Час збирати каміння…”
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”(МІОК) – джерело українського кардіоцентризму

          ХХI сторіччя характеризується двоєдиним процесом: потужною глобалізацією і національною самоідентифікацією. У цих об’єктивних суспільних процесах особливої ваги набирає таке явище як діаспора – етнічна меншина емігрантського походження, яка живе поза межами своє матірної Батьківщини, але підтримує духовні, культурні та матеріальні зв’язки з нею. Свідченням цього є проведення самміту Європейської Діаспори 2003 року, в документах якого зазначено “Європейці, які проживають за межами батьківщини є великою цінністю. Те, що вони досягли особисто у поєднанні культур, при збереженні їх власної культури, є спільною метою розширеної Європи.”

          Колись велика європейська держава – Київська Русь – за останнє сторіччя практично своєї бездержавності (не беручи до уваги короткий період існування УНР) стала донором інтелектуальних, духовних і фізичних сил для європейських і світових формацій. Сьогодні ми говоримо уже про четверту хвилю української мґрації. Українці є однією з найчисельніших діаспор світу поряд з китайською, індійською чи єврейською діаспорами. Чисельність її за різними оцінками коливається від 10 до 30 мільйонів осіб. Про вклад українців, вихідців з етнічних українських земель, у розвиток світової цивілізації, про їх особисті долі написано чимало інформаційно-довідкових, енциклопедичних і монографічних праць. Особливо цей процес актуалізувався з набуттям Україною незалежності. Мільйони наших співвітчизників, які багато років тому в пошуках кращої долі подалися в чужі незвідані країни Нового Світу, радіють, що нарешті збулася їх прадавня мрія про вільну самостійну Україну. Хоча до омріяної держави європейського зразка ще дуже далеко, але сьогодні ситуація кардинально змінилася: наша українська діаспора має свою Матір-Вітчизну! А Україна-Матір, хоч надто повільно, але твердо прагне повернути у своє лоно  колись розкиданих по чужих землях рідних дітей. Воістину настав “час збирати каміння”, повертати до своїх національних джерел наш найбільший скарб мільйони люблячих сердець, спраглих пахощів батьківської землі, синяви рідного неба, барвистості й милозвучності материнської мови. І разом, спільно будувати нашу Рідну Хату, наш Український Храм, у якому всім буде затишно жити, працювати, відпочивати душею і серцем.

          Саме для цього створено Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка” Його визначальна місія – стати джерелом любові до України, розбудови життєдайного мосту єднання всього українства “У сім’ї вольній, новій…” на основі філософії кардіоцентризму нашого знаменитого співвітчизника Григорія Сковороди.

          Колектив Інституту реалізовує різні форми і методи співпраці з українською діаспорою, сприяє розвитку українського шкільництва, відродження національної культури, духовності, традицій. Нав’язує різноманітні контакти з українськими об’єднаннями, товариствами, громадами, земляцтвами, освітніми закладами Росії, Грузії, Угорщини, Румунії, Балтії, Польщі, Іспанії, тощо.

          Інститутом розроблена концепція співпраці України та діаспори, яка була презентована директором Іриною Ключковською на міжнародних наукових конференціях у Ніжині, Києві, Острозі (Україна), Ризі (Латвія).

          Окремі пункти діяльності Інституту включені Кабінетом Міністрів України у Державну програму “Закордонне українство” на період до 2010 року. Зокрема:

  1. Регулярно (раз на два роки) проводити на базі Інституту міжнародні конференції.
  2. Забезпечити фахове стажування в Україні викладачів української мови, літератури, історії, культури із зарубіжних освітніх закладів шляхом організації курсів, постійно діючих семінарів, літніх шкіл.

          У березні 2006 року Інститут успішно провів Першу міжнародну конференцію “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті”. У конференції взяло участь близько 250 учасників із понад 20 країн світу, а також із 15 областей України та Автономної Республіки Крим. На двох пленарних та п’ятнадцяти секційних засіданнях виступили з доповідями 170 учасників, серед яких такі відомі особистості українського сучасного життя як Михайло Горинь, Володимир Сергійчук, Геннадій Удовенко, Василь Бабенко, Петро Кононенко, Ігор Калинець, Ярослава Хортяні, Руслана Вжесневська, Ірина Ключковська та інші. У виступах, зокрема, йшлося про роль українського зарубіжжя в утвердженні позитивного іміджу держави Україна у міжнародній спільноті, про закордонне українство як вагомий демографічний, інтелектуальний, соціально-культурний та інформаційний ресурс України. Конференція стала потужним консолідуючим фактором світового українства, обнадійливим початком спільного Шляху, спільної Дороги до Храму, назва якого – європейська демократична Україна. Матеріали конференції вийшли друком окремою книжкою.

