У взаєминах українського і чеського народів особливо яскравою сторінкою була Масариківська Прага міжвоєнного та повоєнного періоду. Українська політична й інтелектуальна еліта після поразки у визвольних змаганнях 1918-1923 років знайшла тут сприятливі умови для реалізації свого творчого потенціалу. В короткому часі у Празі та її околицях постала низка українських вищих шкіл, музеїв, громадських організацій та періодичних видань. Серед них: Український Вільний Університет, Український Педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Українська Господарська Академія в м. Подєбради, Українська Студія пластичного мистецтва, Музей Визвольної боротьби України у Празі, Місія Української Народної Республіки у Чехо-Словаччині, Місія ЗУНР, Союз Українських журналістів і письменників на чужині, Товариство «Просвіта», Українське Товариство прихильників книги, Українська Академічна Громада у Празі, Український Історичний Кабінет, Українське студентське Товариство «Громада», часопис «Український тиждень». У цей благодатний час сформувалося декілька популярних як серед української, так і чеської інтелігенції шкіл, а саме: празька поетична школа, празька мистецька школа, празька археологічна школа. Там жили і творили світової слави українські вчені, митці, поети, зокрема Дмитро Чижевський, Іван Горбачевський, Дмитро Антонович, Олександр Колесса, Василь Барвінський, Дмитро Дорошенко, Іван Пулюй, Михайло Грушевський, Вадим Щербаківський, Іван Борковський, Олег Кандиба, Ярослав Пастернак, Євген Чикаленко, Степан Віднянський, Семен Наріжний, Святослав Гординський, Євген Маланюк, Олександр Олесь, Олена Теліга, Леонід Мосендз, Юрій Липа, Михайло Бринський, Василь Хмелюк, Микола Глущенко, Юрій Вовк, Василь Кричевський, Павло Ковжун, Едвард Козак, Василь Касіян, Галина Мазепа, Оксана Лятуринська, Роберт Лісовський, Павло Громницький. Це лише невеликий перелік визначних постатей, що творили на теренах тодішньої Чехо-Словаччини та її столичної Праги. Багато із названих особистостей прислужилося великою мірою чеській науці й мистецтву. Так, Іван Горбачевський став засновником Інституту медичної біохімії Карлового університету у Празі, в якому він продуктивно працював майже 50 років (1884-1930), один з найвизначніших представників славістики XX ст. Дмитро Чижевський, який своєю науковою діяльністю повернув чехам знання про давньочешську літературу від самого раннього її періоду до епохи бароко, імена видатного чеського поета Маха, твори славетного педагога і філософа Яна Коменського, просвітителя, будителя словаків, редактора перших словацьких політичних новин Людовита Штура; авторитетний археолог Іван Борковський свій невтомний науковий пошук присвятив дослідженню Празького граду.
Українським дослідникам належить зробити ще дуже багато, щоб повернути ці славні імена і їхній доробок відповідно у національний та європейський простір. Корисними у цьому аспекті будуть фундаментальна монографія Симона Наріжного «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами» і книжка-каталог мистецтвознавця із Праги Оксани Пеленської «Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині», виданій Слов’янською бібліотекою Національної бібліотеки Чеської Республіки за підтримки НТШ в Америці.
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) у рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору» проводить системну науково-організаційну роботу, спрямовану на відкриття і повернення в український культурний простір визначних особистостей, які в той чи інший спосіб прислужилися науці, мистецтву, літературі, політиці. Плідною у цьому напрямі є співпраця із Слов’янською бібліотекою Національної бібліотеки Чеської Республіки, її нинішнім директором Лукашем Бабкою, а також мистецтвознавцем, автором згаданої вище монографії, Оксаною Пеленською.
У жовтні минулого року був започаткований проект «Василь Хмелюк: художник і поет. Повернення на Батьківщину». Згідно із програмою проекту відбулася Міжнародна наукова конференція, презентація факсимільного видання трьох поетичних збірок («Гін», «Осіннє сонце», «126, 128, 123») і експозиції виставки художніх полотен Василя Хмелюка із приватних збірок і фондів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. На конференції з аналізом поетичного і мистецького доробку Василя Хмелюка виступили провідні вітчизняні та зарубіжні літературознавці і мистецтвознавці.
Планується видання книжки-каталогу, яка має максимально повно представити Хмелюка поета і художника (ілюстрації картин із приватних і музейних колекцій ). Ведеться пошук фінансових джерел.
Високу оцінку серед літературознавців, митців і цінителів української культури отримало по-мистецьки видане факсимільне видання раритетних поетичних збірок Хмелюка, яке МІОКу люб’язно надала Слов’янська бібліотека Національної бібліотеки Чеської Республіки у Празі.
