Дослідження світового українства як динамічного явища – завдання нелегке. Здається, що про українську діаспору почали дізнаватися лише тепер, коли війна в Україні мобілізувала всю громаду наших співвітчизників усередині і за межами країни. Втім, майже за 25 років незалежності діаспорою все-таки цікавилися і з усіх сил намагалися винести її проблеми на офіційний рівень. Однією з таких організацій, яка гуртує і допомагає українцям по всьому світу, є Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Про ключові напрямки діяльності інституту ми поговорили з його директором, заслуженим працівником освіти, кандидатом педагогічних наук, доцентом, лауреатом премії ім. Ірини Калинець пані Іриною Ключковською.

“ЗА ЯНУКОВИЧА УКРАЇНСТВО ЦІЛЕСПРЯМОВАНО НИЩИЛОСЯ”

– Ідея створення МІОКу виникла достатньо давно зі здобуттям Україною незалежності. Розкажіть, якою була мета діяльності інституту на стадії започаткування, і чи вона суттєво змінилася у нинішні часи?

– Так, справді Інститут є майже ровесником новітньої незалежної України. У 2017 році нам виповниться 25. Понад 10 років я очолюю цю унікальну інституцію. За цей період ми пройшли дуже складний шлях нашого становлення, розвитку й утвердження. Ми радше діяли не завдяки, а всупереч обставинам – атмосфері тотального нерозуміння, несприятливого політичного клімату в державі, в якій питання світового українства було на маргінесі, якщо було взагалі. Часто працювали з відчуттям, що воюємо з вітряками. Достукатися до ЗМІ було надважким завданням. «Це нікого не цікавить» – такою часто була відповідь. Тому я повторювала нашим працівникам, що ми робимо кроки на випередження, що прийде той час і година, коли обернеться картка історії, як казав Митрополит Андрей Шептицький, і все зміниться.

Як не парадоксально, але не гуманітарні інституції, а саме Львівська політехніка, її ректори, вже покійний Юрій Рудавський і теперішній ректор професор Юрій Бобало зрозуміли важливість нашої праці. Так ми опинилися у структурі цього університету, що допомогло нам не лише вижити, але й стати успішними. Лише завдяки Львівській політехніці ми змогли продовжити роботу і доклали багато зусиль, щоб актуалізувати питання необхідності залучення колосального потенціалу світового українства до державотворчих процесів. Це було дуже непросто, особливо у час, коли за президента Януковича проводилася цілеспрямована політика нищення української державності і українства як такого.

Але несприятлива політична ситуація в Україні не була єдиним викликом, перед яким ми опинилися. І, як дивно це б не виглядало, нам довелося також завойовувати довіру української діаспори, вибудовувати власні комунікаційні стратегії і переконувати своєю діяльністю, що є в Україні державні інституції, які чесно працюють на розвиток співпраці між Україною і світовим українством. Нам це вдалося!

– Партнерська база МІОКу є достатньо чисельною і авторитетною. Яким є місце Вашого інституту поміж основних діаспорських організацій? З якою зі спільнот у Вас найктивніша співпраця?

– Сьогодні ми працюємо з багатьма. Пишаємося, що нашим партнером є Світовий Конгрес Українців, з яким ми не раз організовували у Львові і Річні наради, і Конгреси, зокрема Х ювілейний Конгрес СКУ (2013 р.), який відбувся саме у нас, у Політехніці. Зараз розпочали роботу над створенням мандрівної виставки з нагоди 50-ліття СКУ, яку плануємо демонструвати в різних університетах України. Тішить нас співпраця зі Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій (СФУЖО). Маю, до речі, велику честь і приємність бути обраною Почесним членом СФУЖО. А ще – з сотнею громадських організацій по цілому світі, які були і, сподіваюся, будуть учасниками наших Конгресів «Світове українство як чинник утвердження Держави Україна у міжнародній спільноті».

Для нас була дуже важливою співпраця з українською спільнотою Росії. Ми ніколи не ходили легкими стежками. Йшли туди, де найважче. Дуже жаль, що співпраця через переслідування активістів українського руху в Російській Федерації припинилася, і сьогодні з сумом ми спостерігаємо вигасання українства в Росії. Ми мали цікаві спільні проекти. Саме на нашому Конгресі в 2010 році українські науковці Росії створили громадську організацію «Наукове товариство україністів ім. Тараса Шевченка», яке розпочало активну пошукову і дослідницьку роботу з вивчення історії поселень українців. Свої результати доповідали у нас у Проекті «Український шлях у Російській Федерації». Для підтримки  освіти започаткували  проект «Українській освіті у Росії», проводили літні школи, семінари, майстер класи для учителів. Всіх добрих спільних справ не злічити. Але будемо вірити, що українство достатньо живуче і непоборне, таке, яким було завжди впродовж століть нашої історії.

ЧИ ПРОСТО ЗАЛИШАТИСЯ УКРАЇНЦЕМ НА ЧУЖИНІ? ОДНОЗНАЧНО – НІ”

– Мабуть, із таким досвідом роботи з діаспорою, МІОК уже надбав багато друзів з-поміж українців закордоння. Чи маєте якісь спогади про історії окремих людей, з якими мав справу Ваш інститут? Чи звертався хтось із проханням допомогти?

– Безперечно, друзів багато. У кожного з них своя непроста історія. Бо чи може бути інакше, коли людина мусить покинути свій край, місто, часто родину і розпочати все з нуля у чужому середовищі. Тому кожна окрема історія може бути прикладом виживання, самоствердження себе і утвердження України на чужині. Бо кожен, хто сьогодні ототожнює себе з нами, з українцями, впродовж свого життя обрав складний шлях: де б не був – залишаюсь українцем. Чи це просто? Однозначно – ні. Про це з нами говорив Богдан Гаврилишин, видатний економіст, член Римського клубу, фундатор економічного форуму в Давосі, засновник Благодійного фонду «Молодь змінить Україну», на презентації своєї книги «Залишаюсь українцем».

А от зовсім недавно ми організували публічну зустріч з Вірою Вовк із Бразилії, відомою письменницею, поетесою, перекладачем, Лауреатом національної премії України ім. Тараса Шевченка та її посестрою Зоєю Лісовською зі Швейцарії, знаною мисткинею, маляркою. Особиста доля, історія дружби цих дивовижних жінок гідні подиву і окремого роману, чи повісті. Тому життєпис кожної такої особистості вартий уваги, вивчення і осмислення.

Якщо нам вдасться реалізувати наш проект-мрію «Український Всесвіт. Віртуальний музей світового українства», концепцію і структуру якого ми вже опрацювали і представили торік на Річних нарадах СКУ, то ми обов’язково матимемо рубрику «Жива історія». До неї увійдуть спогади людей, їхні особисті історії. А поки шукаємо фінансування для цього проекту, проводимо сотні презентацій окремих осіб і українських громад.

«Відкриймо для України українську діаспору» – саме так називаються всі ці заходи, метою яких є пізнати світове українство, а, значить, глибше пізнати і зрозуміти самих себе. Бо ми переконані, що відсутність правильної політики щодо українства за кордоном має дуже конкретну причину – елементарне незнання, що веде до нерозуміння важливості співпраці з нашими співвітчизниками, з тими, хто готовий у різний спосіб лобіювати наші національні інтереси у своїх країнах проживання і поширювати правдиві знання про нас за кордоном.

ВЛАДА І ДІАСПОРА: РУХ НАЗУСТРІЧ

– Пані Ірино, розкажіть про найуспішніші, на Вашу думку, проекти співпраці діаспорою, які реалізував МІОК?

– Звичайно, що в інтерв’ю неможливо охопити всю нашу роботу. Тому я спробую виокремити найважливіше. Основною засадою нашої роботи є теза: наша діяльність – це відповідь на запит. Детально вивчаємо й аналізуємо потреби світового українства. І в цьому нам дуже допомагають Конгреси, які організовуємо кожних 2 роки (а це – сотні учасників з усіх континентів!), конференції, “круглі столи”, результатом яких сталі перші парламентські слухання з питань світового українства та серія слухань у комітетах Верховної Ради України. А проведення річних нарад СКУ, СФУЖО, ЄКУ на базі МІОКу – вияв глибокої поваги і довіри з боку діаспори до того, чим ми займаємося.

Чи не вперше в Україні ми розробили для нашої діяльності концепцію взаємодії держави і діаспори, як двох векторів руху назустріч один одному, з її конкретним програмним втіленням. На цій основі народилися та реалізувалися численні проекти МІОКу: «Відкриймо для України українську діаспору», «Крок до України», «Назустріч новій хвилі», «Культура єднає» та інші. Створюємо унікальні підручники з української мови як іноземної (за якими вчаться на всіх континентах!), проводимо літні школи з української мови і культури (вісім шкіл в Україні і за кордоном!), досліджуємо міграційні процеси. Сотні заходів, конкурсів, майстер класів!

Ось завершили спільний проект «Життя – Тобі» із громадською організацією «Maidan Norwey» за підтримки МЗС Королівства Норвегії. Це літературно-мистецький конкурс для дітей з України і поза нею, на який надійшло понад 7 тисяч робіт, у яких діти писали про події в Україні, Майдан і війну. Писали для нас, дорослих. Ми видали книгу, створили інтерактивну карту, організували три “круглих столи” (два в Україні, а один проводитимуть наші партнери у Норвегії). Приємно, що на наших подіях була дружина президента Марина Порошенко. Таких конкурсів добрий десяток. Вони не завершуються нагородженням лауреатів. Наступним кроком є наукове опрацювання першоджерел (дитячих творів) та вироблення рекомендацій для органів виконавчої та законодавчої влади України

Розмовляючи з Вами, розумію, що можу розповісти лише про окремі фрагменти нашої роботи, що насправді є краплею у морі того, над чим працювала наша команда. Кого детальніше зацікавить наша робота, запрошуємо відвідати нашу сторінку www.miok.lviv.ua

– Нинішня ситуація в Україні дала поштовх до згуртування всіх українців, активізувала започаткування нових ініціатив на підтримку людей у кризисних умовах. Поділіться планами на майбутнє Вашого інституту. Впевнена, що маєте багато цікавих ідей.

– Справді, трагічні обставини стали поштовхом не лише до згуртування українців у світі і до народження сотень нових організацій. Почало мінятися ставлення нашої влади до світового українства. Що раз, то частіше відбуваються зустрічі Президента СКУ Євгена Чолія з Президентом України, з Прем’єр-міністром, з міністрами, у Верховній Раді створено міжфракційне об’єднання «Світове Українство», а наші очільники зустрічаються за кордоном з українськими громадами. У Києві запрацювало представництво СКУ на чолі з Сергієм Касянчуком. З екранів телевізорів частенько чуємо інформацію про українську діаспору, зрештою на порталі Укрінформу запрацював лінк «Діаспора». Це не може не тішити і вселяє надію, що співпраця зі світовим українством набуде врешті-решт системного характеру. А ми, команда МІОКівців, самовідданих справі людей, будемо тримати руку на пульсі цих крихких стосунків і продовжимо нашу працю. Задумок і планів багато. Зараз працюємо над інтерактивним курсом з української мови як іноземної. Це не лише актуально, але й сучасно, бо використовуємо нові технології, які дадуть змогу доступу до ресурсу з усіх куточків планети.

На останок скажу таке: Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою з нагоди проведення Третього Конгресу висадив у Шевченківському гаю у Львові єдиний у світі «Сад Світового Українства», де українці з кожної країни мають своє дерево. Сад – символ закорінення у рідну землю, символ єдності усіх, розсіяних світами українців з Україною. Віримо, що ця єдність даватиме щедрі плоди, як і наш Сад, що квітне і плодоносить.

Зрештою, про все не розповіси. Слідкуйте за нашими проектами на сайті МІОКу.

Джерело: Укрінформ