І якраз в днях, коли світова спільнота, в тому числі й Сербія, відзначали Міжнародний день рідної мови, коли підкреслювалися важливість, значення і потреба зберігання рідної мови – суттєвого елементу національної ідентичності кожної етнічної спільноти, українці в Сербії новоствореним органом «Рідного слова» почали офіційно піднімати мовне питання. Розглядають питання, у якій кількості рідну-материнську мову замінити на сербську?! І не подумали, який тернистий шлях пройшли українці в Сербії в боротьбі за рідну мову в газеті, за рідне слово в ефірі по радіо й телебаченні, за материнську мову в школах, у товариствах, на сцені, скільки їх потерпіло за визнання національного статусу?! Не вислухали навіть інтелектуалів-сербів поради: «Вчіться, українці, від сильніших спільнот від себе: угорців, словаків, румунів, русинів…, які набагато більше мають газет, журналів, книжок, а в жодних з них ані словечка сербською мовою немає». Бо мова, рідне слово – це альфа і омега національної самобутності!
Щоправда, Уряд Автономного краю Воєводини Республіки Сербії фінансує численні видання національних меншин, серед яких і української, однак, не вимагає їх друкувати сербською мовою, не втручається в їхню редакторську політику, а, навпаки, підтримує розвиток їхніх національномовних видань, підкреслюючи гаслом: «Вшанування відмінності мовної, культурної, релігійної – це наше багатство, наша школа толеранції, школа демократії!».
Замість піднімати мовне питання, яке дуже болюче, краще винаходити способи й заходи, самим вчитися й вдосконалювати, навчати своїх дітей, онуків, молодь рідної мови, яка вже дуже знівечена, засмічена різними -ізмами, зберігати материнську мову вдома, на вулиці, на базарі, в церкві, та і в «Рідному слові», яке «на колінах» проситься до рук читача, до кожного українського дому.
А «Рідне слово» – це не лише газета-інформатор, але й освіта і просвіта, і зошит, і підручник у мовному, літературному, культурному, історичному і релігійному поглядах, яке з групою фахових кадрів бореться за чистоту української мови, з якою не ганьбиться ні у Києві, ані у Львові. Одночасно, «Рідне слово», рідна мова є історичним свідком існування української громади на цих просторах. Раз його втратити дуже важко, ніколи більше не буде можливо відродити, бо асиміляція непохитно зростає.
Звертаюся до читачів, інтелектуалів, до священиків, які були одинокими вісниками й пропагаторами рідної мови, коли українці інших можливостей не мали, щоб не були байдужими і стали в оборону, не допустили таких задумів і спроб поодиниць – витискати рідну українську мову з «Рідного слова». Закликаю всіх відверто, згідно з набутим правом заявити: «Не чіпайте рідну мову»!
Звертаюся до органів влади Воєводини і Сербії ветувати такі дії, згідно зі законом про захист прав і свобод національних меншин.
Євген Кулеба,
редактор «Рідного слова»