Завдяки цьому проекту ім’я Василя Хмелюка і його творчість стали відомі ширшому загалу української інтелігенції, а не лише вузькому колу професіоналів (нижче див. статтю «Василь Хмелюк – шлях від Жмеринки до Парижа»).
Василь Хмелюк, який свій поетичний і мистецький шлях розпочав у вісімнадцятирічному віці у Празі у 1923 році майже через століття 7 жовтня 2010 року повернувся у Прагу в якості поета. Саме цього четвергового дня у Залі засідань Слов’янської бібліотеки Національної бібліотеки Чеської Республіки, що знаходиться у центрі Праги у славнозвісному Клементінумі, відбулася презентація факсимільного видання уже згаданих раритетних поетичних збірок талановитого українця.
У вступному слові директор Слов’янської бібліотеки Лукаш Бабка наголосив на продуктивній співпраці бібліотеки і Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, результатом якої стало мистецьке видання цілком достойне таланту художника і поета Василя Хмелюка. Особливу подяку за реалізацію проеку пан Бабка висловив директорові Інституту Ірині Ключковській її співробітникам, видавництву Львівської політехніки (директор Іван Паров’як) і мистецтвознавцю із Праги Оксані Пеленській.
Науковий співробітник Інституту, координатор проекту «Василь Хмелюк. Повернення на Батьківщину» Наталія Гумницька, передала вітання усім учасникам презентації від імені директора Ірини Ключковської і побажання подальшої творчої співпраці між Слов’янською бібліотекою і МІОК у дослідженні та поверненні визначних імен українських науковців, митців, літераторів, які прислужилися як українській, так і європейській (безумовно в т. ч. чеській) культурі. Наталія Гумницька підкреслила, що подія не відбулася б, якби не добра воля директора Слов’янської бібліотеки надати раритети поетичних збірок Хмелюка Інститутові для їх факсимільного перевидання і якби безпосередню у цьому важливому проекті не взяла мистецтвознавець Оксана Пеленська і висловила їм щиру подяку від директора Інституту і від себе особисто.
Далі пані Гумницька представила коротко усі напрями діяльності МІОКу, особливо наголосивши на освітньому доробку групи молодих філологів, які розробили трирівневий комунікативний підручник «Крок» для навчання української мови як іноземної.
Глибокий аналіз творчості Василя Хмелюка як письменника і поета здійснила у своїй доповіді професор Алена Моравкова, яка погодилася передати її український текст для публікації у запланованій для друку книзі- каталозі, присвяченій творчому доробку Хмелюка поета і художника.
Мистетвознавець і славіст Оксана Пеленська свою доповідь присвятила Хмелюкові як талановитому художникові, який починав у Празі як поет і художник, а потім 58 років творив і здобув визнання як маляр постімпресіоніст у Парижі. Новаторським був глибокий аналіз графічного оформлення поетичних збірок (або «метеликів» за влучним висловом пані Пеленської), дві з яких оформив сам Хмелюк, а одну– його близький товариш Юрій Вовк.
У проміжках між виступами доповідачів звучала відбірна поезія Василя Хмелюка. Особливо приємно було співставити її звучання у двох мовах – українській і чеській. Надзвичайно мелодійною українською мовою вірші читали студети української мови Інституту славістичних і східноєвропейських студій Філософського факультету Карлового університету, а їх чеське звучання з професійною майстерністю відтворювала викладач української літератури цього Інституту, доцент Терезія Хланьова.
На презентації був присутній представник українського посольства у Чеській Республіці Андрій Моторний, викладачі і студенти Карлового університету, працівники Слов’янської бібліотеки, представники українських громад у Празі.
Завершилася презентація врученням мистецького перевидання поетичних творів Василя Хмелюка учасникам дійства, яке здійснив господар бібліотеки.
Таким чином, завдяки співпраці Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» і Слов’янської бібліотеки Національної бібліотеки Чеської Республіки ім’я нашого славетного земляка майже через сто років повернулося до витоків своєї поетичної діяльності Праги, яка була там плідною і продуктивною і до якої він в такому обсязі ніколи більше не повертався.
Шлях від Жмеринки до Парижа
Василь Хмелюк: художник і поет. Повернення на Батьківщину
Нині завдяки ентузіастам відкрито доступ до архівних документів, написано десятки монографій, захищено немало дисертацій, проведено конференцій, відкрито низку виставок творів високого європейського зразка. І з’являється гордість за своїх попередників, випростовується національний хребет, зростає віра і з’являється надія на творчу перспективу нації. Поверненням талановитих імен та їхніх творів на Батьківщину активно займається Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка». Ми познайомимо читачів «Дня» з Василем Хмелюком — яскравим представником когорти юних мрійників Української Народної Республіки. У другій хвилі мистецької еміграції, ще 17-літнім юнаком, він разом із своїм старшим братом Ільком, вояком УНР, опинився за межами рідної землі (Ілько — в Празі, а Василь — у Кракові, де в академії мистецтв отримав свої перші професійні студії).
