Покинути Україну – що покинути рідну матір через те, що вона хвора
«Минуло дитинство. Прийшла юність. За десять років тільки два рази бачила маму… Доля забрала її в мене. Чужа країна, важка праця, розлука з дітьми підірвали її здоров’я. Падаю на коліна і молюся, та все дивлюсь на її портрет. Молода, красива… Не можу вимовити ані слова, гарячі сльози обпікають щоки, та душа примушує говорити і все ж таки говорю, говорю про все наче на сповіді…», – пише Оксана Пихней з Івано-Франківська, матір якої подалася за кордон на заробітки. «У свої дванадцять я стала дорослою, як мені здається, за один вечір. Не варті багатство чи кар’єра втраченої родини, сліз дітей. Хіба ж варті гроші скаліченого життя?», – закликає задуматись Наталія Притула з Хмельниччини.
Скільки їх, дітей емігрантів, позбавлених материнської опіки та міцного батьківського плеча, у нашій країні – невідомо. Вони мають найбільшу у світі мрію, таку просту і таку нездійсненну – бути щодня поряд з батьками, які зараз далеко, заробляють – ціною власного болю і болю найближчих – на прожиття для родини. Внутрішньо ці діти переживають цілу гаму суперечливих почуттів, – від вдячності, теплоти, надії й до почуття провини, покинутості, образи, власної туги та суму… Нині вони діляться своїми переживаннями на сторінках книги «Діти емігрантів про себе. Сповіді. Думки. Судження… Біль». Це продовження унікального видання, в якому побачили світ 28 творів призерів міжнародного конкурсу української творчої молоді «Діти емігрантів про себе», що його проводив Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) у рамках проекту «Назустріч новій хвилі» (2008 р.). Перша частина видання, нагадаємо, побачила світ завдяки благодійному фонду «Open Ukraine» (засновник – Арсеній Яценюк), а нова частина, репрезентована 25 березня в актовій залі Політехніки, з’явилася за фінансової підтримки Королівства Норвегії в Україні.
«Сподіваюсь, книга стане своєрідним факелом у нелегкому житті багатьох дітей емігрантів і спонукатиме нас до пошуків кращого способу розв’язання проблеми. Ці твори – послання не лише до батьків, а й до влади, громадських і релігійних організацій, – зазначив у виступі Олав Берстад, Посол Королівства Норвегія. – Еміграція – тема не нова, але надзвичайно актуальна як для України, так і для усіх країн Європи. Норвегія – також країна емігрантів – майже 900 тисяч норвежців переїхали до США. Особисто знаю як це – бути далеко від родини, адже дипломати – емігранти. Пригадую, як свого часу відлітаючи до Києва, залишив на Батьківщині 17-річного сина. Важко було… Думки, зібрані в цій книжці, повертають проблему до дійсності, позбавляють намулу від порожніх дискусій чиновників і політиків. Це ж не статистика чи дослідження науковців, а долі і переживання дітей. І на них влада, загалом суспільство мають відреагувати».
Журі розглянуло 156 робіт дітей з різних куточків України, а ще з Росії, Португалії, Болгарії, Іспанії. Розгубилися. Обирати було вкрай важко, бо діти розкрили свої серця, душі, а як оцінити, зважити дитяче серце? «Чи легко бути дитиною емігранта?” – на це запитання відповідають самі діти у різних жанрових формах: біографія, проза, щоденник, вірші, малюнки. Діти творили так, як говорило серце, – каже лауреат Шевченківської премії Ігор Калинець, на плечі якого і лягла відповідальна місія остаточного добору робіт. – До книжки увійшло 130 творів. Це наче досі незнаний для нас світ чистих душею талановитих дітей, які, попри все, розвиваються, зростають. А поряд з цими дітьми є ще й такі, що намагаються знайти тепло і любов саморуйнівним шляхом, вживаючи алкоголь, наркотики…Та й ті, й інші потребують турботи. Діти, залишені батьками, – ось зміст книжки».
Багато хто ще під час підготовки першої частини видання не міг повірити – невже ТАК можуть писати діти? Їх «Сповіді. Думки… Біль» нікого не залишають байдужим. Старші і молодші, веселі і сумні, пустотливі і принишклі, але всі якось по-дорослому поважні, з печаттю глибокої зажури і печалі, вони не вміють лукавити, хитрувати, шукати виголи… Це ж діти. Простим, щедрим словом, як вміють лише вони, говорять про серйозні речі – соціально-економічні проблеми, бездіяльність влади, проблеми морального, етичного, психологічного характеру.
У Харкові, де МІОК нещодавно проводив круглий стіл щодо проблем еміграції, один з представників міської влади назвав книжку «хірургічним скальпелем, що відкрив нарив, і вилилось ціле море проблем, – розповідає Ірина Ключковська, директор МІОК та керівник проекту. – Біль дитини не має регіонального виміру чи кордонів. Ми оплакуємо загиблих дітей внаслідок терактів, нас болить, що діти в найбідніших країнах голодують, не мають найнеобхіднішого для життя. А біль українських дітей, які зростають без батьківської опіки, відгукнувся в серцях мешканців далекої Норвегії. І з’явилася книга, написана дітьми для нас, дорослих. «Коли тільки-но розпочинали роботу, думали, що отримаємо не більше як 30 робіт. А надійшло понад сотню», – пригадує Олександр Тимчук, науковий співробітник Департаменту Антропології Університету в Осло та один з ініціаторів проекту. Значення цього важко переоцінити – адже діти дають найточнішу оцінку драматичних наслідків четвертої хвилі еміграції, що розпочалася у 90-х. Немає жодних статистичних даних про емігрантів-заробітчан: ні про їхній соціальний статус, ні про вік, ні про освіту, ні про сімейний стан. Кажуть, що від 2 до 3,5 млн. українців живуть та працюють за межами рідної держави (вважається, що насправді їхня кількість більша). Бувають же такі села, де чи не кожна хата має Італію. За кордон подаються люди з вищою освітою, фахівці, а потім кличуть за собою і дітей. Так Україна втрачає свій цвіт…
«Перші заробітчани-українці осіли в Бразилії, Канаді, Штатах ще у 19 ст. При допомозі церкви та суспільних інституцій вони організувалися в громаду і зберегли свою ідентичність. Четверта хвиля еміграції, мабуть, найважча, оскільки світ глобалізований, і ми часто не маємо відповіді на виклики, які він ставить», – вважає Михайло Перун, директор видавничого відділу «Артос» Фундації «Андрей», де власне були видані обидві частини видання. Хоча, видається, діти часом ліпше за дорослих вміють шукати і знаходити правильні розв’язки складних проблем. «Україна – це все, що найчудовіше і найнещасніше!.. Життя – не життя, якщо я не в Україні… Мені й зараз не дуже весело живеться в Україні, але покинути її – те ж саме, що покинути рідну матір через те, що вона хвора»…
Дітей, які чи не щодня очікують у вікні повернення своїх батьків, називають соціальними сиротами. І це, як слушно нагадує Олександр Тимчук, змінює їх самооцінку не у кращий бік. Суспільство ж бо дивиться на соціального сироту як на потенційного наркомана, злочинця. Для дитини це як подвійний вирок. Мусимо зробити все, аби викреслити цю категорію із вжитку. Ці діти – наше майбутнє, вже завтра вони прийдуть на наше місце. І їм треба зростати здоровими фізично та психологічно.
Галина Дорощук, начальник управління культури і туризму Львівської облдержадміністрації, наголосила на важливості самореалізації юних обдарувань. «Діти мають великий духовний потенціал, а це ж найважливіше для подолання всіх без винятку криз. «Діти емігрантів…» – це двостронній проект. Книжка має потрапити і до рук батьків, аби ті зрозуміли, наскільки важливим є спілкування, родинне тепло і таки повернулися до своєї країни. Повернулися до своїх вже дорослих дітей, що жили і виховувалися серед тих проблем, від яких вони свого часу пішли по світах».
Кілька слів про свої враження від проекту сказали Оксана Винницька – почесний консул Канади в Україні, Степан Кубів – засновник Фонду короля Данила. До слова, пан Кубів пообіцяв підтримувати наступне видання, над яким працюватиме МІОК, – «Батьки-емігранти – дітям».
Під час репрезентації Ігор Калинець і координатор проекту Наталія Гумницька вручили нововидані книги маленьким авторам творів – учасникам міжнародного конкурсу «Назустріч новій хвилі» – львів’янкам Христині Стеців, Анні Пуці, Софії Готько.
Не вдаваймо, що проблеми немає. Зробімо крок назустріч дітям, закликала на завершення Ірина Ключковська. Працюймо разом. Найдорожче ж – щаслива усмішка дитини.
Уляна ГАВРИШКIВ
«За вільну Україну»
