Круглий стіл в Донецьку

23 квітня 2009 року у Донецькому державному університеті управління відбувся сьомий круглий стіл «Новітня еміграція: проблеми соціального і національного сирітства», організований Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою за підтримки благодійного фонду Open Ukraine.

Завантажити Програму Круглого столу (Program-Doneck, 640 Kb)

Донеччини як потужного економічного центру України, на перший погляд, проблема трудової міграції не стосується. Така думка дуже часто побутує у суспільстві. Проте – це лише вершечок айсберга. Як зазначила Ірина Ключковська, керівник проекту «Діти емігрантів про себе» та директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, понад два мільйони людей працює в Росії, це переважно громадяни Східної України. Саме тому обговорення проблем трудової міграції як один із способів пошуку шляхів її подолання актуальне і в Донецьку. Промовиста статистика, зазначена у доповідях та озвучена під час дискусії учасниками круглого столу, ще раз підтвердила це.

Вітаючи усіх присутніх від Донецького державного університету управління, Валентина Токарєва, проректор з навчальної роботи та міжнародних зв’язків, повідомила, що науковці їхнього університету (викладачі та аспіранти) теж займаються цією проблемою.

Людмила Любкіна, провідний спеціаліст управління у справах сім’ї, молоді та міжнародних зв’язків Донецької міської ради, від імені міського голови та управління висловила вдячні слова організаторам за професійний підхід та побажала, щоб під час обговорення народилась та істина, яка допоможе дітям.

Питання національно-патріотичного виховання молоді на Донеччині, яке є превентивним заходом проблем міграції, взяло на себе «Українське козацтво». Тому, не випадково, що учасників круглого столу привітав гетьман «Українського козацтва» Микола Пантелюк, який звернувся до історичного минулого України. За козаччини, коли гинули батьки, дітей обов’язково брали на виховання. Дуже часто саме з них виростали герої нашої землі.

Справжньою несподіванкою було вітання учнів ЗОШ №64 м. Донецька, які під керівництвом Маргарити Манейчик переконали усіх присутніх своєю артистичністю та щирістю, що молоде покоління дійсно патріотичне.

Вже традиційно видання «Діти емігрантів про себе» презентувала Ірина Ключковська, а добірку мистецьких плакатів «Щедре українське серце – Україні і Світу» – Наталія Гумницька, координатор проекту та науковий співробітник Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою.

Обговорення проблем еміграції розпочала Ірина Кулікова, начальник служби працевлаштування випускників Донецького державного університету управління, яка навела декілька важливих статистичних фактів. За її словами, сезонні роботи за кордоном – чи не єдиний спосіб виживання для українських громадян. 5-7 млн. українців перебуває за кордоном. В Росії працює близько 1 млн. Сезонний пік інколи реєструє і 3 млн. За оцінками МЗС України близько 300 тисяч працюєв Польщі, по 200 – в Італії, Іспанії, Португалії. Ірина Кулікова, обгрунтовуючи причини трудової еміграції, порівняла рівень заробітних плат у європейських країнах. 20 із 27 країн ЄЄС прийняли норми заробітньої плати. Найвищий рівень – у Люксембурзі (1570 євро), далі Ірландія – 1403, Великобританія – 1351, Нідерланди – 1300, найнижчі заробітні плати запропоновані в Болгарії – 92 євро, Румунії – 102, Латвії – 172. В Україні на цей час рівень цін сягає світового рівня, а рівень зарплат знаходиться на рівні країн Азії, що розвиваються. Доповідачка як представник вищого навчального закладу порушила проблему втрати Україною наукових ресурсів. Вища освіта перестала бути запорукою нормального забезпеченого життя, а одержавши її, молодь не їде займатись наукою, а заробляти гроші, займаючи при цьому місця некваліфікованої робочої сили та втрачаючи знання, здобуті в українських вищих навчальних закладах. За даними НАН України, з України виїхало 3838 наукових працівників у період з 1994 по 2001, з них 842 доктори, 2358 кандидатів наук. В 90-му році кількість науковців, які виконували науково-технічну роботу становила 313 тис. чоловік., в тому числі з науковим ступенем – 32,2 тисяч., 2001 році – 113 тисяч, з яких 21,4 тис. з науковим ступенем. Протягом 10 років кількість людей зайнятих в науковій сфері скоротилась втричі. Майбутнє держави і науки формується в сім’ї і школі, а еміграція має на ці інститути руйнівний вплив, про що знову свідчить статистика. За даними соціального опитування українських громадян в Італії, жінки на заробітках представляють усі вікові групи, з них 87% – мають дітей. До цієї цифри важко щось додати. Звичайно, свобода переміщення в іншу державу – право громадян, але й держава може контролювати цей процес. У Великобританії міністр міграції Філ Вулас, висуваючи лозунг «британські робочі місця для британців», виступає за введення річних квот на міграцію. В Іспанії влада підготувала план добровільного повернення: вони пропонують повернути мігрантам дозвіл на проживання та візу тої чи іншої країни і не повертатись туди 3 роки, іспанці, які погоджуються, отримують допомогу для безробітних, яка сягає 40 тис. доларів, Чехія готова заплатити трудовим мігрантам по 500 доларів.