Василь Хмелюк відомий насамперед як талановитий художник-експресіоніст, який творив понад півстоліття у Парижі й похований на Монпарнасі. Для спеціалістів це ім’я знане, хоча широкому загалу воно мало про що говорить. Наше знайомство із Хмелюком відбулося насамперед як із поетом-модерністом, поетом-дадаїстом. Через мистецтвознавця із Праги Оксану Пеленську, автора монографії «Український портрет на тлі Праги». Ми довідалися, що Слов’янська бібліотека Національної бібліотеки Чеської Республіки має у своїх фондах раритетне видання трьох поетичних збірок Василя Хмелюка. Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою запропонував директору Слов’янської бібліотеки Лукашу Бабці здійснити спільний проект: перевидати факсимільне видання поезій відомого художника й презентувати його на міжнародній конференції разом із виставкою оригінальних творів знаменитого художника з приватних і музейних збірок Львова.
І от поетичні твори Хмелюка отримали друге життя в подарунковому футлярі, що виконало видавництво Львівської політехніки. Це маленька перемога на ниві української культури.
Василь Хмелюк вибирав між двома музами: поезією і малярством. Хоча доля художника була визначена йому ще з дитинства: малювати він почав у дев’ять років, коли його батько, заможний інженер із Жмеринки (с. Березівка), зауваживши хист сина, найняв авторитетних вчителів і обладнав йому таку майстерню, якої він не мав протягом свого подальшого творчого життя.
Творчий шлях Василя Хмелюка можна розділити на два періоди: короткий поетичний — празький (1923—1928 рр.) і тривалий мистецький — паризький (1928—1986 рр.). П’ять років перебування у Празі позначилися активною інтелектуальною працею: навчання на філософському факультеті Карлового університету та в Українській студії пластичного мистецтва під керівництвом відомого митця і педагога Сергія Мака. Тут Василь Хмелюк формується як художник і як поет. У Празі одна за другою з’являються його поетичні збірки — «Гін», «Осіннє сонце». На сьогодні декілька примірників цих поетичних творів є у фондах Слов’янської бібліотеки в Празі, один комплект має Бібліотека Симона Петлюри у Парижі, дві збірки знаходяться у бібліотеці Європейського НТШ у Сарселю під Парижем.
На І Міжнародній науковій конференції «Василь Хмелюк: художник і поет. Повернення на Батьківщину» зібралися авторитетні спеціалісти слова і пензля, які проаналізували поетичну й мистецьку творчість майстра. Зокрема, Тарас Салига, завідувач кафедри літератури Львівського національного університету ім. І. Франка в доповіді «Празький експериментатор із Березівки» детально простежує літературний пошук і невпинний експеримент Хмелюка на поетичній ниві.
«Найбільше досягнення хмелюкової власної дороги — це його незгасаючі експерименти. Вони найрізноманітніші», «формальна поетика хмелюкових творів переважно базувалась на осягненнях європейських естетичних мод у літературі», — зазначив вчений. — «На шляхах до себе Хмелюк був різний. Був і такий, як у вірші із сумної нагоди «На смерть В. Крижанівського», адресованому талановитому художникові, що пішов із життя в еміграційних поневіряннях. […] За всіма отими розмаїтими хмелюківськими «масками», що деколи нагадували тип «березівського парубка» в ролі «європейського гульвіси», відкривалося незахищене обличчя болю вигнаної із рідної землі людини, душа котрої ридала розпукою за духовним побратимом, який не встиг більше прислужитись Україні, як цього прагнув».
У доповіді «Василь Хмелюк: зв’язок поезії з малярством» Микола Ільницький, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. І. Франка резюмує: «Говорячи про зв’язок поетичного й малярського начал у творчості В. Хмелюка, ми не обов’язково маємо шукати спільного в них, а й того, що взаємно доповнює ці два мистецтва в нього. Якщо в поезії Хмелюка маємо виразні риси сюрреалізму, тобто розщеплення реальності, то в малярстві — надзвичайно тонке відчуття колориту й нервовий експресивний мазок. […] Врахуймо, що поетична творчість Василя Хмелюка тривала недовго, французький період його життя не був таким сприятливим для неї, як празький, через брак україномовного оточення, та й малярство поглинуло його цілком. Водночас навіть таке короткочасне захоплення цікаве для дослідника, бо допомагає уявити постать як цілісне мистецьке явище».
Дійсно, під впливом «празької поетичної школи» Василь Хмелюк за блискавично короткий термін видав свої три поетичні «метелики», як їх називає у своїй статті «Три «метелики» українського авангарду» мистецтвознавець із Праги Оксана Пеленська. Вона підкреслює, що «поет й ілюстратор Василь Хмелюк, як і багато інших представників української мистецької школи, культивували в Празі нове образотворче мислення, формували мистецтво української книжки, що стала частиною європейського модерного мистецтва XX ст.»…
Після закінчення навчання у Празі в 1928 році Василь Хмелюк залишає гостинну Прагу назавжди, зробивши остаточний вибір між двома музами — поезією та образотворчим мистецтвом, на користь останнього.
Про активну діяльність українських митців першої половини минулого століття у Парижі розповів доцент Львівської академії мистецтв Олесь Нога. Зокрема, він зупинився на мистецькому об’єднанні «Українська громада в Парижі», пов’язаному з такими всесвітньо відомими іменами, як О. Архипенко, М. Бойчук та М. Касперович. До грона знаменитої «школи бойчукістів» приєднується ціла плеяда молодих талантів, твори яких виставлялися на багатьох виставках і мали успіх та позитивну французьку критику. Вони створили реальний грунт для творчих пошуків наступній мистецькій хвилі українських талантів (30-50-х років), до якої належав і Василь Хмелюк.
Про свої перші кроки в Парижі він пише у листі до рідних: «Я малюю картини і не припиняю це робити. […] На паризьких виставках мої образи мають великий успіх серед знавців мистецтва. […] Живу як самий бідний з бідних на даху. Пече та припікає сонце, але все одно працюю по 10 годин денно. Не кожного дня і їсти доводиться як слід, бо якщо кілька франків заведеться, то купую фарби. Хай живе малярство та родина Хмелюків, котру постараємося возвеличити!».
Найбільшою школою для молодого митця був сам мистецький Парнас із його музеями, неперевершеною архітектурою, бурхливим мистецьким життям і дивовижною свободою творчих пошуків, атмосферою свободи й розкутості. Олександр Федорук у своїй монографії про українського митця констатує: «Малярство Хмелюка формувало впливи французької малярської школи в Європі, з’єднуючи в собі могутні потоки цивілізації Заходу і Сходу. Творчість Василя Хмелюка ввела українську мистецьку культуру до світлого храму європейської культури. Невидимими нитками він увібрав кращі сторінки французького малярства з тим, щоб стати його духовною плоттю, естетичною сутністю».
Творчість Василя Хмелюка була знана усіма митцями української еміграції, глибоко шанована рафінованою паризькою публікою та високо оцінена професійною критикою. Зокрема, авторитетний французький критик Шарль Кюнстлер оцінював малярство Хмелюка як «один захоплюючий спектакль», який концентрував у собі всі найсвітліші надії людини.
Геній Василя Хмелюка знайшов своє втілення у портреті, пейзажі, квітах, графіці. Його творами пишаються світові музеї та приватні галереї, зокрема, Парижа, Люцерна, Стокгольма. Лише Україна поки що робить перші кроки до відкриття творчості цього європейського художника й повернення його імені на рідну землю. Дуже сумно констатувати, що й досі на рідній школі Василя Хмелюка немає навіть меморіальної дошки, а школярі й односельці навіть не знають нічого про свого славетного земляка.
Свої майже 58 років життя і творчої праці Василь Хмелюк завершив 2 листопада 1986 року на Монмартрі. У некролозі відомий графік, літературознавець і перекладач Святослав Гординський писав: «Помер у Парижі видатний мистець-маляр Василь Хмелюк. […] Відхід його у вічність пройшов майже не помічений українською пресою. […] Тим часом, це був один з найвидатніших представників української Паризької школи малярства ще з початку 30-х років…»
Повернення в українську культуру творчості цього самітника безумовно збагатить наше мистецтво, дасть поштовх для ферментації нових ідей, а також ще раз підкреслить наш український вклад у розвиток європейського культурного простору.
Під час конференції у дзеркальній залі Львівської галереї мистецтв усі охочі мали унікальну змогу познайомитися з рідкісними оригінальними полотнами Василя Хмелюка. Картини для експозиції надали Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького та львівські колекціонери Юрій Цвенгрош і Орест Голдованський.
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою має намір видати каталог оригінальних творів В. Хмелюка з науковим коментарем. Видання такого альбому-каталогу стане вагомим кроком у справі поширення серед спеціалістів та широкого загалу знань про творчість цього відомого європейського художника.
Наталя ГУМНИЦЬКА
