Павлишин вияснив защо студентки Леся й Александра отримали нагороду, – за найкращі оцінки в українській мові в суботній школі мов Міністерства освіти НПВ. Про це досягнення докладно написано в попередній “Вільній Думці” ч.  7-9 з 5.25.2.2008 на стр. 16.

          Пан Рудевич, як голова УГВ висловив всім учасникам концерту признання, він сказав, що він вражений високим рівнем виконання програми й незнав, що в Сіднеї такі талановиті, майже професійні виконавці, співаки. А ми вдячні за признання.

          І на завершення концерту жіночий ансамбль “Суцвіття” проспівав Шевченкові “Така її доля” та “Думи мої” ( дириґент Оксана Василик-Рогатин), акомпанятор  на акордеоні Ігор Клайберт.

          Вшанування пам’яті Тараса Шевченка, в Сіднеї  закінчився відспівуванням “Ще не вмерла Україна” хором “ Суцвіття” й всіма присутніми.

          Великий портрет Тараса Шевченка, який виднів на сцені праця Романа Менцінського. Сцену черговий раз вдекорувала пишними квітами пані Віра Війтебська. Сердечно дякую пані Віро! Без ваших квітів сцена була би не такою ! Хочу зложити сердечно подяку ВСІМ, хто допоміг мені будь чим провести цей черговий успішний концерт: – на сцені, на залі, при продажі квитків ( Люба і Славко Соловій), за  друк програмок Володі Войтовичеві. Так, я вже сотий раз повторююся – нас багато і нас не подолати і нам довіряє наше суспільство!

Марічка Галабурда-Чигрин