Сергій Дорошенко
Національний університет „Львівська політехніка”

МІСЦЕ ТА РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ ПОЛІТИКИ (ПЕРІОД ТРЕТЬОЇ РЕСПУБЛІКИ)

Імміграція здавна передбачена французьким законодавством. В давні часи іноземці – італійці, швейцарці, шотландці – на макрорівні влади оптимізували функціонування політичної системи країни. Та лише у добу Революції вільне пересування людей і майна набуло форми державної ідеології, базові теоретичні принципи якої не лише спряли розширенню імміграційного простору, але, насамперед, прибуттю у Францію людей, переконаних у тому, що особиста свобода найважливіша. І після завершення Першої світової війни Франція виходить на друге місце у світі (після США), і перше місце в Європі за показниками імміграції, демонструючи особливу зацікавленість у сприянні розвитку імміграційного процесу, надання зазначеному процесу статусу державної політики (яка вперше досягає рівня науково-теоретичної обґрунтованості в працях Жоржа Моко, починаючи з 1932 р.).
Те, що українські емігранти зупинялись у Франції, викликано об’єктивним розвитком історичних подій. Сучасні дослідження фахівців з України та Франції свідчать, що на межі ХІХ-ХХ ст. українці започаткували у цій країні національну діаспору, чисельність якої за два-три десятиліття досягнула показника в 40-50 тис. осіб (хоча деякі джерела доводять присутність 100 000 наших співвітчизників у цій країні). Як відомо, політичних емігрантів було небагато, всього 1, 5 тис. На нашу думку, специфіку української присутності у контексті імміграційної політики великої західноєвропейської держави в період Третьої республіки (1875-1940), який розглядається як найдовший період існування конституційно-демократичного ладу в цій країні, визначали такі чинники об’єктивного характеру.
По-перше, починаючи від ІХ ст., французькі політики цікавилися українською державністю і українським народом, на той час наймогутнішими в Європі; на думку Президента Франції Жака Ширака, в ХІ ст. королева Франції Анна Київська першою „запровадила в свідомість французів докази такої досконалої, хоч і віддаленої […] української культури” [1, c. 64].
По-друге, всупереч узвичаєній практиці, в епоху середніх віків – на початку модерної доби якогось відкритого протистояння між народами України та Франції не відзначено.
По-третє, інформація про українську державність, якою володіла французька політична еліта, не досягла рівня політичного знання і тому не втілилась в активну проукраїнську політику; унаслідок цього на початку існування режиму Третьої республіки урядові кола й громадськість Франції, зокрема під впливом втрати територій Ельзасу і Лотарингії, висловлювали підтримку національно-визвольним змаганням українського народу, коли той демонстрував своє право на суверенне існування. Але на завершальному етапі Першої світової війни політичні амбіції українського народу вийшли за межі стратегічних інтересів державотворців Франції, які не сприйняли політичного процесу в Україні, спрямованого на відновлення і утвердження її національної державності. Водночас громадськість країни продовжувала цікавитись проблемами України.
По-четверте, зацікавлені моральною і матеріальною підтримкою демократів, борців за свободу, французькі республіканці насамперед відкрили для цих вихідців з України імміграційне поле своєї країни; цілком легітимно потрапила на французькі етнічні землі також значна кількість економічних емігрантів, яких поєднала праця на благо демократичної Франції.
По-п’яте, широкі політико-правові, економічні, а також соціально-культурні гарантії, надані французькою стороною, послужили основою для розвитку мережі національного життя і громадського спілкування всіх вихідців з українських етнічних територій. Про значні політичні, гуманітарні, освітні наслідки входження громад українців в еміграційний простір Франції Третьої республіки свідчать опрацьовані нами документи центрального державного архіву вищих органів влади та управління України у Києві, в якому, зокрема, зберігаються оригінальні матеріали Головної еміграційної Ради в Парижі (ф. 3534), Української Громади у Франції (ф. 3901), Управи об’єднання українських комбатантів у Франції (ф. 4178), а також пресові видання українських громадських організацій у Франції: „Вояк”,  „22 січня”, „Незалежність”, „Українське слово”, „Українські вісті”, „Тризуб” (у Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України).
По-шосте, державна політика сприяння розширенню імміграційного простору, зокрема за рахунок вихідців з України, позитивно впливала на демографічні показники та інфрасоціальну структуру населення Франції.
По-сьоме, співвідносна з позицією французького уряду, який на цій основі формував свою геополітику, присутність представників української імміграції сприяла розвитку виробництва, культури, духовності й загалом світогляду корінних мешканців, особливо після того, як визначено її актуальність: демографічна криза, потреба в робочій силі, можливість контролю імміграційного процесу з боку держави й громадськості.

1. Discours de Monsieur Jacques Chirac Président de la République Française à l’Université d’État Chevtchenko, Kyїv. – Jeudi, 3 septembre 1998 // L’Ukraine (Paris). – 1998. – №  251-252. – P. 55-66.