23 квітня 2021 року Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою провів уже четвертий захід із серії запланованих у межах Бієнале «Українська мова у світі: відступ чи поступ?». Тож бієнале, яке мало відбутися наживо у 2020 році, стало майданчиком для обговорення важливих мовних питань в онлайн-режимі.

Презентацію-дискусію «Підсумки дворічної дії закону про мову: успіхи та невдачі» ми присвятили 2-й річниці прийняття Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Захід організували спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

У першій частині заходу відбулася презентація результатів дослідження Фонду «Демініціативи», проведеного у лютому 2021 р. Аналітик Фонду Сергій Шаповалов висвітлив думку українців щодо мовного закону. Так, за результатами опитування, 27% українців бачать позитивні наслідки регламентації функціонування української мови на державному рівні, 54% підтримують запровадження обов’язкового використання державної мови у сфері обслуговування, 93% респондентів засвідчують, що в Україні немає мовної дискримінації та ін.

У дискусії за участю Богдана Ажнюка – директора Інституту мовознавства імені Олександра Потебні НАН України та Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України; Тараса Кременя – Уповноваженого із захисту державної мови; Лади Рослицької – засновниці та керуючої партнерки компанії Black Trident Defense and Security Consulting Group; Сергія Касянчука – директора Представництва Світового Конґресу Українців в Україні; Ірини Ключковської – директорки Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою було обговорено низку питань: Якою є нова мовна політика України? Як мова впливає на формування політичної нації ХХІ століття? Як функціонує українська мова у різних сферах суспільного життя? Як взаємодіють «рідна мова – державна мова» в нових реаліях? Чи є мова «м’якою силою» та засобом протидії російській пропаганді? Модерував подію науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор НаУКМА Олексій Гарань.

Директорка МІОКу Ірина Ключковська, оцінюючи дослідження, подякувала Фонду «Демініціативи» за системну роботу та зазначила: «Мене побачені результати наповнюють обережним оптимізмом, бо вони підтверджують, що суспільство в питанні мови досягнуло консенсусу. Адже більша частина українців погоджується з твердженням, що українська мова є важливим атрибутом незалежності, усі громадяни повинні володіти державною мовою, всі держслужбовці зобов’язані в робочий час спілкуватися державною мовою». І. Ключковська додала, що її найбільше вразила невідповідність відсотків тих, хто вважає рідною українську (74%) і тих, хто розмовляє нею вдома (62%): «Вважаю, це результат русифікації, якої ми зазнавали впродовж багатьох століть та й, зрештою, в незалежній Україні. Будемо вірити цифрам і динаміці, що цей процес зупиниться».

Професор Богдан Ажнюк про результати дослідження сказав так: «Презентація показала верхівку айсберга і ми можемо за тим, як рухається ця верхівка, оцінити, що відбувається з тією частиною, яку ми не бачимо. Результати дослідження дають підстави для оптимізму, але нам не потрібно розслаблятися». Мовознавець провів паралелі між мовними ситуаціями в Україні та в інших країнах світу: «Якщо порівнювати еволюцію мовної ситуації в Україні з нашими сусідами, наприклад з Білоруссю, то будемо констатувати радше успіхи, ніж невдачі. З іншого боку, якщо ми спробуємо порівняти мовне життя нашої країни з Чехією, то побачимо, як багато нам ще потрібно працювати. Але можемо порівнювати мовну ситуацію в нашій країні з тією, яка була століття тому, півстоліття тому, десять років і навіть п’ять років тому, і тут ми побачимо, що зміни сталися колосальні». Розповів і про мовний закон, у розробленні, якого він також брав участь: «Вперше в історії України, а я припускаю, що, можливо, і вперше в історії європейської чи світової політики, проєкт такого визначного закону створювала не політична сила, а група представників громадянського суспільства, науковців, виконавчої влади. Те, що проєкт став законом, – безперечний успіх громадянського суспільства, політичного розуміння мови як складової національної ідентичності та її ролі для якісного майбутнього нашої держави».

Лада Рослицька як експертка з питань міжнародної безпеки зазначила: «Дуже часто питання мови не пов’язують з питанням безпеки. Коли ми розмовляємо про безпеку, то говоримо не тільки про танки, а й про суспільно-політичну ситуацію. У презентації ми побачили рух від радянських ідей до більш демократичних. І це позитивно. Проте бачимо, що значна кількість людей не вірять у верховенство права та в те, що їхні потреби забезпечать державні інституції. Це показує, в яких ділянках потрібно працювати, щоб підвищити імідж інституцій, щоб відбулася взаємодія інституції та суспільства». Л. Рослицька наголосила: «Варто звернути увагу на те, що багато українців починає говорити російською, коли виходить з дому. І тут важливе питання, чому вдома можна розмовляти рідною мовою без почуття сорому, а за дверима – ні».

