Ірина Ключковська,
доц., кандидат пед. наук,
Директор Міжнародного інституту освіти, культури
та зв’язків з діаспорою
Національного університету “Львівська політехніка”

Україна-діаспора: двовекторність стосунків

          Необхідність співпраці України й діаспори та залучення світового українства для розбудови української держави і утвердження її позитивного образу у світі сьогодні вже ні в кого не викликає жодного сумніву. Президент України Віктор Ющенко переконаний у потребі поглиблення співпраці з українською діаспорою. Про це він неодноразово заявляв та зокрема підтвердив у ході розмови з представниками української громади Польщі в час зустрічі президентів країн з нагоди вшанування пам’яті українців, які були винищені польськими шовіністами в селі Павлокома. Президент Ющенко закликав їх до активнішої співпраці, зазначивши, що така діяльність є одним з елементів євроінтеграційної політики, підкресливши тим самим, що стратегія співпраці з громадянами у діаспорі повинна базуватися на постулаті: діаспора – це не лише форма існування громад, але й важливий політичний та економічний інструмент впливу у країнах проживання.

          Враховуючи зміни політики країни, спрямованої на розвиток демократії та утвердження суспільних та моральних цінностей, стосунки України та діаспори повинні розвиватися в новому форматі, виходячи з того, що по суті діаспора будує свою Україну поза межами самої України, накопичуючи значний потенціал у всіх сферах: політиці, економіці, культурі, праві, виконуючи функцію своєрідних форпостів України за кордоном. За статистикою лише у США понад 20% американців українського походження мають вищу освіту, займають високі місця у суспільній ієрархії і таким чином можуть успішно впливати на політичні процеси. 3 мільйони представників західної діаспори задіяні в різних високопрофесійних сферах діяльності – в бізнесі, політиці, освіті, науці, є активними і авторитетними громадянами в своїх країнах проживання і здатні формувати суспільну думку, позитивний образ нашої держави у закордонні, рекламувати її, бути не лише партнером України, але й виконувати певні її представницькі функції.

          Не завадить згадати в цьому контексті про проголосування 9 березня 2006 Сенатом США за прийняття законопроекту, який скасовує дію поправки Джексона-Веніка. Схвалений документ не лише відкриває для України режим цивілізованих торгівельних відносин, знімає дискримінаційні санкції та обмеження, а й має вагоме політичне значення. Слід нагадати, що для цієї мети за ініціативою Надії МакКонелл, президента Фундації Україна-США, та за сприяння організації «Українська Федерація Америки», головою якої є Зеня Черник, була створена коаліція, куди ввійшло 250 організацій, що сприяли відміні поправки. Окрім цього вищеназвана організація активно займається контактами з американськими конгресменами та сенаторами, інформує їх щодо важливих подій в нашій державі, сприяє підтримці України, зміцненню її ролі на світовій арені. Отже, для розбудови демократичної заможної України та для усталення її позитивного одбразу необхідна синергія, яку можна досягти, поєднуючи капітал знань та можливостей українських громад як в Україні, так і поза її межами.

          Стосунки України та закордонного українства на сьогоднішній день розвиваються в двох напрямках – по вертикалі та горизонталі. В першому вони реалізуються як наукові дослідження широкого діапазону, охоплюючи різні галузі – історію, культуру, мистецтво, вивчаючи діаспору як явище, а також глибинні міграційні процеси, становлення, формування та структурування українських громад. За словами відомого історика Любомира Винара, президента Українського Історичного товариства, голови Світової Наукової Ради при СКУ, такі дослідження повинні проводитися в контексті національної науки та культури, оскільки діаспора є інтегральною частиною українського соціуму. Студії можуть бути особливо ефективними за умови спільної праці науковців діаспори та України, адже мова йде не лише про поєднання інтелектуального двостороннього ресурсу, але й про прагматичне використання багатої джерельної бази, зокрема архівних матеріалів, розпорошених по країнах проживання наших співвітчизників. Наведемо лише маленький скромний приклад такої співпраці, за якою криється самовіддана робота сподвижників української справи. Українці Нижнєкамської національно-культурної автономії «Українське товариство «Вербиченька», що в Татарстані, віднайшли архівні документи про перебування Михайла Грушевського в Казані від 3 вересня 1915 року по 9 вересня 1916, де перший президент України перебував на засланні після свого арешту. Вважалося, що ці документальні дані втрачені. Голова товариства «Вербиченька» Євген Савенко привіз копії документів з мокрими печатками, що становлять значний інтерес для дослідників життя та діяльності видатного українця, до музею М.С. Грушевського у Львові і передав у користування. У вересні 2006 року відбудеться урочисте відкриття меморіальної таблиці про перебування першого президента України в Казані, що стало можливим завдяки спільним зусиллям українців Татарстану і владних структур української держави.

