5 жовтня 2022 р. відбулася мотиваційна зустріч «Наталка Панченко. Я дію – перемагає Україна!». Організатор події – Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Її героїнею стала власне сама п. Наталія, яка є польсько-українською громадською активісткою, лідеркою української діаспори в Польщі, правозахисницею, а також очільницею громадської ініціативи «Євромайдан-Варшава», активісткою року за версією часопису «Wprost», продюсеркою проєктів «Ukraїner» та «Chernobyl VR Project».
Подія була проведена в новій студентській бібліотеці НУ «Львівська політехніка» (вул. Митрополита Андрея, 3), а її інформаційним партнером стала Студентська рада Львова.
Модерувала зустріч Оксана П’ятковська, заступниця директора МІОКу, яка розпочала захід хвилиною мовчання за полеглими воїнами ЗСУ та захисниками України. Вона підкреслила, що «саме завдяки їхній жертовності ми маємо змогу провести це дійство й далі працювати на благо нашої країни. До того ж назва події – «Наталка Панченко. Я дію – перемагає Україна!» – вибрана невипадково, а щоб відобразити, як енергетика однієї людини може творити величезні справи. Сьогодні серед нас багато волонтерів, і я запрошую Вас послухати, який досвід мають українці за кордоном. Наш гість – це Наталка Панченко, яка є впізнаваною особою не лише для українських і польських ЗМІ, а й німецьких та угорських».
Відкрив подію Роман Корж, проректор з науково-педагогічної роботи та соціального розвитку Національного університету «Львівська політехніка», який подарував Наталці Панченко символічну атрибутику закладу освіти і відзначив, що «університет – це єдиний організм, де кожен учасник робить все для спільної мети, її досягнення. Лише так ми можемо сподіватися на перемогу». При цьому він наголосив на перспективах реалізації різних проєктів за участі обох сторін уже найближчим часом. Завершив свій виступ словами подяки МІОКу, зауваживши, що «Інститут з першого дня війни працює, не покладаючи рук. Усі зв’язки, які були налагоджені, всі ініціативи, які були зроблені, – вони дуже важливі для нас, «Львівської політехніки» та України загалом».
Свій виступ Наталка Панченко розпочала зі слів подяки за запрошення та організацію такої зустрічі, адже «всі українці, хто живе за межами нашої країни, всі, хто є мігрантами, вони точно чули про МІОК, бо це одна з найпотужніших інституцій в Україні, яка займається вивченням діаспори не лише на папері, але й реально в житті. Я щиро рада сьогодні тут бути, оскільки хочу з вами поділитися досвідом. Адже кожен з вас може робити те, що робимо ми. Моя команда – це не кіборги чи особи з надприродніми можливостями, а звичайні люди. Ми всі з вами воїни. Але не всі це поки що розуміють, не всі це поки що використовують. І моє завдання я бачу таким, аби допомогти це зрозуміти більшій кількості людей, навчити їх це втілювати. На щастя я не один воїн у полі, таких багато. І якщо це окреслити військовою мовою, то я очолюю батальйон – «Євромайдан-Варшава» з 2013 року».
Далі, продовжуючи розмову, гостя представила авдиторії презентацію, в якій коротко пояснила, чим саме займається її громадська ініціатива. Серед основних семи пунктів діяльності були виділені наступні:
- Організація наймасштабніших акцій на підтримку України по всьому світу. Зокрема вони були проведені в Бельгії, ФРН, Іспанії та інших державах і приурочені до важливих соціополітичних подій від початку повномасштабної українсько-російської війни.
- Блокування польсько-білоруського та польсько-німецького кордонів та вимога посилення санкцій з боку ЄС проти рф. Подія відбувалася майже цілий місяць – з 12.09.2022 по 09.04.2022 – і успішно завершилася виконанням поставлених цілей. Посадовці ЄС нарешті дали згоду на остаточну заборону в’їзду вантажівок з країни-агресора та її сателіта у європростір, а також повне зупинення товарообігу, крім того, що дозволяється міжнародним правом, – медикаменти, споживчі товари та пошта.
- Ембарго на російську нафту у країнах ЄС. Акція розпочиналася у межах Польщі, але її резонанс трансформувався в консолідоване рішення щодо всіх держав євроспільноти про відмову від експорту енергоресурсів країни-агресора.
- Вимога сучасної зброї для України. Адвокація як діяльність із захисту та представництва інтересів України в обличчі світової громадськості та публічних осіб, які можуть сприяти виділенню значних ресурсів у постачанні зброї. Такий собі «таємний фронт», про який мало хто знає, однак котрий багато чого вирішує в сучасних політичних реаліях.
- Звільнення полонених за останні 8 років. Проведення діяльності разом з Олександрою Матвійчук, керівницею Центру громадянських свобод, щодо визволення українських полонених.
- Боротьба на інформаційному фронті. Активна позитивна пропаганда української ідеї по цілому світу, протистояння маніпуляції зарубіжних ЗМІ щодо російських дій під час війни, сукупність заходів, що спрямовані на відображення реального стану речей на фронті, а також перманентна інформаційна підтримка.
- Фінансова підтримка ЗСУ. Відбувається систематичний збір коштів та закупівля необхідних засобів для українських військовослужбовців. За весь період зібрано понад 150 000 000 млн грн.
Наступною частиною зустрічі були запитання від авдиторії, яка, до слова, налічувала понад 200 учасників. Зокрема не оминула п. Наталку Панченко тема дитинства. Студенти цікавилися, коли настав момент, в який зрозуміла, чим би хотіла займатися. Вона зазначила, що лідерські якості з емпатією до людей проявилися ще в ранньому дитинстві, коли «розпочався процес спроб і помилок, і після якого зупинитися було вже неможливо, бо якщо звикаєш до активної діяльності, то в такому темпі ти працюєш все життя. Це як хобі, яке тобі приємно виконувати. Те саме з громадською активністю».
