«Коли суспільство виявляє острах перед ґрунтовними змінами та реформами, можна відштовхнутися від території душі — а там і воля», – Мрідула Гош.

Днями студенти Львівської політехніки відкрили для себе новий світ авангардної думки Рабіндраната Тагора – видатного поета, філософа, письменника, художника, першого неєвропейського лауреата Нобелівської премії. Духовні рельєфи творчості Тагора стали предметом жвавої дискусії студентів інституту гуманітарних та соціальних наук з головою правління Східноєвропейського Iнституту Pозвитку, індійською правозахисницею, політологом, культурологом та літературознавцем Мрідулою Гош. Приємну можливість міжнаціонального спілкування 5 червня 2014 р. зініціював Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Святковість та унікальність події відмітила модератор заходу директор МІОКу доцент Ірина Ключковська.

На зустрічі пізнавали не лише постать Рабіндраната Тагора в індійській культурі, але й відкривали Індію видатного поета – волелюбну, нескорену, духовно багату та високоморальну. «Духовне і культурне відродження Індії відбулось задовго до здобуття нею незалежності. Країна виборола свободу, адже давно була до неї готова», – переконана Мрідула Гош. Цікаво, що саме життєві, культурні та етичні принципи світогляду Рабіндраната та усієї родини Тагорів, стали рушійною силою розквіту бенгальського ренесансу, що пізніше вилився у всеіндійське відродження. Відтак розмова – не про Тагора чи культуру Індії, а про гармонійний танок, у якому  доля країни переплелась з життєдайною духовністю індійського митця – Рабіндраната Тагора.

«Рубін», «Гранат», «Кагор» – Рабіндранат Тагор

—    Є цікавий персонаж, який стає дедалі цікавішим не тільки для медіа, але й для кожної людини у світі – це президент Путін. На початку двохтисячних, маючи певну співпрацю з урядом Індії, у Москві поставили пам’ятник Рабіндранату Тагору. Виступ Путіна на відкритті запам’ятався тим, що він не міг вимовити імені поета – Рабіндранат.  Але цього виявилось мало, у тому ж виступі він сказав: «После смерти Махатма Ганди поговорить не с кем». Фраза дуже дивна. Чи знає Путін, хто такий Махатма Ганді, хто такий Тагор, чи знаючи, людина говорить такі слова? Людина знаюча зловживати сказаним не буде.

Російські медіа після цього випадку розпочали жарт: «Рубін», «гранат» та «кагор» – запам’ятавши ці три предмети та трохи видозмінивши – «Рабін», «дранат», «тагор», точно знатимеш. На бенгальській мові ім’я поета звучить дещо інакше – Робіндронат Тхакур.

Дитинство та перші духовні пошуки Рабіндраната

—    Ми усі діти, коли пізнаємо щось нове, нам потрібне спрощення. Чи знаєте ви про Леонардо да Вінчі? «Великий художник, винахідник, митець, який поєднував у собі багато іпостасей», – відповідають студенти. Так, дійсно, дуже багатогранна людина. Так от, аби спростити пояснення розуміння постаті Тагора, ми кажемо, що це – Леонардо да Вінчі сучасної Індії.

Тагор був 14-ою дитиною великої заможної родини. Вони мали землю, маєтки, справляли великий вплив на культуру. Жінки цієї родини задавали моду: сучасний спосіб одягання сарі започаткували жінки родини Тагора. Попри це не тяжіли до розкоші, одягалися просто, а найдорогоціннішим для них була культура. Тагорова родина організовувала родинні спектаклі на ціле містечко. Їх будинок був будинком культури. Вчили одразу багато мов, з-поміж інших – фарсі, арабську, англійську, санскрит, бенгалі.

З родиною Тагорів тісно переплетене відродження – бенгальський ренесанс, який прокладає шлях до всеіндійського ренесансу. В його основі – релігійна реформа. В індуїзмі є багато забобонів, які роблять будь-яку релігію фундаменталістською – вузькою, консервативною. Течія, яка виникла в основному завдяки Тагоровій родині, називається брахмоізм. Брахмо-сомати вірять у те, що Бог не має форми. Тому родина Тагора ніколи не молитиметься окремим божествам, які є в індійському пантеоні. Одначе вони ніколи не нехтували індуїзмом. Вони йшли поруч, адже індуїзм визнає релігію абсолютно індивідуальною річчю: існує 33 мільйони богів – молитися чи не молитися, ходити в храм чи ні – повна воля.