          Не менш важливим для співпраці України та її діаспори є розвиток взаємин по горизонталі. Адже Українські громади сьогодні не існують у їх первісному вигляді. В їх середовищі відбуваються значні трансформаційні процеси, зумовлені різними чинниками, зокрема асиміляційними. За роки незалежності нашої держави виникло також нове явище – східна діаспора, яка почала розвиватися після розвалу радянської імперії, проте знаходиться лише на стадії активного структурування і потребує особливої уваги й підтримки з боку своєї історичної батьківщини. Народилася й нова проблема четвертої хвилі еміграції з мільйонами наших співвітчизників, якими практично не займається держава, завдання якої частково перебрала на себе церква, слугуючи тим осередком, навколо якого гуртуються заробітчани. З одного боку спостерігаємо відтік потужних інтелектуальних сил з України, що за висловом Г.Удовенка, народного депутата України, який тривалий час очолював Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради, може перетворити країну в «зону стихійного лиха». З іншого боку, Олег Воловина, професор, президент Informed Decisions Inc. (США), провівши детальний статистичний аналіз, робить висновок про те, що потік четвертої хвилі позитивно впливає на функціонування українських громад, зокрема у США, та є активним фактором зменшення асиміляційних процесів серед українства.

          Новий час ставить перед суспільством нові завдання, які потребують вивчення, осмислення, вирішення і, нарешті, реальних конкретних кроків. Формальний характер взаємин України та діаспори, який характеризував всі роки незалежності, повинен змінитися на дієвий. Одновекторність цих стосунків (від діаспори до України) – на двовекторність. І нарешті, держава мусить зайняти активну дієву позицію у відношенні до наших співвітчизників, насамперед, розробивши концепцію співпраці, програму як конкретну її реалізацію з належним фінансовим забезпеченням. Адже дотепер держава фактично усувалася від виконання своїх обов’язків, залишивши лише красиву оболонку у вигляді проведення помпезних форумів з фактичним вихолощенням змістової компоненти взаємин. Проте, перші кроки в нашій державі вже зроблені у цьому напрямку: минулого року вперше за історію незалежності при Міністерстві закордонних справ України створено Управління зв’язків із закордонним українством. Окрім цього, великі надії покладаються на Державну програму “Закордонне українство” на період до 2010 року”. Це – досить вагомий і солідний документ, в якому передбачено чимало важливих і цікавих заходів. Однак, на наше глибоке переконання, співпраця з діаспорою повинна носити не одноразовий, а системний та концептуальний характер.

          У нашому суспільстві панує думка, що не варто в діапазоні питань пов’язаних з діаспорою надто покладатися на державу, щораз частіше звучать звинувачення в надмірному етатизмі. Очевидно такий погляд зумовлений попереднім сумним досвідом. Проте вважаємо, що держава не повинна усуватися від цього кола питань, більше того, слід використовувати потужний накопичений капітал знань та інтелектуальний потенціал світового українства для розвитку власної держави, утвердження її у міжнародній спільноті, зрештою так, як це робиться у цілому світі. Сьогодні багато країн вже розробило механізми різностороннього співробітництва з власними діаспорами, стимулюючи в такий спосіб процеси культурної, політичної, наукової та бізнесової інтеграції. Результатом, наслідком таких інтеграційних взаємодій є виникнення цілісності, що має нові якість та сутність. У процесі взаємодії відбувається формування інтересів, цілей, які усвідомлюються як спільні для цієї цілісності.

          Як відомо, існує «стратегія розвитку» японського етносу, китайського, циганського та ін. Кожна ця стратегія працює на відтворення в умовах, що постійно змінюються в результаті історичних обставин унікального етносу — японського, китайського, циганського. Ево¬люційна стратегія розвитку єврейського етносу, наприклад, базується на засадах генетичної і культурної сегрегації єврейської громади від неєврейського світу; підтримки у членів єврейської громади переконаності у своїй обраності; інтелектуальному захисті доктрин і ідеологій іудаїзму і єврейських теорій антисемітизму та ін.. Результатом цієї стратегії стало утворен¬ня єврейського суперетносу з унікальними характеристиками: лояльність і відданість «народу Ізраїлю», як глобальній єврейській релігійно-етнічній спільності; високий ступінь етнічної ідентифікації; високий рівень згуртованості, координуван¬ня і погодженості між єврейськими громадами; менталітет «обраності» єврейського народу; моральний партикуляризм, що виражається у відомій фразі: «добре те, що добре для євреїв»; всебічна підтримка держави Ізраїль і лобіювання його інтересів у всіх країнах єврейської діаспори. Це, безумовно сприяло консолідації єврейських громад у країнах проживання і приводить до того, що євреї США, Канади, Великобританії та інших країн їдуть з родинами в Ізраїль попри те, що там точиться безперервна війна, що Ізраїль фактично є не прифронтовою, а фронтовою зоною в ізраїльсько-палестинському конфлікті.

          Високий рівень національної свідомості китайців зумовлений такими чинниками як нерозривний зв’язок між національною свідомістю і традиційними цінностями китайців, однорідним складом населення Китаю. Для всіх китайців, де б вони не жили, головне – це батьківщина та необхідність працювати для її процвітання.

          Наведемо не зовсім типовий, але дуже показовий приклад активного залучення китайської діаспори для розвитку своєї історичної батьківщини Китаю, який зумів використати всі чинники впливу, в тому числі і своїх співвітчизників за кордоном. Так китайська діаспора вклала мільярди американських доларів інвестицій в економіку КНР, а це 70-80% усіх іноземних інвестицій, які походять переважно з Гонконгу, Тайваню і Сінгапуру, де китайські підприємці створюють компанії та здійснюють фінансові вливання у свою батьківщину. Адже зовнішня економічна політика Китаю може бути охарактеризована економічною інтервенцією в Південно-Східну Азію. Китайська діаспора контролює економіку Індонезії мало не на 90%, Таїланду – на 75%, Малайзії – на 50-60%. То виникає питання, чи Україна є такою сильною і самодостатньою, що не потребує залучення потенційних зовнішніх факторів для власного розвитку? Відкидати роль держави у становленні та поступі взаємин із закордонним українством не можна. Як засвідчує світова практика, майже всі країни виділяють бюджетні кошти для реалізації своїх програм з діаспорами:

          Франція   Управління у справах французів за кордоном та іноземців у Франції при МЗС. Виділяються бюджетні кошти.

          Азербайджан  У міністерствах і відомствах створено спеціальні структурні підрозділи, відповідний сектор діє в Адміністрації Президента. Бюджетні кошти.

          Литва При уряді Литви діє Департамент національних менших та литовців за межами держави. Діє Програма з підтримки культурної та освітньої діяльності литовських громад за кордоном.

          У 2001 році на реалізацію програми з державного бюджету було виділено 390 тис. дол. США.

          Румунія Департамент румунів звідусіль при Міністерстві громадської інформації.

          У складі всіх інших міністерств і урядових відомств гуманітарного блоку утворено підрозділи з питань зовнішніх зв’язків, складовою яких є самостійні служби. Бюджетні кошти. У 2003 р. виділено 441 тис. дол.

          Угорська республіка Відомство угорців підпорядковане Прем’єр-міністрові УР. Бюджетні кошти.

          Федеративна республіка Німеччина Структура при МЗС Німеччини, культурні відділи чи відділи роботи з німецькою меншиною при представництвах Ґете-Інституту.

                    •  Бюджетні кошти.

          Словацька Республіка  Генеральна Рада закордонних словаків. Бюджетні кошти. У 2001 р.- 16,5 млн. словацьких крон (343.750 дол. США).

          Республіка Болгарія  Державне агентство для роботи з болгарами за кордоном при Раді Міністрів. Бюджетні кошти.

          Польща Верхня палата польського парламенту – Сенат. Бюджетні кошти. У 2003 р. – 45,5 млн злотих (11 млн дол.).

          Російська Федерація Департамент прав людини та роботи зі співвітчизниками за кордоном при МЗС, інших міністерствах та відомствах та відділ в Адміністрації президента. Бюджетні кошти.

          Фінансової підтримки особливо потребують громади східної діаспори. Аналізуючи соціальні аспекти четвертої хвилі еміграції, проблеми структурування та вростання в чужий грунт, Сергій Бабенко з республіки Башкортостан виділяє ряд факторів, які не сприяють збереженню етнічної ідентичності українцями Росії і приводять до їх посиленої асиміляції в чужорідному середовищі, де відбувається їх соціалізація, звертаючи увагу, зокрема, на «майже повну відсутність піклування про збереження української мови та культури, етнічної самосвідомості українців Росії з боку керівництва України». Мирослава Філіпова, голова Томської регіональної громадської організації «Джерело», говорить про функціонування українських класів в Заозерній школі №16 міста Томська, про викладання української мови, розробку програми викладання мови, літератури та фольклору як профільних предметів слов’янського відділення школи, проводить порівняння з такими ж класами з польською мовою викладання, які мають потужну фінансову підтримку з боку Польщі у вигляді щорічного навчально-методичного та матеріального забезпечення, організацією дитячих таборів, курсів підвищення кваліфікації польськомовних вчителів та ін. Українські класи не витримують конкуренції, що приводить до перманентного відтоку дітей і скорочення контингенту. На жаль, це типові приклади, які засвідчують про бездіяльність держави, до втрати її авторитету в українському зарубіжному середовищі.

          У своїх стосунках з українством у світі Україна може використати позитивний досвід співпраці інших країн, які розцінюють свою діаспору як потужний політичний інструмент впливу у країнах проживання та застосовувати найбільш конструктивні і дієві прояви цього досвіду у власній стратегії співпраці. В Угорщині, наприклад, відбувається кожного року Постійнодіюча нарада представників уряду, Кабінету міністрів, керівників державних структур та представників найбільших угорських національних товариств за кордоном. На таких нарадах обговорюються правові питання, вносяться пропозиції для поправок нормативно-законодавчої бази, розробляються механізми співпраці з діаспорою.

          Вважаючи, що роль держави у питанні стосунків з українською діаспорою є незаперечною, слід також наголосити на значенні громадських організацій, які фактично впродовж останнього десятиріччя поклали на себе її обов’язки, забезпечуючи координацію діяльності структур в Україні і поза нею, розробку програми співпраці, сприяли консолідації світового українства. Зокрема слід сказати про діяльність Української Всесвітньої координаційної Ради (голова Михайло Горинь), організації відкритої для співпраці та контактів. Адже цей період припав на початок розвитку і формування громадянського суспільства в Україні, яке, будучи ознакою зрілого демократичного суспільства, не має альтернативи, «а для самої діаспори такий стан речей є єдино можливим і природним: адже тільки добровільні і самоврядні організації можуть підтримувати національну ідентичність на чужині, що вони роблять з успіхом вже протягом століття». Проте, в Україні ще досі немає усвідомлення з боку держави необхідності тісної співпраці з громадськими організаціями, важливості їх ролі, ігноруючи той факт, що вже саме термінологічне визначення концепту «громадянське суспільство» передбачає найбільш активну частину загального соціуму, яка може активно впливати на державотворчі та суспільні процеси. При всій значущості громадських організацій і їх виключно вагомій ролі в розвитку стосунків з українським світовим зарубіжжям не можемо погодитися з тезою про те, що «об’єднавчим центром для українців зарубіжжя та історичної батьківщини може бути тільки громадська структура, та аж ніяк не державне відомство чи міністерство». Вважаємо, що для позитивного результату співпраці з діаспорою необхідним є поєднання зусиль державних структур і громадських і створення спільного координаційного центру. Лише біном держави і громадських організацій дасть можливість охопити весь спектр взаємин з самою діаспорою й країнами її проживання і лише результативність цих взаємин буде оптимумом для розробки та реалізації стратегії співпраці України та світового українства.

          В цьому контексті не можна не враховувати ще одного дуже важливого чинника – роль церкви як консолідуючого фактора світового українства, яка впродовж десятиліть була осердям, навколо якого гуртувались українці, займалася духовною опікою, була гарантом і виразником української традиції. Ці завдання церква виконує і сьогодні. Проте, за висловом о.Олександра Сапунка, ліценціата Папського Східного Інституту, пасторального координатора для українців греко-католиків у Італії, церква не повинна брати на себе функції держави, або бути її альтернативною сублімацією. Церква має тільки співпрацювати з нею, дбаючи про духовний вимір людини. Лише коли така взаємодія Церкви і держави буде, ми зможемо говорити про значний крок вперед, стверджує о. Сапунко.

          Таким чином, стосунки України та її діаспори в нових умовах розвитку нашого суспільства повинні реалізовуватися в новому форматі, базуючись на засадах двовекторності, при узгодженості дій державних структур, неурядових громадських організацій та церкви з усвідомленням виключно важливого значення консолідації світового українства, як потужного фактору впливу з метою розвитку нашої держави та утвердження її позитивного образу у світі.

Література:

                    1. Розумний М.О. Світове українство як фактор національної стратегії розвитку//«Український соціум» Національний інститут стратегічних досліджень. – К.: Знання України, 2005. – С. 322- 324

                    2. Барков В.Ю., Розова Т.В. Формування громадянського суспільства в Україні//«Український соціум» Національний інститут стратегічних досліджень. – К.: Знання України, 2005. – С.614-682

                    3. О. Сапунко О. Роль церкви у збереженні духовних, моральних та національних вартостей українського соціуму// Тези доповіді на першій міжнародній конференції: Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. – Львів: Ну»Львівська політехніка», 2006. – С.122-123.