Поетичний квест з нагоди 200-ліття Тараса Шевченка та 170-ліття Львівської політехніки організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка». І це перший у Львові поетичний захід, котрий завдяки Шевченкові й поезії об’єднав активну студентську молодь у літературній тереновій грі «Сад Шевченкового слова»! Відбувся квест у всеукраїнській колисці національного духовного єднання – квітучому «Саду світового українства», за підтримки Музею народної архітектури і побуту «Шевченківський гай». Співорганізатор заходу – Народний дім «Просвіта» Львівської політехніки.
Взяти участь у грі кликали «розумних, цілеспрямованих та кмітливих, аби згуртуватися у любові до рідної землі, мови та слова». Як розповів «Дню» один із організаторів заходу Богдан Сиванич, зголосилося багато активних студентів з молодших і старших курсів, але, на жаль, квест не передбачає великої кількості учасників. Отож участь у грі взяли чотири команди (в кожній – по п’ять осіб): «Патріоти» з Інституту будівництва та інженерії довкілля, «Дзюня» з Інституту гуманітарних та соціальних наук, з «Гайдамаки» Інституту економіки і менеджменту та «Світло» з Інституту гуманітарних та соціальних наук. Кожна команда отримала спеціальний маршрут і завдання-питальник, котре організатори складали з питань, що здебільшого стосувалися творчості Шевченка. «Тобто ставимо собі за мету збудження зацікавлення до поезії Тараса Шевченка зокрема і поетичної творчості загалом, а квест – молодіжна форма, яка добре цьому сприяє», – говорить Б. Сиванич. Достатньо велику частину квесту становили завдання на фізичну активність, отож, говорить Богдан Сиванич, «наш квест – літературно-спортивний захід».
Опісля учасники і гості заходу мали можливість поспілкуватися з відомими літературними мистцями сучасності – лауреатом Шевченківської премії поетом і громадським діячем Ігорем Калинцем та поетесою і перекладачем Маріанною Кіяновською.
Перемогла у грі команда «Світло», яка не тільки вразила знанням творчості Шевченка, а й неабияким спортивним завзяттям. Її учасники – капітан Ольга Шмакова, Валентина Каменєва, Христина Кацюба, Наталя Гнип та Марина Нестерчук отримали інтелектуальні призи – «Кобзарі» від «Просвіти», поетичні збірки від української письменниці, літературознавця, прозаїка, драматурга і перекладача Віри Вовк, яка пише українською, німецькою і португальською мовами і мешкає у Бразилії, а також солодощі від депутата Львівської обласної ради Оксани Юринець (фракція «Удар»).
Коментар
Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка»:
– Ми довго йшли до ідеї проведення цього заходу, бо розуміли, що в час, дуже складний до України, Шевченко, у рік його 200-ліття, ожив для нас у зовсім інших вимірах. Він вийшов із концертних залів і ступив на бруківки наших майданів і вулиць… Фактично період Революції Гідності та й зараз, період оборони нашої держави від агресора проходить під знаком Шевченкового «Борітеся – поборете». Тому ми цей захід вирішили зробити виключно для молоді – «Сад Шевченкового слова», слова, яке проросло сьогодні і мусимо його плекати. Невипадково ми вирішили розпочати цю акцію і завершити її у Саду світового українства – в саду, який ми висадили разом із головним редактором всеукраїнського часопису «День» пані Ларисою Івшиною, втіливши її ідею, ректором Львівської політехніки професором Юрієм Бобалом, міським головою Андрієм Садовим. Цей сад – символ єдності, духу і чину українців в Україні і поза нею, що всім нам зараз дуже і дуже потрібно!
Я згадую слова Шевченка, які він написав після свого заслання у 1857 році: «Оце все моє невимовне тяжке горе, усі різні недуги мої, оце приниження минули, ніби не зачепили мене. Найменшого сліду вони не залишили. І я з глибини моєї дякую Богу за те, що він не дав отому страшному досвіду зачепити своїми страшними пазурами моїх думок, поглядів і вірувань..» (див. книжку із серії «Підривна література» з «Бібліотеки «Дня» «Тарас Шевченко. Щоденник». – Ред.).
Будуть ще довго точитися дискусії про те, чи варто робити із Шевченка ікону, чи варто його сакралізувати?.. Але насправді мільйонам людей є байдуже, про що сперечаються науковці, про що говорять учені мужі. Для нас усіх важливо, щоби ми відкрилися до слова Шевченка, щоби відчули його серцем, душею і, що найважніше, – розумом. Тому ми однією з умов участі у цьому квесті поставили: читати «Кобзар», читати поетичні і прозові твори і взагалі – довідуватися про Шевченка.
Хочу наголосити, що проект газети «День» «Неканонічний Шевченко» дає великі можливості тим, хто не має можливості мандрувати стежками Шевченка по Україні, хто не може поїхати на його могилу, відвідати Національний музей Тараса Шевченка у Києві. Не біда! Все це можна знайти на сторінках «Україна Інкогніто».
Нам дуже важливо потлумачити молоді, що все, що зараз відбувається в Україні, – не є випадковість. Це фактично є реалізація політики Московії, яка проводилася століттями. Згадаймо хоча б зустріч Тараса Шевченка з Яковом де Бальменом, який був нащадком шотландських рицарів, приятелем Тараса Григоровича й ілюстратором рукописного Кобзаря 1844 року, і слова Шевченка: «Не за Україну, а за її ката довелось пролить кров добру, не чорну». Знаємо, що де Бальмен загинув у складі російського експедиційного корпусу на Кавказі… Як пише Іван Дзюба у своїй монографії, Шевченко дуже добре знав цю методологічну схему «визволянства» упродовж всієї історії. Як далі пише Дзюба, «російська політика з давніх-давен виробила цілий сакральний ритуал визвольного таїнства у кращих традиціях римських завойовників. «Хоч би яку країну римляни захоплювали, вони робили це на заклик тубільців», – стверджує Макіавеллі». І це дуже добре екстраполюється в наші часи. Бо споконвіків, коли Росія поневолювала народ, вона оголошувала його спочатку братнім і рівноправним, дарувала усі «права», а потім йшла війною, щоби прилучити до цієї рівноправності та цих прав. Це ми бачимо й зараз.
І дуже важливо, щоби наша молодь це добре розуміла. Нам важливо, щоби молоді люди доторкнулися до Шевченкових стежок – хоча би у віртуальному просторі, щоби вони зрозуміли, де саме виріс Шевченко у духовного пророка, де саме знайшли свою ґенезу «Великий льох», «Чигирин» і «Розрита могила», як сформувалася його антимосковська концепція… Отож наше основне завдання у цьому заході – заохочення молоді до глибин Шевченкової думки.
Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
«Сьогодні усі ми причастилися Шевченківським словом»
У Львові відбулась перша поетична теренова гра «Сад Шевченкового слова», проведена в контексті 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка і присвячена 170-літтю Львівської політехніки.
Спортивно-інтелектуальне поетичне змагання, організоване командою Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», пройшло 30 травня 2014 року на території Музею народної архітектури і побуту «Шевченківський гай». Співорганізатором події стало Товариство «Просвіта» Львівської політехніки. Проведенню заходу посприяв органічний взаємозв’язок цілого ряду факторів, як розповів координатор події, науковий співробітник МІОКу Богдан Сиванич. Найперший з них – бажання провести подію у висадженому разом з газетою «День» Саду Світового Українства, на фоні природи. І час обрано символічний – ювілейний рік Шевченка.
За перемогу у квесті змагалися дві команди Інституту гуманітарних та соціальних наук: «Дзюня» (Забавська Христина – капітан, Койда Аліна, Охремчук Станіслав, Ткачук Богдан, Куцина Ігор) та «Світло» (Шмакова Ольга – капітан, Каменєва Валентина, Кацюба Христина, Гнип Наталя, Нестерчук Марина), Інституту економіки та менеджменту «Гайдамаки» (Володимир Шурко – капітан, Христина Бербека, Мар’яна Колодій, Мар’ян Олинець, Захар Уляницький), Інституту будівництва та інженерії довкілля «Патріоти» (Андрій Лавренчук – капітан, Ступір Ігор, Мельничин Христина, Ільків Наталя, Овсянський Микола). Упродовж двох годин учасники квесту пройшли 12 пунктів гри, на кожному з яких їх чекав ряд завдань на знання як Шевченкової літературної спадщини, так і словесної творчості – минулого й сьогодення.
«Учасники справлялися по-різному, але всі були заряджені ентузіазмом, інтересом до питань. Були активними та швидкими у вирішенні поставлених перед ними завдань. Оскільки квест – пізнавальний, то й учасники не лише перевіряли свої знання, але також вчилися», – розповів один з волонтерів заходу, науковий співробітник МІОКу Андрій Яців.
