Шановний оргкомітет!
Можливо, Вас, зацікавить і оцінка моєї статті про конгрес, яку Ви розмістили на своєму сайті, іншими читачами. Оцінюють її надзвичайно високо, але я сприймаю це спокійно, бо не було б добротного матеріалу (а це – заслуга МІОКу), не було б ніякої статті. Високо оцінюється робота МІОКу: в одному листі про це прямо висловлюється, в іншому – між рядками читається, бо автор його зараз на колесах, між Бірмінгемом, домівкою і Лондоном.
Стаття “Конгрес і “конгресмени” очима учасниці – Л.П. Жовніренко”
Перший лист надійшов від журналіста Вадима Ремізова, другий – від професора психології з Англії Ольги Богдашиної – Бат, яку я згадую в тій частині статті, де йдеться про аутизм.
Ці листи свідчать про важливу роль МІОКу і про те, що Ви не помилилися, опублікувавши мій скромний матеріал (чесно кажучи, для мене це було несподіванкою). До речі, мій матеріал у скороченому вигляді про конгрес опублікувала й польсько – українська газета «Поляки Донбасу».
Якщо знайдете в листах щось корисне для себе, можете потрібні рядки опублікувати на своєму сайті. Думаю, що автори не будуть заперечувати. Ольга Бат буде у нас у жовтні. Кожен її приїзд в Україну я використовую для спілкування з моїми студентами – психологами. Бажання використати профі такого рівня і таким чином висловлював і академік Синьов із Києва, учасник конгресу.
З повагою Л. Жовніренко
Шановна Лідіє Петрівно!
Щиро хочу подякувати Вам, Лідіє Петрівно, за таку чудову статтю про конгрес. Це мабуть не один день та не одна ніч роботи. Але більше всього мене вразив такий глибинний аналіз. Як Ви все змогли зафіксувати, занотувати та відмітити! Все зроблено дуже вміло та досконало.
Дякую Вам за приємні строки про мене та мою роботу. Насправді я – людина, яка небайдужа до свого іміджу. Мені завжди хотілось виконувати свої обіцянки. Я знав, що якщо не зможу допомогти МІОКу зробити фото (як Ви вірно підмітили, я поступився), то не було б візуального супроводу Вашої статті.
Я думаю, що українська діаспора не займає перше місце (на жаль) у списку стратегічних пріоритетів, визначених керівництвом України. Хоча до цього питання вже давно треба було підійти з ентузіазмом. Думаю та сподіваюсь, що наступні президентські вибори привернуть увагу суспільства до цього потужного демографічного ресурсу та важеля лобіювання українських національних інтересів у світі.
З іншого боку, можна пишатись надбанням МІОКу, який є своєрідним «мостом» між Україною та світом, оскільки вся оргдіяльність по зв’язкам лежить саме на їх плечах.
З повагою Вадим