Сергій Касянчук, акцентуючи увагу на значенні української мови за кордоном, сказав: «Основним рушієм мовного питання є громадянське суспільство, тому надзвичайно важливо, щоб ініціативи та головна робота йшли від нього. Важливо, щоб був вплив суспільства на державні інституції». Відповідаючи на запитання, С. Касянчук окреслив роль СКУ в питанні збереження та поширення української мови у світі: «Для діаспори теж є завдання втримати та розвинути мову поза межами України. Питання мови є частиною національної безпеки, суверенітету. Росія робить зброю з усього: з культури, релігії, інформації, мови. Мова стає інструментом агресії, небезпеки… Завдання СКУ – озвучувати всі порушення закону в цивілізованому світі, показувати, як мова стає інструментом війни. Нам важливо показати, що ми захищаємо свою країну, ми захищаємо свій народ, ми творимо свою націю».

Важливою була участь у дискусії Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя як керівника інституції, яка забезпечує контроль за виконанням мовного закону. Мовний омбудсмен зробив основні підсумки функціонування закону про мову після двох років з моменту його прийняття: «Мені надзвичайно сподобалося, що українську вважають рідною 72,7%. Надзвичайно розчарований тим, що на Півдні України тільки 8% підтримують обов’язкове застосування української мови у сфері обслуговування… Порівнюючи соціологію Півдня і Сходу, я переконуюся, що Схід набагато україномовніший, ніж Південь». Т. Кремінь також висвітлив випадки протидії виконанню закону. Він зазначив, що є значна кількість порушень мовного законодавства: «Порушення мовного закону депутатами України є кричущими. Звісно, тут йдеться про елементи популізму, політику, загравання з Росією, страх перед Путіним… Станом на 16 квітня 2021 року, за три місяці, як запроваджено 30 статтю мовного закону, ми зафіксували 1129 порушень. Якоюсь мірою в нас першими фігурують Київ і Київська область. А щодо сфер, то це ті, де таких порушень бути не може. Це органи державної влади і місцевого самоврядування, освіта». У розмові Уповноважений окреслив проблеми, які потребують нагального вирішення: програма розвитку української мови та курси з її вивчення, вступ до Європейської федерації національних мовних інституцій, розвиток Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови, зокрема забезпечення представництва у регіонах, програма популяризації української мови у світі.

Також модератор О. Гарань поставив учасникам дискусії низку актуальних запитань: Наскільки реформа мовної політики сприяє тому, щоб українська мова ефективно виконувала роль побудови української політичної нації? Чи може існувати «українська версія російської мови» та чи може вона сприяти національній єдності? Наскільки ефективно Україна використовує мову як м’яку силу на зовнішньополітичній арені? Чи є мова чинником об’єднання українців за кордоном, а також відчуття спільності між українцями за кордоном та в Україні? тощо.

Дискутанти дали розлогі відповіді на ці запитання.

На думку директорки МІОКу Ірини Ключковської, «формування української політичної нації можливе лише навколо українського етнічного ядра та чітких мовних принципів, а Закон про мову – це наш бастіон, який треба захищати з усіх сил для того, щоб не піддавати загрозі той сформований консенсус». Також І. Ключковська наголосила на необхідності в послідовній державній мовній політиці, дотриманні законодавчих норм, системній освіті, просвітництві, якісному україномовному конкурентоспроможному продукті як основних важелях, що забезпечать функціонування української мови.

Лада Рослицька, засновниця та керуюча партнерка компанії Black Trident Defense and Security Consulting Group, додала, що «будувати нашу націю ми можемо, чітко зрозумівши те, яким чином мова є інструментом і зброєю».

Про те, що термін «українська російська мова» не має наукового підґрунтя сказав Богдан Ажнюк, директор Інституту мовознавства імені Олександра Потебні НАН України: «Якщо ми говоримо про локальні особливості національної мови, яка обслуговує пострадянський простір у рамках “русского мира”, то тут особливості не більші, ніж у рамках самої національної мови». Мовознавець наголосив: «Я не бачу нічого ні доброго, ні поганого в тому, що хтось пропонує національний варіант російської мови. Загалом особливого наукового підґрунтя в цьому немає. І я не вбачаю в цьому якийсь потенціал використання з пропагандистською метою чи в боротьбі за російську мову в Україні. Навпаки, це більше розпорошує російський мовний загал і виокремлює його в Україні як якийсь мовний анклав, ніж об’єднує його з загальноросійським світом».

Про дії щодо поширення української мови у світі сказав Сергій Касянчук. Він наголосив, що мова є одним із ключових елементів національної самоідентифікації, але, окрім мови, треба знати й географію, історію, культуру, релігію України. Важливою у цьому процесі є мотивація, потрібно сприяти її зростанню. Підсумовуючи, С. Касянчук додав: «Самого закону замало. Треба створити інструменти імплементації закону – це обов’язок держави».
Також учасники презентації-дискусії відповіли на запитання авдиторії.

Загалом презентація-дискусія засвідчила, що питання функціонування української мови, мовних законів та їх дотримання, а також гібридної війни є одними з пріоритетних у сучасній Україні.