          У першій половині 2008 року (травень-червень) Інститут запланував проведення Другої міжнародної конференції під назвою “Українська діаспора у світових цивілізаційних процесах”. Концепція, ідея конференції є вельми амбіційною–отримати максимум інформації про вклад вихідців з України у розвиток духовної культури, науково-технічного прогресу, космічних, інформаційних програм, високих технологій, а також спорту та туризму у країнах поселення. Аналіз і оцінка усього масиву здобутків як у гуманітарній, так і технічній та економічній сферах, поза всяким сумнівом, дозволить українцям самоутвердитися, позбутися синдрому меншовартості (що, на жаль, і сьогодні заважає нам рухатися вперед), здобути самоповагу і почуття гідності та гордості за свій талановитий і працелюбний народ. Безумовно, такий аналіз буде мати позитивний вплив на імідж нашої держави у світі. А наша молода ґенерація отримає вагомі підстави для виховання почуття патріотизму, якого так бракує їй сьогодні. Поза тим, Конференція стане ще одним кроком назустріч, кроком відкриття самих себе, кроком самопізнання і повернення до своїх витоків, до первинних джерел. А матірна Україна отримає золотий фонд, якісний людський ресурс, який вона через різні законодавчі та державні програми має плекати і леліяти для добра держави і окремо взятого українця у будь-якій країні проживання.

          Інститут започаткував і опікується програмою “Відкриймо для України українську діаспору”, в рамках якої проведено низку зустрічей-презентацій з різними мистецькими колективами, відомими культурними і громадськими діячами української діаспори з різних країн світу.

          Ось уже тринадцятий рік триває конкурс на здобуття Літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”, метою якого є активізація і залучення до літературної творчості якомога ширшого кола талановитої молоді до 28 років. Довший час головою журі конкурсу був лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка –Ігор Калинець. Співорганізатори конкурсу–Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”, Всеукраїнське державне багато профільне видавництво “Каменяр”, ВАТ “Львівська книжкова фабрика “Атлас” та Львівський палац мистецтв. До конкурсу запрошуються усі бажаючі молоді люди до 28 років (як з діаспори, так і з України), які думають і творять українською мовою високі зразки поетичної майстерності.

          Цьогоріч Інститут започаткував науково-інформаційний сайт “ДУДА“ (“Держава Україна–Діаспора”), який містить низку рубрик, що розкривають проблеми співтворчості, співжиття між материнською Україною і діаспорою, допомагають українцям зарубіжжя пізнавати і відроджувати свої національні культурні традиції, відкривати історичні події, знайомитися зі славними іменами нашого минулого й сьогодення. У рубриці “Точка зору” передбачається акцентувати увагу на питаннях розбудови сучасної модерної України.

          Займається Інститут і підготовкою українських підручників, методичних розробок з українознавчих дисциплін, а також формуванням міні-бібліотечок з україністики для діаспорних центрів різних країн. Зокрема, співробітник Інституту Марія Джура підготувала посібник «Вивчаймо українську» з української мови як іноземної. Посібник розрахований на слухачів українознавчих студій та для шкіл різних типів.

          Практикує Інститут перевидання забутих (або й невідомих в Україні) цікавих книжок українських авторів з діаспори. Нещодавно у Львівському палаці мистецтв відбулася презентація книжки Оксани Керч “Наречений”. Одним із упорядників і автором статті про письменницю був Ігор Калинець. Невдовзі заплановано провести презентацію чи не найкращої повісті Оксани Керч “Альбатроси”, в якій вона змалювала творчі поривання молодих митців і літераторів Львова у передвоєнний період.

          Колектив Інституту постійно ініціює цікаві проекти, серед яких– заснування Центру кар’єр, покликаного допомогти молодим спеціалістам якнайшвидше адаптуватися до нових ринкових умов і найпродуктивніше, найякісніше реалізувати себе на ринку праці.

          Одним словом, колектив Інституту є у постійному творчому пошуку і намагається у відповідності з філософією кардіоцентризму Григорія Сковороди реально стати центром любові, життєдайним джерелом духовності, творчої енергії, інтелектуальної думки для відродження, збереження і утвердження української модерної України насамперед у серцях мільйонів українців як на Батьківщині, так і поза її теренами. Бо “Бог є любов” (Перше послання Йоана Богослова 4). Для християн українців з діда-прадіда сакральними атрибутами буття були любов до Бога, Батьківської землі, Материнської мови й пісні. Ця велика триєдина Любов не дала нам канути в Лету, а допомогла подолати Хресну Дорогу, що тривала впродовж багатьох століть, і вийти до Світла. Лише до Світла Надії, але ще не до Храму. До Храму ще довга дорога. Але любов десятків мільйонів українських сердець здолає її, бо сам Господь благословляє любов на добрі діла. А благословенна любов здолає на шляху усі перепони: страх, рабство, заздрість, зарозумілість, лінь. Тож розбудовуймо, плекаймо в Україні і поза її межами центри любові до сакральних українських атрибутів. Чим більше їх буде повставати, тим коротшою буде дорога до Храму. До омріяної, вистражданої багатьма поколіннями вільної, багатої, демократичної України, де в пошанівку будуть духовні ідеали і моральні чесноти.

          Пам’ятаймо, що маємо відкрити серця один одному назустріч і насамперед Матері-Україні. Тоді мільйони сердець, об’єднаних любов’ю, зіллються в єдине велике серце, Любові, Сили, Віри і Радості якого вистарчить на усі прийдешні покоління українців.

Час розкидати каміння давно минув! Настав час збирати каміння!
Тож до роботи українці! Нехай Бог нас благословляє, а любов допомагає!

Наталя Гумницька