Наталія Тихонова, голова правління, директор Красноармійської міської Ліги ділових і професійних жінок, зазначила, що в Україні відсутня збалансована міграційна політика. Двосторонні угоди підписані з 10-20 країнами, а люди їдуть по цілому світу як нелегали. Виїжджає 5% від працездатного населення, з них 41 % – це молодь. Переважно, це люди, які залишають дітей. Виникає проблема занепаду інституту родини, однобічного виховання, коли хлопчик поводиться як дівчинка, а дівчинка як хлопчик. Мати, залишена без чоловіка, про свої проблеми починає радитись з дитиною, яка в такий спосіб позбавляється дитинства. Батьки сподіваються, що вихованням дітей займеться школа, але ланки трикутника батьки – діти – школа повинні взаємодіяти. Наталія Тихонова наголосила на пропагуванні здорового способу життя, на проведенні низки реформ: пенсійної, соціальної, житлової, міграційної, освітньої та реформи регіональної політики.

Як і в інших містах, де проводились круглі столи, у Донецьку фахівці порушували питання відсутності законодавчої бази для трудових емігрантів та їхніх дітей. Дещо не погодився з цим Володимир Носовський, начальник Сектора міграційної служби в Донецькій області, зазначивши, що Україна у 1991 році приєдналась до Конвенції прав дитини, де настільки добре прописані всі права дитини, що вже нічого додати. Основні права визначені такожі в Конституції України та Сімейному кодексі України. Володимир Носовський охарактеризував демографічну ситуацію на Донеччині, зумовлену міграційними процесами. За даними головного управління статистики в Донецькій області скорочення чисельності населення почалось з 1993 року. За 15 років втрати становлять – 129,9тисяч осіб, це 15 % від загальної кількості населення Донецької області. У 2008 році негативне сальдо становило – 1900 осіб (кількість вибулих перевищила кількість прибулих), 57% з них належать до міжрегіональної міграції. Ці процеси негативно впливають на статево-вікову структуру населення та трудовий потенціал області. За кордон виїхало 66,3% працездатного населення, 37 % з них – жінки до 49 років.

О. Річард Карапуда, настоятель Римо-католицької церкви в Донецьку, розповів про досвід Польщі та емігрантське згромадження. Засновник згромадження, поїхавши за кордон, зрозумів, що емігранти гинуть без духовної опіки. Отець порушив важливе питання медіапростору. Телебачення майже не говорить, що таке християнська сім’я, як це добре бути батьком чи матір’ю. Українське телебачення в Європі найбрудніше, але не може воно бути тільки комерційним. Необхідно, щоб ЗМІ пропагували цінність сім’ї.

Безпосередньо займається мігрантами Карітас-Україна. Його керівник у Донецьку о. Василь Пантелюк стверджує, що першими емігрантами була ще родина Ісуса Христа, св. Йосиф і Марія, які пережили еміграцію в Єгипет. Сьогодні ж у світі близько 200 млн. людей постійно перебувають у стані переселень. Від 5 до 7 млн. з них – українці, тому Україна перебуває на 4-му місці за кількістю мігрантів.

Ніна Діденко, декан факультету менеджменту Донецького державного університету управління, запропонувала три моделі впливу еміграції на українське суспільство: раціональна модель, за якої внаслідок міграції відбувається обмін науковим, культурним, побутовим досвідом; прагматична, прихильники якої намагаються використати свою державу у здобуванні освіти, а країну еміграції – як об’єкт прибутку; негативна модель, коли міграція розлучає сім’ї, призводить до негативних наслідків, які характерні для України. Для функціонування раціональної моделі Ніна Діденко порадила українським вищим навчальним закладам укладати угоди про співпрацю із закордонними. Щодо прагматичної моделі, то тут потрібно встановити певні правила, щоб молоді спеціалісти відпрацьовували певний термін на свою державу. Потрібно врегульовувати процес працевлаштування молоді. Щодо останньої моделі, то, крім держави, мають значення дії кожного з нас, бо занепад родини – це питання до кожного з нас.

Філію МІОК у Донецьку запропонувала утворити Лідія Жовніренко, завідувач кафедри спеціальних психологічних дисциплін факультету психології Донецького інституту соціальної освіти, яка вказала, що не відомо скільки дітей емігрантів на Донеччині, але відомо,що ці діти більш самостійні, ніж інші, вони вміють господарювати, у них очі дорослих людей, вони більш стримані. Цю думку Лідія Жовніренко підтвердила листом однієїі із студенток, мати якої на заробітках. Студентка не хоче їхати за кордон, але мати її кличе, вона потребує психологічної допомоги.

Про ще одну життєву ситуацію розповіла Омельченко Тетяна Олександрівна, член Союзу жінок Донецька. Однокласниця її сина, мати якої емігрувала в Польщу, з 5 років виховувалась бабусею. І от в цієї дівчинки помирає бабуся. Дівчина залишається начебто в своїй квартирі, а начебто й ні, бо вона неповнолітня… Тетяна Омельченко аналізувала не лише побутові проблеми, її як медика хвилює здоров’я емігрантів та їхніх дітей. Батьки, покидаючи дітей, часто у підлітковому віці, забирають у них можливість отримати відповіді на багато запитань, які хвилюють дітей у такому віці. Людям, які перебувають за кордоном, повинна надаватись адекватна медична допомога та регулярний консультативний нагляд. В емігрантів часто виникає мовний бар’єр і вони не можуть нормально спілкуватись з лікарями тої країни, де перебувають. Інколи вони спеціально приїжджають в Україну за медичною допомогою.

Відповідну допомогу сім’ї емігрантів можуть одержати у Центрах соціальної допомоги для сім’ї, дітей та молоді. Цю структуру представляла Людмила Буркаль, повідомивши, що у 2008 році всього 13 сімей знаходились під соціальним супроводом з причини вимушеної трудової міграції. В цих сім’ях виховуються 54 дитини. З них 8 сімей вирішили проблеми, а 4 – продовжують супроводжувати. Це невелика кількість, але вже робота з ними засвідчила існування всіх тих проблем, які обговорювались.

Проблему соціального супроводу дітей емігрантів порушила Лілія Кравченко, провідний спеціаліст відділу у справах дітей Донецької міської ради. В Донецьку працює близько 20 соціальних працівників, у яких за планом передбачено не більше 10 дітей за рік. За таких умов вони не в силах охопити навіть біологічних сиріт. Щодо законодавства, то Лілія Кравченко повідомила, що до 2004 року законом було передбачено опікунство родичів для дітей емігрантів, а з 2004 – ні. Якби статус цих дітей був зафіксований у законодавстві, вони б одержували допомогу, мали б пільги для навчання та дозвілля.

Підсумувавши обговорення, Ірина Ключковська зазначила, що проблема нова і потрібно розробляти механізми, які б її розв’язували. А цей круглий стіл – це навіть не крок, а півкроку до розв’язання цієї проблеми.