Враження з нагоди нагородження в Києві українських патріотів
Наприкінці року прийнято оглядатися на пройдене, зроблене і підводити підсумки. Своєрідним підсумком 2008 року було урочисте нагородження окремих діячів української діаспори відзнакою «Патріот України» у рамках Міжнародного проекту «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни». До останнього часу про цей проект мені чути навіть не доводилось, а що я ще й став його лауреатом – взагалі стало для мене несподіванкою, і несподіванкою, скажу відверто, приємною. Адже за щоденною напруженою працею не завжди видно значення своєї роботи, напевно, його краще видно здаля, а що це помітили й відзначили на Батьківщині, приємно вдвічі.
У сучасній Україні про діаспору згадують не так часто. Раніше згадували частіше, і переважно західну, бо звідти йшла допомога, а про східну діаспору взагалі знали в Україні небагато. Реально зв’язок України з діаспорою здійснюють 5-6 недержавних установ. Одні працюють більш ефективно, інші менш, і кожна з установ займає свою ланку у цьому безмежному морі роботи.
Дуже плідно у цій галузі працює Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Нижнєкамська міська національно-культурна автономія «Вербиченька» (Республіка Татарстан) підтримує зв’язок з цією установою понад 12 років. А з приходом на посаду директора МІОК пані Ірини Ключковської наша співпраця не тільки пожвавішала, а якісно змінилася. Зараз у МІОК працює команда однодумців, яка спрямованою, щоденною роботою підіймає стосунки з діаспорою на найвищий щабель. Ми проводимо заходи, спрямовані на краще знайомство України з роботою діаспори і допомогу діаспорі від України, беремо участь у наукових конференціях, спільних фольклорних та культурних заходах, запрошуємо делегації МІОК на свята й заходи до себе, багато уваги й часу приділяємо роботі й вихованню дітей та молоді.
Коли пані Ключковська увійшла до складу оргкомітету Міжнародного проекту «Україна й українці – цвіт нації й гордість країни», відразу підняла питання щодо закордонного українства. Вона добре знає, в яких складних умовах працюють українські громади за кордоном, і який титанічний тягар лежить на плечах керівників таких осередків. Лауреатами проекту стала ціла когорта громадян України, які докладають багато зусиль для розбудови держави, але патріотична праця на користь українства за її межами не тільки не легша, а часом набагато складніша. Умови розбудови українства в іншомовному оточенні не скрізь і далеко не завжди складаються сприятливо, часто доводиться працювати «не завдяки, а всупереч». І пані Ірина Ключковська про це знає дуже добре. Саме тому вона виступила з пропозицією відзначити найбільш активних діячів української діаспори.
Отримання відзнаки «Патріот України» є не тільки увагою держави до моєї персони, а й гідною оцінкою моєї роботи, роботи всього нашого товариства. Готуючись до поїздки в Київ, я дуже хвилювався. Не щодня нагороди отримують. Так хотілось, щоб у незвичайний день поруч були близькі люди! Родичів в Україні у мене вже нема, але люди, які стали рідними мені по духу, приїхали до Києва і прийшли, щоб розділити зі мною радість. Прийшла моя багаторічна приятелька Альфія Шевченко, татарочка за походженням, мешкає в Києві понад 20 років, очолює татарський фольклорний колектив «Асылъяр». Коли ми вперше побачилися п’ять років тому і почали спілкуватися, з’ясувалося, що проблеми у татар в Україні такі ж самі, як і в українців у Татарстані: дзеркальне відображення. З того часу ми плідно підтримуємо їх колектив, вони підтримують нас. У 2006 році «Вербиченька» всім товариством гостювала у татар у Києві, влітку 2008 року «Асылъяр» дав концерт у нас у Нижнєкамську і брав участь у відкритті меморіальної таблиці Оксані Петрусенко в Казані, у вересні 2008 ми разом провели літературно-музичну зустріч у Чернігові.
