29 січня 2009 року Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» за підтримки Міжнародного благодійного фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine» провів у великому залі Ужгородської міської ради четвертий круглий стіл «Новітня еміграція: проблеми соціального і національного сирітства».
Програма Круглого столу (Uzgorod_Programe.pdf, 410 Kb)
Новітня хвиля еміграції та її наслідки у призмі дитячого та юнацького світобачення.Такі слова відображають зміст першої частини круглого столу, під час якої Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, презентувала видання «Діти емігрантів про себе», а Наталія Гумницька, координатор однойменного проекту, – мистецькі плакати студентів львівських вищих навчальних закладів «Щедре українське серце – Україні і світу!».
Круглий стіл розпочала старший координатор програм Міжнародної організації з міграції Дайва Вилькєлітє, яка вказала на важливість обговорення проблем трудової міграції. Вона також зазначила, що у 2007 році трудові мігранти цілого світу вислали додому 380 млд доларів. Ця сума дорівнює фінансуванню спонсорами гуманітарних програм Третього Світу. Тому трудові мігранти – велика частина, з якою ми повинні жити. На думку Дайви Вилькєлітє, соціальним сиротам і трудовим мігрантам в Україні ще не було надано достатньої уваги. Тому це початок довгого шляху, до якого повинні долучитися політики, соціальні і технічні працівники для того, щоб вирішити не лише проблему соціальних сиріт, але і їхніх матерів та загалом проблему жінок на трудовому ринку, а також можливості їхнього повернення на Україну.
Наслідки четвертої хвилі еміграції на Закарпатті окреслили у доповідях та у процесі обговорення учасники круглого столу – представники місцевих владних структур, науковці, юристи, соціологи, вчителі, психологи, представники громадських і релігійних організацій.
Начальник Служби у справах дітей Ужгородської міської ради Сергій Просяник, вказуючи на основні проблеми роботи з дітьми, особливо з дітьми трудових мігрантів, запропонував розширювати мережу спортивних секцій, гуртків, туристичних клубів іт. д., де б діти могли ефективно використовувати свій вільний час.
У комплексі проблем, пов’язаних із соціальним сирітством, безліч прогалин юридичного характеру. Законодавства, яке регулює ці питання, просто не існує. Діти емігрантів з цієї точки зору – у гіршій ситуації, ніж сироти, права яких законодавчо відрегульовані. У цій ситуації, за словами голови Закарпатського обласного відділення Української нотаріальної палати Олександра Парамонова, для підтвердження відсутності опіки над дітьми батьки повинні перед виїздом залишити хоча б заяву декларативного характеру.
Представники громадських організацій у доповідях наголосили на знеціненні духовних цінностей, втраті інституту сім’ї внаслідок новітньої хвилі еміграції.
Володимир Ротаєнко, голова Київської обласної організації «Всеукраїнське громадське об’єднання «Край», зазначив, що діти трудових емігрантів – міна сповільненої дії. Це діти, які виросли у матеріальному достатку, але без уваги батьків. Роль мами, яка стала машиною для заробляння грошей, зводиться для них нанівець, а гроші в уяві підлітка стають еквівалентом любові. Виростає емоційно викривлене покоління, яке шукає тепло і любов руйнівним шляхом. Все більше дітей мігрантів стають дітьми вулиці. Прогнози на майбутнє ще менш втішні. За результатами опитування випускників київської школи: 86% не бачить свого майбутнього в Україні, 65 % націлені на негайний виїзд за кордон будь-якими способами. Тобто формується наступне покоління трудових мігрантів. А це стратегічна загроза національній безпеці України. Які ж можливі шляхи подолання цієї проблеми? Та постанова Кабінету міністрів України, яка би мала врегульовувати проблеми трудової міграції, окрім законодавчого затвердження, потребує врахування сьогоднішньої ситуації. Такий документ повинен чітко визначити єдиний орган, який би координував всю цю роботу і був відповідальний за реалізацію політики держави у подоланні проблем соціального сирітства. В таких умовах важливими заходами є реорганізація системи опіки і піклування, здійснення профілактичної і реабілітаційної роботи з дітьми трудових мігрантів, впровадження посади соціальних працівників в органах місцевого самоврядування, активізація громадських, релігійних, реабілітаційних та ін. організацій. Володимир Ротаєнко також розповів про те, що громадська організація, яку він очолює, відкрила у передмісті Києва соціально-реабілітаційний центр «Софія» для дітей і їх батьків, які потрапили в певні соціальні негаразди. Така організація – приклад для інших, хто працює у цьому напрямку, оскільки тут співпрацюють священики, лікарі, психологи та юристи.
