У рамках проекту Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) «Відкриймо для України українську діаспору» 21 жовтня 2010 року відбулося відкриття фотовиставки «З любов’ю до України» фотомитця  із Чикаго (США) Роксоляни Тимяк-Лончини у престижних залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

 

 

На виставці  представлено понад 100 світлин (2000-2010 рр.), виконаних автором у різних країнах світу. Об’єктив художниці фіксує і порівнює красу природи, особливості архітектури, характери  людей, національні традиції, звичаї у різних куточках планети. За словами пані Роксоляни, основною ідеєю виставки є прагнення показати, що Україна має багато спільного з іншими країнами світу, зокрема у культурі,  укладі життя,  природних ландшафтах і, особливо, людях.

Виставка з успіхом експонувалася у лютому 2010 року в Чикаго та у жовтні цього ж року  у Києві.

Відкрила виставку заступник директора Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксана  Біла, яка сказала, що Музей радо  надав свої приміщення для експозиції цікавих фоторобіт п. Роксоляни Тимяк-Лончини.

Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» Ірина Ключковська коротко представила творчий  доробок п. Роксоляни Тимяк-Лончини, розповіла про співпрацю Інституту з автором фотовиставки, подякувала п. Роксоляні за її подвижницьку працю для України.

Керівник Представництва Міністерства закордонних справ  України у Львові В’ячеслав Войнаровський привітав автора фотовиставки і присутніх з такою неординарною подією. Він подякував усім організаторам, а директорові МІОК  Ірині  Ключковській вручив Почесну Грамоту Представництва МЗС України у Львові за вагомий особистий внесок у справу розвитку міжнародного співробітництва у сфері освіти, культури та підтримку закордонного українства.

У вітальному слові Лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України, президента Видавничого центру «Світло і тінь»  Василя Пилип’юка прозвучала висока оцінка ідеї виставки і її обсягу. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, поет Ігор Калинець наголосив на ностальгійних мотивах, які він відчув оглядаючи фотороботи п. Роксоляни і які нагадали йому ностальгійні переживання під час свого тривалого табірного ув’язнення. Отець Ігор Пецюх із Українського Католицького Університету звернув увагу на те, що концепція фотомитця ламає штучні бар’єри між людьми, показує спорідненість людей на планеті, наближає їх одне до одного,  підкреслює близькість людських радостей і проблем. Громадський діяч  Надія Макулович присвятила п. Роксоляні віршований твір, в якому влучним поетичним словом відобразила фотокартини митця.

Елегійно-урочистий настрій для усіх учасників цього мистецько-інтелектуального заходу створив струнний квінтет Камерного оркестру «Поліфонія» Національного Університету «Львівська політехніка» (художній керівник – Назарій Яцків).

Роксоляна Тимяк-Лончина – стоматолог за фахом, художник за покликанням, багато подорожує,  проте завжди повертається в Україну…

Народилася пані Роксоляна 1952 року в Нью-Йорку в сім’ї українських іммігрантів з Галичини Богдана Тимяка і Марусі Ковалюк, які з перших днів її життя прищепили любов до рідного, українського. Перші слова вона вимовила українською мовою, перші пісні заспівала українські, а її перші думки були навіяні українською казкою. У розмові пані Роксоляна, згадуючи свої дитячі роки, сказала, що практично «Кобзар» Тараса Шевченка вона знала напам’ять у ранньому віці, читала його поезії у подорожах, на концертах і сімейних урочистостях. Вона зізналася, що генія поета, його просту, але глибинну мову і думку осягнула лише в дорослому віці. Саме батькам пані Роксоляна дякує за щиру любов до рідної України, яка не дає спокійно жити там на своїй американській  Батьківщині, а змушує знову і знову повертатися на землю своїх батьків і здійснювати конкретні корисні справи для української громади, українських дітей. Дивовижним прикладом для нас, українців, служить жертовна праця цієї красивої (не лише зовнішньо, а, головно, духовно), тендітної жінки та її незмінного друга, помічника і вірного чоловіка Василя Лончини, відомого кардіохірурга, з відомого роду  української діаспори. Приклад цей вчить нас не нарікати і посилатися на труднощі, а конкретною, щоденною справою будувати свій дім, свою Україну, в якій нам буде затишно і комфортно жити.

Вперше пані Роксоляна відвідала Україну під час гуманітарної медичної місії в 1992 році. Згодом неодноразово приїжджала у складі  Міжнародного медичного товариства (Global Medical Foundation)  з місією «Медицина на колесах»,  лікувала дітей, читала лекції лікарям-стоматологам.

Особливу увагу пані Роксоляна приділяє дітям-сиротам, чиї образи лягли в основу експозиції фотовиставки «Дитинство, позбавлене барв» («Starving for Colour»), яка у жовтні 2002 року відбулася в Українському національному музеї у Чикаго. Її успіх сприяв створенню однойменного фонду в США, який надає допомогу дитячим будинкам в Україні.