Батько Рабіндраната – великий філософ, займався духовною практикою. Діти в родині були талановитими, у їхньому домі писали поезію, знали музику. Як чотирнадцята дитина, Рабіндранат був наймолодшим і найулюбленішим.

Освіту отримує вдома, бо шкільної форми навчання не сприймає. Вчителів він описує страшними, суворими, дивується, як може людина бути носієм знання, якщо діє негуманними методами виховання та навчання? Ми пройшли через великі реформи гуманізму, але він прокидається у Рабіндранаті вже в ранньому дитинстві – задовго до проведення реформ.

Ще будучи малим, Рабіндранат дійсно вірив у те, що людина є абсолютно вільною і виховувати її потрібно так, щоб вона відчувала волю у кожному кроці. Коли він був малим, дуже хотів у школу. І дуже плакав: «Я хочу в школу, усі старші йдуть, а я ні». Один родич підійшов до нього і каже: «Ти так плачеш, хлопчисько, за школу, а коли туди попадеш, будеш так гірко про це шкодувати!». Коли Тагор пише про дитинство, зізнається: «Слова цього родича я ніколи не забув, до останнього дня життя». Тому що дійсно, коли він потрапив до школи, він побачив, як школа пригнічує дитину, наскільки норми, програми є суворими, а сама освіта – нереформованою й жорсткою.

Він міг просто відкрити вікно і дивитися на пташку, яка літає – вона була вільною у природі, а все в школі – штучне. Як можна так штучно виховувати людину? Це був його перший пошук. В усіх він бачив цілий світ.
У 9 років він пише перший вірш про власне відчуття смакової переповненості від спожитої страви. Разом з цим він бачить мураху, яка шукає крупинку їжі. Ця тарілка, йому здається, це – всесвіт і в ньому мурашка шукає насолоду для себе. Цей вірш називають «смачним» і саме ним починається пізнання Тагора для наших дітей.

«Якщо хтось когось поневолити хоче, можна не піддаватися»

—    Мова Рабіндраната – це засіб революції: своєю творчістю він відтворює класичність мови, архаїчні слова. Бенгальська мова, яку зараз використовують в Індії – це Тагорська мова. Він писав складні речі, які дуже легко читаються – це унікальний стиль, який досі ніхто не зміг перевершити.

Не так складно вивчати Тагора, бо його люблять. Креативність цієї людини не мала межі. Спочатку він реалізував себе як поет: писав вірші, твори, оповідання – цікаві і глибокі, дуже дорослі, зрілі речі, і жарти, маленькі спектаклі та моноспектаклі, абетки для дітей з малюнками. У його творчості завжди присутня тема волі, тема виховання. Дуже багато він писав про жінок. У колоніальній Індії Тагор не бачив незалежної країни, це була британська Індія, але душа його ніколи не зазнавала пригнічення.

Урок номер один: якщо хтось когось поневолити хоче, або пригнічувати, можна не піддаватися. Половина вини належить тій людині, яка піддається. Всередині людини завжди є спроможність робити опір, навіть якщо вона мовчить і має вигляд підкорення – всередині живе душа у своєму світі, де немає страху. Навіть коли суспільство виявляє острах перед ґрунтовними змінами та реформами, можна відштовхнутися від території душі — а там і воля.
Коли Тагору було 14 років, з життя йде його мама. Про цю втрату поет багато писатиме. Його формували життєві травми, болі, негаразди: йому довелось втратити жінку, дочку та сина. Проте він щоразу концептуалізував про смерть. Тагор вважає, що смерть – це не кінець, а розчинення світла у ранковому промінні, перехід від однієї форми існування в іншу – для нього ніщо не закінчується.

Тагор умів серйозні речі подавати красиво та просто. Це був естет у кожній клітині свого тіла. Він вчив переважати ворога розумом, а політичну боротьбу вести інтелектуально, високодуховно.

