На перетині зимових і весняних днів 22 лютого 2012 року з ініціативи Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою у Національному університеті «Львівська політехніка» відбулось поетичне «Відчинення вертепу».
Саме таку назву отримала друга збірка Ігоря Калинця, видана вперше начебто у Брюсселі 1970 року, а насправді у лондонському видавництві ОУН, «без згоди і відома автора». Тоді книга стала справжнім символом свободи для усіх українців в Україні та за її межами. Сьогодні збірка без жодних конспіраторських хитрощів відкрита для читачів у новому перевиданні завдяки видавництву «Піраміда». Проте залишилась її історія, не опублікована у книзі, але від того не менш важлива для розуміння поезії Ігоря Калинця та й усієї епохи шістдесятництва. Презентація перевидання стала чудовою нагодою поговорити і про поетичні шедеври «Відчинення вертепу», і про замовчувані раніше факти з історії українського самвидаву 60-70-х років. І звичайно, перше, про що варто сказати і з чого починається поетична книга – це її назва. У вступному слові ведуча презентації Ірина Ключковська, директор МІОКу, зазначила: «Відчинення вертепу – це відчинення таїнства, таїни, чогось невідомого. І це відчинення – процес незавершений, він триває для кожного з нас, для кожного зокрема, для усіх нас разом і для цілої України».
Процес відчинення продовжується не лише у справі перевидання художніх чи публіцистичних творів, але й у напрямку відкриття історичних фактів, особистостей, які відіграли величезну роль у національно-визвольному русі України. Починаючи з 1972 року, період шістдесятництва, зокрема історію його самвидаву, досліджує історик Юрій Зайцев. На презентації п. Зайцев виступив з чудовою доповіддю, схарактеризувавши той час, окресливши роль тогочасних українських закордонних видавництв, шляхи потрапляння творів до цих видавництв, назвавши осіб, які стали чи не головними героями тих подій. Сьогодні важко уявити, як письменники чи журналісти, політики писали на тонкому папері, ховаючи його у щілини між цеглинами таборових будинків чи камер, пакували їх у целофанові пакунки і передавали поцілунком під час коротких побачень, приховували у майстерно виготовлених отворах валіз. Наступний крок – це були зустрічі з іноземними студентами, журналістами, які з розумінням допомагали і вивозили твори шістдесятників за кордон. Серед них – Ганна Коцур, студентка з Чехословаччини, Петро Миронюк та Павло Головчук з Югославії. Твори Ігоря Калинця, зокрема й «Відчинення вертепу», потрапили за кордон завдяки Ярославові Лемику через тих же осіб – Ганну Коцур, Павла Головчука, Петра Миронюка.
У цьому контексті збірка «Відчинення вертепу» пройшла свій шлях, про що на презентації розповів сам автор, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Ігор Калинець. Як окреме опубліковане видання, це була друга за чергою збірка письменника, але у творчому процесі автора вона була третьою. Спершу Ігор Калинець написав добірку поезій про Львів, назвавши її «Екскурсії», і надіслав її у видавництво «Молодь» (1962-1963 рр.). Збірка не була видана, але отримала схвальну рецензію Івана Дзюби. Письменник не зупиняється і пише наступну збірку – «Країна колядок», яку разом з попередньою знову ж таки надсилає у згадане видавництво (1965 р.) з більш успішним результатом. Скомпонована з окремих поезій двох перших збірок, у 1966 році виходить малесенька кишенькова книжечка «Вогонь купала». З того, що залишилось, та з доповненнями нових творів Ігор Калинець створює за формою Антоничевої «Книги Лева» ще одну збірку – «Відчинення вертепу» і надсилає вже тепер до видавництва «Радянський письменник». Рецензент збірки Віктор Іванисенко, позитивно відгукнувшись на ці твори, радить деякі поезії забрати і дати іншу назву «Черлений червень» (1967 р.). Ігор Калинець згоджується, але в історії видання цієї поетичної збірки виникають інші обставини. Через самвидав книга у кількох варіантах поширюється, стає популярною і потрапляє за кордон, а саме до Англії. Там лондонське видавництво ОУН бандерівського крила видає збірку Ігоря Калинця під іншою назвою «Поезії з України», зазначаючи, що книга видана в Брюсселі у видавництві «Література і мистецтво» без згоди і без відома авторів (1970 р.). Як наслідок, Ігор Калинець потрапляє в об’єктив прокуратури, КҐБ, відбуває прикре судилище у Львівській Спілці письменників, Верховний суд присуджує письменникові 6 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання. Якось дивно, але із самих збірок Ігоря Калинця судом обвинувачення були зняті. Письменник досі не довідався, хто з літературознавців, очевидно київських, врятував їх.
Вже на засланні Ігор Калинець дізнається, що про збірку «Відчинення вертепу» написав статтю «На калині світ клином зійшовся» Іван Світличний. Проте ще до публікації книги за кордоном, а саме 1968 р., не менш популярним у самвидаві став ґрунтовний трактат про цю збірку, який за обсягом її навіть перевищував. Псевдонім автора розвідки Євген Корда, яким насправді є приятель подружжя Калинців, дослідник і науковець Роман Хоркавий, став єдиним, не розшифрованим КҐБ.
На презентації п. Роман Хоркавий також здійснив невеликий екскурс у 60-ті роки і розповів про свої враження від першого прочитання поезій «Відчинення вертепу», про те, як з’явився його трактат про цю книгу. Потрапивши в гості до Калинців, п. Хоркавий прочитав збірку на одному диханні за дві години. Його враження було настільки сильним, що навіть тепер, через більш, як 40 років він згадує: «Це справило на мене таке враження, що я не знав, де я знаходжусь! В тій атмосфері затхлості, якоїсь такої стагнації, і тут раптом я читаю якусь поезію, (а я читав все, що тільки виходило в Україні), що була для мене як ковток свіжого повітря!». Через два тижні з’явилась рецензія з 12 розділів «Етюди про поезію та «Відчинення вертепу», яка поширювалась під іменем Євгена Корди разом із збіркою-самвидавом і читалась не менш захопливо. Читачі переписували цю працю, щось відкидали, щось додавали, хтось переписав її лівою рукою, а хтось навіть зробив запис із читанням праці на магнітофонну стрічку. Але ніхто не знав, хто автор цієї талановитої літературознавчої розвідки, та й сам автор не міг зізнатися.
«Відчинення вертепу» Ігоря Калинця стало відчиненням мистецького таланту Богдана Сороки як графіка. Саме з ілюстрацій до цієї книги розпочалась творчість художника у новому напрямку, який надалі став улюбленим. Богдан Сорока своїми враженнями з того часу також продовжив історію книги, яка поступово, з кожним виступом на презентації доповнювалась цікавими фактами та спогадами сучасників. Намалювати гравюри до Відчинення вертепу запропонував художнику Іван Світличний якраз для видання у таємничому закордонному видавництві. Звичайно, п. Сорока мусів прочитати цю поезію, а прочитавши, був захоплений, здивований і навіть ошелешений, як можна написати таку правдиву поезію. Сильне враження стало поштовхом до створення серії гравюр, які й стали невід’ємною частиною книги.
Історія збірки «Відчинення вертепу» продовжилась у перевиданні через декілька десятків років. Чому ця книга актуальна і цікава для видавців та й для читачів саме сьогодні розповів Василь Ґабор, видавець і письменник. Адже поезія Ігоря Калинця належить до високої поетичної школи Антонича, створюючи неперервність власне львівської поезії. У 60-ті вона була часто асоційована з обставинами видання, таємничістю, політичними умовами, тепер настав час естетичної насолоди поезією поза цим контекстом.
Після детального опису обставин створення, видання та шляху до читачів збірки Ігоря Калинця зазвучала сама поезія у неповторному виконанні автора та Вікторії Садової, відомого журналіста і поета, заступника директора Музею «Тюрма на Лонцького». До поетичного слова Ігоря Калинця, яке глибоко споріднене з народними традиціями, доєдналась народна весняна поезія у виконанні фольк-гурту «Марвінок».
Відчинення вертепу відбулось удруге по декількох десятках років. Але й сьогодні воно дає кожному, хто пізнає цю поезію, відчиняти разом з автором щось незвичне й таємниче у своїй душі, у навколишньому світі. Як зазначила на завершення Ірина Ключковська: «Свічка світить, доки горить». Так світить світло поезії усім, хто занурюється у цей таємничий світ образів.
Галина Шміло,
молодший науковий співробітник МІОКу