У 2002 році за діяльність на ниві фотомистецтва Роксоляна Тим’як-Лончина була номінована Американською жіночою організацією на звання «Визначна жінка-лідер у мистецтві».

Розпочинаючи від 2002 року, відбувся ряд фотовиставок  п. Роксоляни при «Easter Seals», організації з допомоги дітям з обмеженими можливостями (2002-2006). У 2007 році фотографії  Роксоляни Тимяк-Лончини, поряд з фотографіями українських фотомитців, увійшли до книги «Українська світлина».

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою організував і провів персональні фотовиставки художниці «Мова наша солов’їна» (жовтень, 2009), «Вивіски у Львові: відмова від рідного» (лютий, червень, 2010).

У своєму завершальному слові п. Роксоляна подякувала усім, хто допоміг їй в організації фотовиставки, зокрема директорові МІОК Ірині Ключковській, її заступникові Ігореві Калинцю, науковому співробітникові Наталії Гумницькій, усім працівникам Інституту, директорові Музею Ігореві Кожану, його заступникові Оксані Білій, усім працівникам, що оформляли виставку, а також усім гостям.

Особливо вразило присутніх прочитання п. Роксоляною вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну», який прозвучав як заклик до щоденної кропіткої праці кожного з нас в ім’я України, в ім’я її процвітання та утвердження в колі демократичних держав світу. Так ця дивовижна Українка з далекого американського континенту своїм дієвим прикладом вчить нас любити Україну не на словах, а своїми реальними ділами. Дякуємо їй за науку!

Науковий співробітник МІОК
Наталія Гумницька



ОГЛЯД СВІТЛИН ПАНІ РОКСОЛЯНИ ТИМ’ЯК – ЛОНЧИНИ У КАЛЕНДАРІ ЗА 2010 РІК (видавництво “Ms”, Львів 2009)

Так творити, як пані Лончина! В неї
виразна кожна світлина, Домінує чітка
перспектива У мистецтві з її об’єктива!

Ось космацька весна – справжнє диво!
Первоцвіт показавсь несміливо… Квітне
хмарами небо весняне, Мов змагається
цвітом з гілками…

Треба вміти отак знимкувати! Кожен
погляд Митця, те впізнати, Вирізняє
цікаву картину, Свідчить цим про
незвичну Людину…

То у чому ж Мисткині незвичність?
-Панорамна світлин естетичність… Кожен
витвір дивує, тривожить:

І як коні хтось пасти триножить, І як
в’язанки в полі врожаю З синім небом собі
розмовляють… Як в Дземброні, лісами
повитій, Гори стеляться, сонцем залиті…
І…нікого…ніде…Лишй^ індики-Так малі
проти гір, що великі!

Все – чітке, на цікавих контрастах…

І лелеки у полі дзьбасті У покосах собі
походжають, Мов тривоги на світі не
знають… Тільки натяк крильми на
відлітність, На мінливого світу
привітність…

Ну, а маків червона лавина, Безперечно, –
це теж Україна… Бо ще де, як у нас,
процвітають, Про любов до краси
вповідають?.. Маки,., маки… Червонії
маки… А над ними – дерева однакі, Всі –
мов стрижені, рівні із полем, Мов
вітаються з маковим болем… Пелюстками
він тихо скрапає, На зелене і біле лягає…

Тут осіння тривога до тебе Промовляє
хмаринами в небі…

На Землі – спокій в тихому плесі, У високих
горбах,;в піднебессі, В позолоті хаток над
водою, У деревах, що поряд з сосною…

Перевернений світ крізь вікнище,
Мов навмисно, притягнений ближче…
Ніби каже: ось, думайте, люди!
Все, що бачите, іншим не буде,
Бо краса-у бутті, досконала…
Слабке дерево буря зламала? –
Не біда! Он – розкішна ялина,
Ледь зеленого поля плахтина.
Десь прогнило старе підвіконня?
ОнДовіють хатина осонні…      ^«м>/-?и )
Ось у шибках відбилося небо,
І дерева, вода – все, що треба,
Аби щастям душа заспівала
І навіки крилатою стала.

В Буковелю вогнях вечорових, В барвах
ночі, в принадах зимових -Скрізь гармонія:
в схилах, вершинах, В світлі й тінях, в
зимових картинах.

Рідне поле – у сніжнім завою,
Блідий місяць дивує собою, Десь
біліє на білому лебідь, Білизни-у
зимовому небі… Тільки лісу стіна
бовваніє, А вода, як і ліс, ледь
чорніє…

Ось алея Франкового парку, А над нею –
дерев справжня арка… Для людей і для їх
відпочину -Творчість славної пані
Лончини…

Це малярство – Господнє, величне. Це
світлини про справжнє, про вічне…

Зими, весни і води брунатні,
Кольорові, мов клопоти хатні, –
Милі серцю…
Бо пані Лончина –
То Митець, то цікава Людина!

 

З повагою і вдячністю за календар – п. Надія Макулович

Фото


{gallery}news/lonchina/:266:155:0:0{/gallery}