Під час цієї ж зустрічі нам пощастило познайомитися з фольклорним колективом «Духовні криниці», який є чернігівським осередком Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги. До складу колективу входять Тетяна Скойбіда, Катерина Кудрик, Ніна Швачка і молоденька Тетянка Грабовець (10 січня їй виповнилося 18 років, з чим хочу її щиро привітати). Я бачив багато колективів, які чудово співають українських народних і сучасних пісень, але теліжаночки з «Духовних криниць» відрізняються від усіх – це пронизливий і високий голос самої української землі! У їх репертуарі є знакові пісні: «Нічка» (на слова чернігівської селянки Одарки Романової, чудова лірична пісня, яку дуже любив Симон Петлюра – Головний Отаман часів визвольних змагань 1917-1921 рр.), «Сміються, плачуть солов’ї…» (романс на слова О.Олеся, батька О.Ольжича, відомого провідника ОУН), «Про чайку-небогу» (автором тексту якої є гетьман Іван Мазепа) та багато інших. За недовгий час нашого знайомства ми тричі брали участь у спільних концертах: «Вербиченька» гостювала в Чернігові, на Святого Миколая «теліжаночки» відвідали Татарстан, де брали участь у заходах у Нижнєкамську, Єлабузі та Казані. «Теліжаночки», дізнавшись, що я став лауреатом проекту, з радістю приїхали до Києва, розділити зі мною радість отримання почесної нагороди.
29 грудня 2008 року у Національній філармонії України на Володимирівському узвозі відбулася церемонія врученя нагрудних знаків «Зірка патріота України». Колонна зала вражала величністю, вільних місць майже не було. У числі почесних гостей були народні депутати, представники ділової громадськості, перший президет України Леонід Макарович Кравчук, прем’єр-міністр України 1997-1999 рр. Валерій Пустовойтенко, багато інших.
Після урочистого відкриття почалася процедура нагородження. Мов зачарований дивився я на лауреатів, які під бурхливі оплески виходили на сцену. Дивився і пишався: якщо такі люди є в Україні, вона ніколи «не вмре, не загине»! Слава Україні!
Дуже сподобалося, що у програмі через кожні 6-7 нагороджень був художній номер. Хоча у пісенній програмі з’явилася, на мій погляд, хмарка непорозуміння. Ауріка Ротару заспівала легеньку пісеньку про кохання російською мовою. Спочатку це було щось подібне на шок – на патріотичному за змістом і назвою заході лунає іноземна пісня, не твір зі світового класичного репертуару, а пісенька, яку забуваєш ще до того, як вона закінчилася. Після почуття непорозуміння виникло почуття жалю. Як потім з’ясувалося, не тільки у мене. Леонід Кравчук коректно, але дуже прозоро натякнув, що на українській землі, на українському святі треба було б співати рідною, солов’їною мовою. На щастя, ця хмарка була єдиною.
Лауреатів від закордонного українства нагороджували наприкінці заходу. На сцену вийшла Ірина Ключковська. Схвильовано й яскраво вона розповіла про закордонний український рух та його значення для Української держави, про провідників цього руху, які на своїх плечах несуть тяжкий тягар збереження батьківської культури. Зібрався справжній цвіт української діаспори. Завдяки наполегливій, а іноді титанічній роботі цих патріотів українське відродження за межами материкової України іноді дивує українців на теренах Батьківщини. Були нагороджені Михайло Петруняк, Ольга Метревелі, Тарас Дудко, Наталя Литвиненко-Орлова, Анатолій Скальський, Людмила Мельник та багато інших. Ці люди працюють за покликом серця, іноді в байдужому оточенні, часом у недоброзичливих умовах, безкоштовно, відриваючи час у родин, втрачаючи здоров’я, тому що не можуть і не хочуть жити інакше.
Потім було фото на згадку, фуршет, приємне неформальне спілкування – і розставання до нових зустрічей. Такі заходи надають натхнення до подальшої плідної роботи.
Я радий, що в моєму житті поруч з роками непростої напруженої праці, яку я обрав гаслом свого існування, є місце таким приємним хвилинам відчуття причетності до великої справи. Що так високо відзначила Батьківщина роботу нашого товариства, що поруч зі мною, плече в плече є надійні і вірні друзі, які не зрадять, не збрешуть, завжди допоможуть і витримають все.
Євген Савенко,
Голова Нижнєкамської міської національно-культурної автономій «Українське товариство «Вербиченька»
