14-16 квітня 2010 року у Національному університеті “Львівська політехніка» відбулася міжнародна науково- практична конференція «Шевченко та кобзарство» – перший захід в Україні з нагоди відзначення 200-х роковин з дня народження генія нації.
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою виступив співорганізатором цієї поважної події.
Учора у Національному університеті «Львівська політехніка» розпочала роботу Міжнародна науково-практична конференція «Тарас Шевченко та кобзарство», мета якої — привернути увагу суспільства до маловідомих сторінок культурно-духовної спадщини Тараса Шевченка та кобзарів.
На думку організаторів заходу, львівська конференція «Шевченко і кобзарство» цікава насамперед тим, що вперше поставила проблему єдності Шевченкової творчості та ідей кобзарства. «Відкривається нова сторінка в дослідженні, — переконана директор Міжнародного інституту зв’язків з діаспорою «Львівської політехніки» Ірина Ключковська, — бо до цього часу ніхто не досліджував цього зв’язку. Я сподіваюся, що конференція, яка відбувається за участю таких знакових особистостей, як професор Львівської музичної академії Любов Кияновська, віце-ректор УКУ Мирослав Маринович, доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра», президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк, один із китів, на яких тримається українознавство за кордоном, словацький фольклорист русинського походження, академік Микола Мушинка, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури імені академіка Возняка Львівського національного університету Тарас Салига та художній керівник ансамблю хлопців-бандуристів «Гамалія», голова Львівського осередку Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги Тетяна Шаленко, — стане першим кроком на шляху до відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, відтак — потужним імпульсом, який піде по всій Україні».
Невипадково, наголошують організатори, конференція відбувається на базі «Львівської політехніки» — цей вищий навчальний заклад завжди стоїть на засадах гуманізму, тому в його стінах, крім питань фундаментальної науки, економіки, новітніх технологій, завжди обговорюють питання гуманітарного аспекту, зокрема — національної ідеї, української термінології; проводять діаспорні конгреси. Саме тому, коли надійшла пропозиція про проведення конференції «Тарас Шевченко та кобзарство», «Львівська політехніка» залюбки погодилася, надавши учасникам свої найкращі ресурси, — конференційні зали для проведення круглих столів і розміщення експозицій.
Конференція триватиме три дні, впродовж яких її учасники обговорюватимуть такі теми, як взаємозв’язок творчості Шевченка та кобзарів, Шевченко та кобзарство у музичній спадщині, кобзарство та Шевченко в образотворчому мистецтві, генеалогія кобзарства у творчості Тараса Шевченка. А ще у великій і різноплановій програмі заходу — круглі столи, показові виступи кобзарів, показові майстер-класи та цікава мистецька акція «Художники малюють під звуки бандури», в рамках якої відбудеться музична інсталяція «Феєрія звуків». Участь у ній візьме добре відомий нашим читачам музикант Тарас Компаніченко.
Організатори вважають, що конференція «Тарас Шевченко та кобзарство» має всі підстави стати важливим державним заходом, до якого спонукають підготовка до відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, проблема збереження національно-духовних цінностей на тлі світових глобалізаційних процесів та, найголовніше, — криза морально-етичних принципів у суспільстві.
Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
№66, четвер, 15 квітня 2010
Виступ Ірини Ключковської, директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою «Національного університету «Львівська політехніка» на Міжнародній науково- практичній конференції «Шевченко та кобзарство». Львів. 14 квітня 2010 року у «Львівській політехніці».
Шевченко, Галичина, світове українство.
Для мене Шевченко – український всесвіт, це він ліпив нас, як з глини, формуючи хребет нації, який дав нам силу вистояти в засланнях, тюрмах, криївках і на майдані кольору сонця.
Прийшовши до нас, галичан, ще в 40-р. ХІХ, він вибухнув тут силою генію вже після своєї смерті. В Галичині вже в 60-х роках виникають при гімназіях “Громади” – студентські об’єднання, в яких вплив Шевченка на молодь був величезний. Саме з цього часу розпочинаються традиційні Шевченківські вечори. Композитори творять музику на слова поета (М.Вербицький, А.Вахнянин, Д.Січинський, О.Нижанківський, М.Колесса), живописці пишуть його портрети, скульптори створюють погруддя, пам’ятники. (Перший бюст Шевченка в Галичині зробив львівський скульптор Т.Баронч у 1877, перший пам’ятник з’явився у 1913 р. у Винниках).
А понад 130 літ тому виникає перша суспільна українська академія наук, якій голосами усіх дев’ятьох членів засновників була присуджена назва “Товариство ім. Шевченка”. І впродовж всього існування НТШ світоглядні ідеї Тараса Шевченка мали неоцінений вплив на його діяльність, стали своєрідною моральною нормою поведінки та наукової спрямованості, етичним та громадянським імперативом.
