«Чи можна заглушити голос правди?», «Під час інформаційної війни, як іти в наступ, не зрікаючись принципів журналіста?», «Хто говорить мовою ворожнечі?», «Коли замовчати інформацію, означає врятувати життя?» – на ці, здається, риторичні запитання таки існують відповіді. Знайти їх в історії та сьогоденні допомагали майбутнім журналістам Володимир Тарасюк, Тетяна Кузнєцова, Анатолій Тобілко та Іван Ципердюк.

21 травня у Міжнародному інституті освіти, культури та зав’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» відбувся семінар-практикум для майбутніх журналістів у межах проекту «Підтримка журналістської освіти в Україні». З тематичними майстер-класами до Львова завітали кандидат філологічних наук, журналіст Іван Ципердюк, доцент кафедри журналістики Ужгородського національного університету, кандидат філологічних наук Володимир Тарасюк, член правління ГО «Центр підтримки журналістів», доктор із соціальних комунікацій, декан факультету журналістики Національного університету «Одеська юридична академія» Тетяна Кузнєцова, підполковник запасу, військовий журналіст, голова правління ВОГО «Громадська студія» Анатолій Тобілко.
Захід відбувся за підтримки «Фонду розвитку ЗМІ» Посольства США в Україні. Наприкінці навчального дня учасники отримали сертифікати про проходження майстер-класів від «Центру підтримки журналістів».

Іван Ципердюк: «Секрет потужної критики був просто говорити правду: як поневолюють людей, що коять з інакомислячими, про жалюгідну оплату праці на заводах, у колгоспах і вартість товарів»

Стратегічна перевага на інформаційному фронті завжди за правдомовцем – на прикладі радіомовлення 50-х – 90-х років журналіст радіо «Свобода» підтвердив Іван Ципердюк. Під час свого майстер-класу «Робота українськомовних редакцій закордонних радіостанцій періоду холодної війни: досвід протидії інформаційній агресії», він розповів, як після завершення Другої світової війни в українському медіапросторі з’являлись радіостанції «Ватикан», «Голос Америки», «Свобода», ВВС, у перше десятиліття незалежності Deutsche Welle. Створена з ініціативи Митрополита Андрея Шептицького україномовна редакція радіостанції «Ватикан», у роки гоніння церкви транслювала недільні літургії. Про голодомор та «Розстріляне відродження» не втомлювався говорити «Голос Америки». Радіо «Свобода», з-поміж усіх відрізнялося найгострішою критикою радянського режиму, хоч для цього достатньо тільки розповісти: як чинять тут з інтелігенцією, про дійсні умови життя селян і робітників. ВВС, перше громадське радіомовлення, що дало усьому світові стандарти неупередженої журналістики, в СРСР займалося репресованими українцями, дисидентами і політв’язнями.
Хвилі більшості з них у Союзі глушили. Траплялися роки, коли в радянській Україні близько 170 000 000 рублів витрачали на глушіння сигналів з-за кордону – повідомив І. Ципердюк – у той час, як місячна платня інженера становила 200-300 рублів. Водночас ефірам радянських радіостанцій ні в Європі, ні в Америці не перешкоджали. Пропагандистська риторика була надто очевидною і не становила значної загрози.

Володимир Тарасюк: «Для країни, яка весь час відсиджується в окопах, розуміння наступальної інформаційної операції набуває особливого значення.»

«Інформаційна операція як складова інформаційної війни» майстер-клас з такою назвою провів Володимир Тарасюк. За словами доцента, подібно до військових операцій інформаційна може носити оборонний і наступальний характер. Тимчасові, систематичні або постійні, регіональні чи глобальні операції є важливими аспектами інформаційної війни.
Володимир Тарасюк використовує метафору: кожна людина перебуває під інформаційною парасолькою. Поза нею жодне ЗМІ на неї не впливає. Натомість, канали, газети, сайти, яким вона довіряє, дійсно несуть загрозу (ресурсами масової довіри найефективніше поширювати неправдиві повідомлення). Інколи на 10 новин припадає лише 2 неправдиві, але вони є настільки резонансними, що перекривають решту вісім. Так в інформаційному полі діє російська пропаганда. Як протидіяти? Не тільки оборонятись, а й наступати. Чи є наступальна інформаційна операція справою журналіста? Декан кафедри журналістики УНУ переконує: якщо журналіст оперує дійсними фактами, зокрема, збиття боїнга, регулярні порушення мінських домовленостей – це події, що говорять самі за себе. Репортеру лишається тільки зібрати і перевірити інформацію, об’єктивно, неупереджено та цікаво представити її аудиторії.

Тетяна Кузнєцова: «Якось мудрець навчав хлопчака: «світ різний, люди різні»… – щоб йому було зрозуміліше, поділив увесь світ на двох вовків: злого і доброго. Хлопчина запитав: « Який з тих двох переможе, а мудрець відповів: якого будеш годувати.»

Тетяна Кузнєцова у майстер-класі «До чого призводить інформаційна агресія?» окреслила поняття «мова ворожнечі» «та «вербальна агресія». Сьогодні не рідкість зустріти в українських блогах слова «лугандони», «фашисти», «рашисти». Але словником з мови насилля активно користуються офіційні ЗМІ. Помітним є упереджене ставлення медіа до переселенців. «Навішування ярликів є виявом вербальної агресії, – доводить доктор наук з соціальних комунікацій, – як і те, що одне з найбільш вживаних слів у вітчизняному медіапросторі ще з мирного часу є «війна»».
Окрім вербальної на часі візуальна агресія – ілюстрування матеріалів фотографіями і відео тіл загиблих людей, а також тематична: брак позитивних новинних матеріалів. Кузнєцова свідома того, що журналіст не генерує новини, а тому просить майбутніх працівників медіа, якщо негатив таки переважає у матеріалах, то говорити про хороше принаймні на початку і в кінці. Передусім, задля балансу між позитивом і негативом у матеріалах. Професорка цитує американського психолога Абрахама Маслоу: «Якщо ви погано почуваєтесь, оточуйте себе гідними людьми і вам стане краще».

Анатолій Тобілко: «Після першої хвилі репортажів із зони АТО до родин військових приходили люди і намагались чинити фізичний та психологічний тиск. Особливо це стосувалось розвідників, артилеристів, танкістів, льотчиків».
«Сьогодні в Україні немає жодного ВНЗ, який би готував військових журналістів, – під час майстер-класу «Робота військового журналіста» наголосив Анатолій Тобілко, – але час вимагає бути фахівцем».

Підполковник запасу радить репортерам та оглядачам, по-перше, ніколи не забувати про безпеку, по-друге, дотримуватись загальноприйнятих стандартів та етичних норм: залишатись неупередженими; перевіряти інформацію щонайменше з 3-х джерел; надавати в матеріалах експертну думку. Важливо не розголошувати прізвищ, імен героїв, місця їхнього проживання до війни та місця знімань (адже інформацію може використати і супротивник); якщо публікацію матеріалу довелося відкласти, то ще раз перед оприлюдненням слід перевірити інформацію (чи людина досі жива, чи не змінилась її ситуація).
У заході взяли участь студенти ІНПП НУ «Львівська політехніка» спеціальності «Журналістика», головний редактор видання «Зарваницька громадська ініціатива», заступник головного редактора журналу «Аудиторія» та працівники МІОКу.

Матеріал підготувала студентка ІНПП НУ «Львівська політехніка» групи ЖР – 11 Янко Ксенія.