У середу (08.11.23) в Актовій залі Головного корпусу Львівської політехніки відбулася зустріч академічної спільноти Львівської політехніки з Оксаною Забужко – українською письменницею, літературознавицею, інтелектуалкою. Студенти, викладачі, працівники університету, гості радо вітали письменницю оплесками та словами вдячності. 

Перший візит Оксани Забужко до Львівської політехніки розпочався з відвідин ректора університету – проф. Юрія Бобала. Очільник Львівської політехніки сердечно привітав О. Забужко у стінах закладу, розповів про діяльність університету, активне волонтерство політехніків у часі війни та досягнення наших студентів. 

Директорка МІОКу Ірина Ключковська відзначила, що Львівська політехніка вже давно мріяла про зустріч-розмову з О. Забужко. «Оксана Забужко — Нестор Літописець нашої доби. Хочете знати про Україну нашої епохи — читайте Забужко». Струнний квартет народного камерного оркестру «Поліфонія» Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки привітав гостю виконанням класичної композиції.  

Перша частина зустрічі відбулася у форматі короткої лекції Оксани Забужко. Подаємо основні тези виступу. 

• Книга «Найдовша подорож» (2022) – перша за всю біографію О. Забужко книжка, написана на замовлення. Її завданням було пояснити західному читачу у форматі памфлету чи брошури важливі історичні й культурні контексти російсько-української війни. Книга вийшла одночасно у перекладі кількома європейськими мовами. 
• Західні еліти вірили, що сучасна російсько-українська війна – це так звана ‘one-man war’, і її винуватець лише президент країни-агресорки. Для багатьох читачів та гостей презентацій за кордоном було несподіванкою, що війна не припинялась з 2014 року, а президент рф насправді транслює загарбницькі імперіалістичні погляди чи не всіх росіян. 
• Для західних інтелектуалів є незбагненною думка, що не всі народи хочуть жити в мирі та достатку, і що є десь нація, для якої ненаситність,  злість і морок, бажання знищувати, а не будувати, – цілком прийнятні. 
• Американський філософ, політичний економіст та публіцист Френсіс Фукуяма під час свого візиту до Українського католицького університету у 2016 році прочитав лекцію для інтелектуальної спільноти Львова про кінець історії (суголосну темі першої своєї книги «The End of History and the Last Man»). У доповіді він вказав на корупцію як головного ворога українців, не згадавши нічого про географічного сусіда України, ворога номер «1» – росію. Це можна пояснити тим, що колективний Захід щиро повірив, ніби саме США перемогло у Холодній війні з Радянським Союзом, а отже загрози країни колишнього Союзу (зокрема росія) не становлять. Ба більше, початок третього тисячоліття, кінець ХХ століття, знівелював імперіалістичний, загарбницький імідж росіян. КҐБ списало всі злочини проти людяності СРСР на комуністичну партію, плекаючи наміри захопити владу та стати монополістом. Захід колективно «купився», що росія позбулася своїх загарбницьких амбіцій і зло поборене. 
• КҐБ – це головна інституція ворога, яка зберігає тяглість. Вони претендуючи на роль нової російської аристократії. Упродовж останніх тридцяти років відбувалося утвердження імперії спецслужб і корпоративне злиття чекістських еліт. 
• За спостереженнями О. Забужко, найшвидше Україні руку допомоги простягнули європейські країни, які знаходяться на паралелі Північна Європа – Центральна Європа – Східна Європа. Скандинавські країни, як-от Швеція, зуміли «пропрацювати» свій імперіалізм та створити найсприятливіші умови для життя своїх громадян без посягання на чужі території. Країни Центральної і Східної Європи розуміють, що підтримуючи Україну, вони оберігають і себе. Якщо Україна не виграє у війні, то загарбник прийде і до них. Натомість країни Західної Європи, колишні імперії, як-от Німеччина і Франція, тривалий час потурали росії та заплющували очі на тривожні дзвінки. 
• У перші дні повномасштабного російського вторгнення європейські політики були впевнені, що Україна швидко капітулює. Опір українського народу та перемоги української армії стали несподіванкою для західних державців. Ба більше, вони побачили, що «друга армія світу» не виправдовує свого звання, а росія – не всесильний ворог. «Тільки після того, коли ви встанете і ввалите тим, кого вони боялись, вони вас почують і будуть готові слухати» – підсумувала О. Забужко. 
• Демократизація росії можлива лише тоді, коли імперія розпадеться. У тому, що загарбницькій росії врешті настане кінець – сумнівів нема. Економістам і політичним філософам бракує уяви, щоб допустити такий фінал, тому їх виручають письменники. 

У другій частині зустрічі Оксана Забужко відповіла на запитання глядачів, розмову модерувала старша наукова співробітниця МІОКу Оксана Горда. Голова профкому працівників Львівської політехніки Роман Колодій подякував письменниці й вручив квіти. 

Усі охочі могли придбати книгу «Найдовша подорож» та підписати в авторки. Черга вибудувалась довга. Політехніки спілкувались з письменницею, дарували їй пам’ятні подарунки та робили спільні фото. 

Після заходу Оксана Забужко з великою цікавістю взяла участь в екскурсії Львівською Політехнікою, яку провів очільник Центру промоції університету Андрій Павлишин. 

Плекаємо надію, що Оксана Забужко ще не раз зустрінеться зі спільнотою Львівської політехніки, де їй завжди щиро раді.

Відеозапис зустрічі можна переглянути за посиланням («Дивіться, митець! Look, that is the artist!» / YouTube) 

Фото Наталії Павлишин, Центр комунікацій Львівської політехніки, та Андрія Яціва, МІОК.

Довідка. Оксана Забужко – авторка романів-бестселерів «Польові дослідження з українського сексу» (1996), «Музей покинутих секретів» (2009), есеїстичних книжок «Хроніки від Фортінбраса» (1999), «І знов я влізаю в танк. Вибрані тексти 2012-2016: статті, есе, інтерв’ю, спогади» (2016), «Планета Полин» (2020), «Найдовша подорож» (2022), філософських праць «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1996), «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007) та низки інших наукових і художніх творів, які відносять до високої полиці сучасної української літератури.