У 10-11-ть років я мала щастя зустрітися з відомим індійським актором, який добре знав Тагора – він був тоді у вже дуже похилому віці. «Ви бачили Тагора? Це щось неймовірне!» – дивувалася я. Цей актор розповів такий епізод: коли Тагор лише пробував писати, він відвідував літературне середовище, яке зазвичай формувалося у помешканні когось з учасників дискусії. У ту ніч, коли Тагор прийшов на одне з засідань, померла його дочка. Коли господар уже прощався з Тагором, запитав його, чому той такий сумний. Тагор не пояснив причини. І тільки коли господар запитав про те, як себе має дочка Рабіндраната, він відповів, що минулої ночі її не стало. «І ви все засідання сиділи, жодного слова не сказали!» – вигукнув господар. «Це моє особисте. Нехай це буде зі мною. Я не можу зіпсувати дискусію особистою трагедією, бо інакше ви займатиметеся мною, а нам варто займатися іншим» – спокійно відповів Тагор. Я довго осмислювала цю подію. Може, це так треба контролювати себе, так ставитися до особистого, так відділяти його від іншого?

Перший неєвропейський Нобелівський лауреат

У підлітковому віці Тагор відвідує Європу. Пізніше він писатиме, що всюди чогось навчився, та, на жаль, не закінчив жодного вишу. Але заснував два університети, отримав шість почесних докторів, був професором Калькуттського університету. Його праця – неймовірна. Це – «challenge», виклик. Він ніколи не називав себе революціонером, його зброєю було перо та думки і обидва університети були революційними у відношенні до традиційної системи освіти. Це – школа для хлопчиків у Шантіникетані, що пізніше стала першим університетом з безкоштовним навчанням (міжнародний університет Вішвабхараті для учених, охочих займатися східними цивілізаціями), та Інститут реконструкції сільського господарства.

В Англії Тагор багато пише, працює з англійською літературою, товаришує з місцевими літераторами, перекладає Віктора Гюго, Шекспіра. Рабіндранат Тагор показує свої вірші у власному перекладі англійською мовою живописцю Вільяму Ротенстайну. Того ж року, за сприяння Ротенстайна виходять «Жертовні пісні» («Gitanjali»), з передмовою ірландського поета Вільяма Батлера Єйтса. Останній подає Тагорові рукописи до Нобелівського комітету і той виносить рішення: Рабіндранат Тагор – перший  неєвропейський Нобелівський лауреат.

Нобелівську премію з літератури Тагор отримує у 1913 році «за глибоко відчуті, оригінальні і прекрасні вірші, в яких з винятковою майстерністю виразилося його поетичне мислення, що стало, за його власними словами, частиною літератури Заходу». Усю грошову суму премії він передає до свого університету у Шантіникетані (перекладається як «місце, де живе мир»).

Концептуальний простір авангардного мислення на картинах Тагора

Усі цінності західної цивілізації, на яких Тагор акцентує увагу  під час мандрівок, порівнює з позитивами Індії. Мандри дуже добре допомагають пізнати своє корисне, щоб не нехтувати ним, і перебирати корисний досвід іншої країни.

На картинах Тагора, які він почав малювати у 68 років, неможливо побачити традиціоналістські, так звані індійські стереотипи – рельєфи, картинки, з якими зазвичай асоціюють Індію: слон чи кінь, певні лінії, орнаменти. Мислення Тагора є цілком авангардним. Він був сучасником імпресіоністів Франції, але його ніхто не вчив малювати. Таким чином, в силу свого авангардного мислення Тагор представляв імпресіонізм, будучи самостійним та незалежним у шляхах його проявів.

Рабіндранат Тагор отримав особливе виховання, тому і світ бачив інакше, ніж його бачив середньостатистичний європеєць чи індус. Це був якісно інший світогляд. Називати його мистецький стиль західним? Мабуть, ні. Картини Тагора – це сучасне індійське мистецтво. Придивіться: воно таке ж.

Сьогодні часто проводять паралелі між Шевченком і Тагором, відмічаючи їх духовну схожість. Але вони різні. У них різні життєві смаки. В одному вони схожі – без Шевченка не було б України, без Тагора – Індії.

Юлія Костюк