Галичина жадібно всотала його ідею Великої України, козацтва як національної легенди, соборності як символу неподільності, єдності Наддніпрянщини та Галичини. “Кобзар” став Біблією національної віри, а його творець іконою кожної української галицької родини.
Шевченкові зерна впали на родючий духовий ґрунт нашого краю і проросли рясними сходами ідей, визвольного чину та змагань, Тарас згуртував нас, навчив відчути себе невід’ємною часткою українського простору.
І цей український простір не лише Україна. Він переступив кордони і сягнув усіх континентів, на яких живуть і працюють 20 млн українців. Бо до усіх нас звертався Кобзар: «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє».
Слово Шевченка, його дух є тим невечерпним джерелом, яке дає силу і наснагу відчувати і усвідомлювати себе українцем в Україні і далеко поза нею. Сьогодні науковці вивчають і говорять про механізми спільнотного згуртування. Аналіз творення українських громад попередніх та новітньої хвиль еміграції дає підстави стверджувати, що Шевченкове слово є потужним фактором збереження національної ідентичності українця.
Наведемо лише один, але дуже показовий приклад.
21 жовтня 1908 року в газеті «Діло» було опубліковано повідомлення про створення української організації у Франції, метою якої було об’єднання українців в Парижі, популяризація української культури, налагодження наукових, мистецьких й літературних зв’язків між Францією та Україною. Проте найважливішим завданням самоорганізації українців була їх ідентифікація у французькому середовищі.
Чи не найважливішою акцією гуртка було вшанування Тараса Шевченка 21 березня 1909 року та відзначення 50-х роковин смерті поета. Ця подія, представлена українцями як важливий етап визнання української ідентичності. На заході виступив Михайло Рудницький, Михайло Луначарський , а також прозвучали звернення французької, грузинської та литовської громад на підтримку українських визвольних змагань.
Таких подій у середовищі української діаспори є сотні, якщо не тисячі.
Сайти новітньої еміграції рясніють інформацією про шевченківські вечори, про шевченкове слово у новостворених школах на Європейському просторі.
Як знак своєї присутності у світі українці будували церкви, відкривали школи і ставили пам’ятники Тарасу Шевченку. Скільки Їх? Кажуть , що за межами України близько 400. Перелік буде довгим. Тому скажу лише, що десь половина європейських столиць мають пам’ятники Т. Г. Шевченку. Є вони в Бразилії, Аргентині, США, Канаді. Навіть острів Мальта несподівано прикрасився скульптурою Кобзаря. Цього року у березневі дні (2010р.) постав пам’ятник Кобзареві в Афінах.
Пам’ятник Шевченкові – це також символ позитивного образу України у світі. Не раз до його спорудження долучалися очільники держав проживання. Цікава історія появи монумента Кобзарю в столиці США Вашингтоні. Встановлений він силами українських емігрантів. Але до його відкриття причетні п’ять американських президентів. Президент Г. Трумен був почесним головою комітету по створенню пам’ятника Т. Г. Шевченку, а майбутній президент Р. Рейган входив до складу цього комітету. Тогочасний діючий президент Д. Ейзенхауер підписав схвалений парламентом закон про будівництво пам’ятника. Д. Кеннеді допоміг реалізувати задум, а спеціальна заява президента Л. Джонсона вмурована під постаментом пам’ятника.
Та не лише пам’ятники ставили українці у світі та увіковічню вали його ім’я у назвах посталих організацій. Вони створили багато важливих наукових досліджень на цю тему, що витримали іспит часом. Маємо на увазі насамперед студії про Кобзаря Василя Барки, Леоніда Білецького, Миколи Глобенка, Павла Зайцева, Дмитра Чижевського, Дмитра Чуба, Юрія Шевельова, Миколи Шлемкевича тощо. Останнім часом окремі їхні праці побачили світ і в Україні. На жаль, ще не здійснена спроба узагальнити досвід учених української діаспори з проблем шевченкознавства.
Щоб бути – треба відрізнятися, творити свою культуру, яка сягає корінням у рідну землю. Чи не тому з такою любов’ю українська діаспора зберігала і відроджувала традиції кобзарства, знищеного і сплюндрованого у 30- роки більшовицьким режимом, донісши до матірної батьківщини духовні скарби нації.
Шевченкова творчість і кобзарство-бандурництво – дві ідеї, два концепти, які не дали загубитися у світах, втримати дух українства і зберегти сьогодні бажання працювати для України.
Саме тому Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою долучився проведення конференціі «Шевченко і кобзарство», яка є першим запаленим вогнем для святкування 200 річчя українського генія.
Залишається висловити нам усім побажання словами із листа княжни Варвари Рєпніної до 30-річного Тараса Шевченка від 17 травня 1844-ого року: «Вашим же слівцем висловлюю Вам добру пораду: «Не погашай своє світило!».