У межах Закарпатської області надає допомогу соціально неадаптованим верствам та здійснює превентивні заходи у сфері торгівлі людьми і нелегальної міграції громадська організація «Веста», при якій також функціонує Центр консультування мігрантів.Представники цієї організації взяли активну участь у круглому столі. Зокрема,голова ГО «Веста», Інна Сабадош зазначила, що виїзд за кордон – стратегія життєвого шляху для молодого покоління. Вона також чітко розмежувала позитиви і негативи трудової міграції. Позитиви трудової міграції: зменшення напруження на ринку праці, надходження валюти, зростання добробуту сімей, формування середнього класу, розвиток малого бізнесу, адаптація до умов ринкової економіки розвинутих країн, здобуття нових знань і навиків, вміння виживати в екстремальних умовах. Для дитини – виховання відповідальності за себе, відсутність споживацької психології щодо держави, вивчення іноземних мов, розширення світогляду, формування толерантного ставлення до людей інших національностей. Негативні наслідки: втрата трудового потенціалу, ріст корупції, зменшення народжуваності, ріст злочинності (в т.ч. підліткової), зростання цін, виникнення серед молодого покоління прошарку зі споживацькою психологією, знецінення сімейних традицій, руйнування відносин в сім’ях мігрантів, збільшення кількості психоневротичних розладів внаслідок негативного досвіду, втрата здоров’я, професійних навиків. Ті, які повернулися стикаються із низкою проблем:: соціально-економічних, культурних, психологічних, медичних, сімейних. Інна Сабадош пропонувала стимулювати повернення мігрантів на батьківщину, надавати юридичну, консультативну, соціальну, психологічну допомогу, інформувати щодо працевлаштування, допомогати у відкритті власної справи.
Ефективну допомогу дітям трудових емігрантів могли б надавати центри соціально-психологічної допомоги, які є у всіх областях України. Проте, як зауважила Тетяна Гісем, соціальний педагог Закарпатського обласного центру соціально-психологічної допомоги, статут таких центрів визначає вікову категорію осіб від 18 до 35 років. Тому потрібно змінювати віковий ценз вже існуючих центрів або утворювати нові для дітей.
Пропозиції практичного психолога Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей м. Свалява Мар’яни Копосович перегукуються із виступом Сергія Просяника, начальника служби у справах дітей Ужгородської міської ради у тому, що дітей потрібно залучати до цікавих справ, приділяти особливу увагу в період канікул і свят, використовувати арттерапевтичні методи. Така методика частково б компенсувала потребу дітей в емоційній близькості та безумовній любові.
Матеріальні добра не можна порівняти з людською втратою любові. Цією незаперечною істиною єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Кир Мілан Шашік підсумовує усі доповіді круглого столу.
Під час дискусії учасники порушили ряд проблем, які стосуються дітей емігрантів, та висловили свої думки щодо їх вирішення.
На думку Маргарити Вовканич, доцента кафедри соціології та соціальної роботи Ужгородського національного університету, важелів впливу на дітей трудових емігрантів нема. Дієво втручатися у виховання молодої людини, яка тимчасово перебуває без батьківської опіки, можна лише за умови дозволу батьків та існування державної інституції, спеціалісти якої могли б виконувати повноваження щодо виховання дітей.
Альтернативою опіки та піклування для дітей трудових емігрантів могли б стати представницькі повноваження особи, обраної батьками. Це один із кроків до вирішення проблем юридичного характеру, який запропонувала Світлана Якімеліна, начальник служби у справах дітей Закарпатської обласної державної адміністрації.
Спостереженнями над дітьми емігрантів поділилась з аудиторією вчитель української мови та літератури лінгвістичної гімназії ім. Т. Г. Шевченка м. Ужгород Олена Пекар. Педагог стверджує, що такі діти діляться на дві категорії: одні – тихі, закомплексовані, почуваються чужими у шкільному середовищі, бо нема щоденної моральної підтримки від сім’ї, інші – стають агресивними, неадекватними, не вміють контролювати свої вчинки; це втрачені діти, до їхньої душі не достукаєшся. З тими, які ще не втрачені, треба працювати, підносячи патріотичне виховання, залучаючи молодь до активної громадської діяльності.
Підсумковими стали слова Анжеліки Самарик, вчителя української мови та літератури ЗОШ №8 I-III ст. м. Ужгорода. Приклад для молодого покоління ми повинні показувати власним життям, виховуючи одночасно сильних громадян, закоханих у рідну землю і готових віддати свою енергію і творчий потенціал задля процвітання і утвердження її гідності.