Перше ж місце вибороли дівчата команди «Світло», студентки ІІ курсу, майбутні фахівці з документознавства та інформаційної діяльності. До квесту, розповідають, готувалися сумлінно: «Перечитували Кобзар, кожен напам’ять знав по декілька творів, розв’язували тести на тему Шевченкової творчості та життєпису в Мережі, дивилися ознайомчі відео». А вже у ході квесту не забували підтримувати одне одного – це, як переконані дівчата, один з ключів до успіху у будь-якій справі.
«Ми вірили в перемогу і її передчуття не покидало нас з самого ранку. Тому, прийшовши до Шевченківського гаю, ми вже знали, що виграємо!», – зізналися дівчата.
Усі учасники квесту отримали грамоти за участь, інтелектуальні подарунки – «Кобзарі» від Профкому студентів та аспірантів та товариства «Просвіта» Львівської політехніки, поетичні збірки від української письменниці, прозаїка, драматурга і перекладача Віри Вовк, а також солодощі від голови Ради молодих вчених Львівської політехніки, депутата Львівської обласної ради Оксани Юринець. Переможці, окрім іншого, отримають грошові премії від ректора Національного університету «Львівська політехніка» професора Юрія Бобала.
«Квест проходили люди, абсолютно далекі від філологічних наук. В одній з команд, жартуючи чи ні, вирішували, як за допомогою формул можна вирахувати правильну відповідь на запитання про Шевченка. Є люди, які думають формулами, але це не стало на заваді кожній з команд подолати усі 12 пунктів літературного квесту» – розповів Богдан Сиванич.
Особливістю та приємним продовженням поетичної теренової гри стала зустріч та спілкування учасників і гостей події з метром української поезії лауреатом Шевченківської премії Ігорем Калинцем і молодою поетесою, уже сьогодні широко відомою в Україні, Маріанною Кіяновською. Твори поетеси перекладалися англійською, білоруською, польською, сербською та російською мовами. Декілька своїх віршів поетеса прочитала для гостей літературного вечора.
Ігор Калинець у своєму виступі звернув увагу присутніх на смислові інтонації Шевченкової творчості. Окремі їх моменти досі залишаються для нього певною загадкою, думками з їх можливого трактування поет і поділився з присутніми. Також Ігор Калинець прочитав цикл про поезію з останньої написаної поетом збірки «Золотий дощ»: його епіграф – рядок з вірша Павла Тичини, а останні рядки – Шевченкова присвята Варварі Рєпніній з поеми «Тризна», перекладені Ігорем Калинцем з російської на українську.
Вдало окреслила результати поетичного свята Ірина Ключковська, зазначивши, що усі присутні сьогодні причастилися Шевченковим словом: «Сьогоднішній день – ще одна можливість заглибитися і в творчість, і в шлях, у якому жив і працював Шевченко, екстраполювати це все на сучасність». Директор МІОКу переконана, що звертатися до традиційних форм залучення молоді до пізнання та осмислення літературної, культурної, історичної української спадщини – помилка. «Молодь треба зацікавити, зачепити за живе, так як ми зробили у цьому квесті. Читаючи Шевченка, важливо, щоб молодь розуміла сьогоднішній контекст: звідки взялася агресія з боку Росії, що це не є ані випадковість, ані разова акція. Це – спадкоємність загарбницької імперської традиції, яка жила століттями. Студенти зможуть це зрозуміти, читаючи Шевченка», – вважає Ірина Ключковська.
Насамкінець директор МІОКу висловила подяку за участь та допомогу в організації інтелектуально-спортивного дійства Товариству «Просвіта» Львівської політехніки, зокрема Надії Любомудровій та Роксолані Винничук, Профкому студентів та аспірантів Львівської політехніки, викладачам, котрі прийшли підтримати студентів, серед яких – «неофіційний капітан» команди «Світло» Олександр Горбач, Уляна Моторнюк, Олена Куриляк.
І учасники і організатори події зійшлися на думці, що перше поетично-спортивне свято пройшло «на ура», а отже захід має обов’язково повторитись у майбутньому. Дівчата команди «Світло» знають це твердо: «Квест подарував так багато емоцій! Здається, вже сьогодні ми готові до участі у наступній грі!»
Юлія Костюк
Фото Ірина Шутка, тижневик Аудиторія