Цікавим було питання про життєві пріоритети та страхи, які з’являлися від початку воєнних дій в Україні. «Що я можу зробити, щоб Україна перемогла? Я пішла на фронт – тільки дещо інший – не військовий. По-іншому я не могла. Такий режим ставить у людини чіткі пріоритети перед очима. Саме пріоритет боротьби переміг у мені», – відповіла п. Наталка. А щодо страху вона зазначила: «Він завжди був при мені, бо ситуацій, коли слід було боятися, – достатньо. Але мені вдалося вистояти, оскільки там зібралися люди такі, як я сама. Це ідейно надихає, це зміцнює відносини, це штовхає тебе до того, що в будь-який момент ти готовий пожертвувати собою. Бо ти – лідер».
Натомість на запитання щодо амбіцій та можливості переходу до публічної політики гостя зізналася, що «таких планів наразі не має і досить сумнівно, що вони з’являться у майбутньому. Політика доволі лицемірна, я цілком задоволена громадським сектором роботи, що дає ширші можливості для досягнення цілей».
Після цього Наталка Панченко ще раз наголосила, що будь-хто може стати членом її команди, кожен, хто бажає діяти задля перемоги України. Окрім того, вона коротко описала чинну структуру громадської ініціативи «Євромайдан-Варшава», що складається з 30 осіб, які є «ядром», 130 активних волонтерів і 1300 волонтерів, які чекають на залучення до проєктів. «Найкраще у волонтерстві – це те, коли людина каже «я зроблю» і робить; найгірше – це коли каже «я зроблю» і не зробить», – підсумувала вона. Окреслила активістка і плани на майбутнє щодо руху її громадської ініціативи у загальноєвропейському масштабі. Вона означила, що є перспективи до створення спільного напрямку діяльності з осередками в різних країнах, що ґрунтуються на запитах відповідно до обраного курсу. Але рішення прийматимуть згодом, зокрема на волонтерських з’їздах, які вже були (І Варшавський) та які будуть (загальнопольський). Також п. Наталка поділилася своїми контактами та профілями у соціальних мережах, аби кожен міг підписатися та слідкувати за її діяльністю чи, навіть, долучитися.
Привітальне слово мав Студентський мер Львова Станіслав Гвоздинський, який подякував громадській діячці за її велику роботу, що надихає та демонструє, як слід боротися за результат, не боятися діяти та вірити в успіх до кінця.
Завершуючи зустріч Ірина Ключковська, директорка МІОКу, зазначила: «Те, що я почула – можна сформувати у добру велику лекцію. Для студентів, які прийшли, я думаю, це одне з найкращих занять, на якому вони побували. Оскільки сьогодні можна було багато чого навчитися, цього ми і прагнули, коли організовували цю мотиваційну зустріч. Я виділю декілька тез. По-перше, знаєте, як казав Іван Франко: «Громада – це великий чоловік і може дуже багато». Однак громаду хтось має очолити, і роль тієї чи того, хто це зробить, – колосальна. По-друге, я не знаю, скільки нас мільйонів – 40, 32 чи 25 – в Україні зараз, але ми не самі: за нами величезний український світ, кращою представницею якого є наша гостя. Цілий світ, оперезаний українською ідеєю. Це є наша сила, це є наші плечі, це є наша опора. Те, що ми тут почули, є свідченням цього. По-третє, до нас колись приїжджав великий меценат і засновник Римського клубу Богдан Гаврилишин, який подарував «Львівській політехніці» і нам книгу «Залишаюсь українцем». Це також настанова: де б ми не були – тут, у США чи Новій Зеландії, – якщо в мені є українське коріння, я мушу, буду і хочу залишатися українцем. Наступна теза стосується Наталки Панченко, яка ніколи не буває байдужа, вона вміє гуртувати навколо себе людей. Хоч вона маленька, тендітна та живе у Польщі, але завжди думками і серцем тут, в Україні. Наталка уособлює собою лідерство як служіння людям, коли ти є частиною команди, але ти ведеш всіх вперед, в тебе є емпатія, ти вмієш слухати… Саме такою є для мене п. Наталка Панченко. Я дуже вдячна, що вона приїхала до нас на цю зустріч. Завдяки таким людям ми живемо в час, що є неймовірним, бо ми перестаємо думати про поразки, а починаємо вірити у наші перемоги, думати про них».
Мотиваційна зустріч з Наталкою Панченко продемонструвала всім приклад, як людина може цілеспрямовано йти до мети, надихаючи інших це робити разом з нею, попри всі труднощі та негаразди, страх та погрози. Це та ситуація, де ми бачимо, як в одній особі поєднуються сила та ніжність, енергетика та воля робити добрі справи. Така життєва пристрасть запалює вогник надії в інших, а тоді – дає відчуття, що один таки в полі воїн, бо значення цих «одиниць» вирішальне для нашої держави у прагненні здобути перемогу в майбутньому. Зрештою лідер ніколи не залишається сам-один: за ним завжди йде його оточення, що підтримує його, цінує та надихає на звершення. Так і авдиторія, що була присутня у цій залі, відтепер завжди підтримуватиме діяльність та саму персону Наталки Панченко.
Фото НАТАЛІЇ ПАВЛИШИН, ЦЕНТР КОМУНІКАЦІЙ ЛЬВІВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ
