Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя.
Леся Українка

У передсвяткові дні відзначення 20-ї річниці Незалежності України, а саме 15-19 серпня 2011 року, Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» уже вдруге виступив співорганізатором Міжнародного форуму українських жіночих організацій.

Українське світове жіноцтво чисельно зібралося у Львові, у гостинних стінах актової зали Львівської політехніки для пошуку шляхів консолідації українських жіночих організацій у світі й Україні, з метою вирішення проблем розбудови нашої державності, збереження національної ідентичності і традицій українців зарубіжжя, утвердження позитивного образу нашої держави і входження її у співтовариство європейських демократичних розвинених країн як рівної серед рівних.

Ініціатором проведення форуму на базі Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) виступила Екзекутива Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО, голова – Марія Шкамбара). Організаційний комітет очолили: Марія Шкамбара, голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (Канада), Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (Україна), Лілія Григорович, співголова, голова Союзу українок України, народний депутат України (Україна).

Форум відбувся за підтримки ректора Національного університету «Львівська політехніка» професора Юрія Бобала, сприяння в організації заходу надали: голова Львівської обласної державної адміністрації Михайло Цимбалюк, голова Львівської міської ради Андрій Садовий, Союз українок України.

16-17 серпня відбулася Європейська Жіноча Конференція, на якій представниці українства країн європейського континенту відзвітували про проведену за 2010 рік роботу і обговорили завдання на найближчу перспективу. За повідомленням Анни Карпинець (ОУЖ Великобританії), кожна складова організація звітувала про працю 2010-2011 року, подаючи інформацію про їхню організаційну, культурну, громадську, суспільну, зовнішню та гуманітарну діяльність. Звіти яскраво засвідчили, що всі складові жіночі організації працюють над збереженням в діаспорі української духовної спадщини – української мови, правдивої історії, споконвічних традицій, багатої культури, передаючи ці скарби своїм дітям та виховуючи їх в патріотичному дусі. Також всі організації висловили бажання надалі працювати для України: чи то в гуманітарній ділянці, чи репрезентації в ООН, підписуванні петицій та писання листів до державних урядів країн їх постійного поселення про українські справи та про співпрацю з українськими демократичними жіночими організаціями.

Звіти продовжились обговореннями на двох круглих столах: «Що нас єднає та що нас різнить» (умови проживання, характеристика української еміграції в різних європейських країнах) та «Перспективи інтеграції української жінки в країни поселення та потенціал збереження самоідентичності»
Програма форуму вражала своїми географічними масштабами (18 країн світу), кількісно (понад 200 осіб) та фундаментальністю заявленої тематики доповідей, які були виголошені 18-19 серпня на Міжнародній науково-практичній конференції під назвою «Український жіночий рух у сучасному світовому та національному вимірі» у режимі 3 пленарних і 4 секційних засідань.

Тематика пленарних засідань форуму передбачала обговорення наступних питань:

  1. Представництво українських жіночих організацій у міжнародних структурах: функції та завдання (національний, правовий, культурологічний аспекти діяльності).
  2. Консолідація українських жіночих організацій в Україні та світі для захисту прав і свобод української жінки.
  3. Українські жіночі організації як чинник формування і збереження національної ідентичності: освіта, історична пам’ять, духовна традиція, культура.
  4. Український жіночий рух як фактор гендерної рівності.

Секційні засідання працювали за напрямками:

  1. Роль жіночих організацій у розбудові громадянського суспільства в Україні.
  2. Плекання традиційних цінностей української культури.
  3. Творення сучасної системи національної освіти та виховання.
  4. Культивування національно-родинних цінностей.

Урочисте відкриття Міжнародного форуму українських жіночих організацій відбулося під звуки Гімну України у виконанні заслуженої хорової капели України «Боян» імені Є. Вахняка. Коротким вітальним словом відкрила форум перший заступник голови Світової Федерації Українських Жіночих Організацій Ольга Даниляк, продовжила співголова Оргкомітету, директор МІОКу Ірина Ключковська, яка наголосила, що у складний час державотворення саме українські жінки показують приклад об’єднання для розбудови України.

За традицією СФУЖО, форум розпочався молитвою за участю представників українських церков. З вітальним словом і благословенням для учасників форуму виступили також владика Венедикт, єпископ-помічник Львівський, протосинкел Львівської Архиєпархії УГКЦ; митрополит Львівський і Сокальський Димитрій УПЦ КП (зачитав о. Михайло Сивак, проректор Львівської Православної Богословської Академії); митрополит Львівський Макарій УА ПЦ.

З привітанням до учасників форуму, зокрема, звернулися: Юрій Рашкевич, проректор Львівської політехніки; В’ячеслав Войнаровський, представник Міністерства закордонних справ України у Львові; Ігор Держко, радник голови Львівської обласної державної адміністрації; Атена Пашко, почесна голова Союзу українок України; Лілія Григорович, народний депутат України, голова Союзу українок України; Дарія Гусяк, почесна голова Всеукраїнської організації «Ліга українських жінок». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Ігор Калинець своє вітальне слово побудував на судженнях геніального Франка про українську жінку, що особливо заімпонувало жіночій аудиторії, зокрема вислів «…У наших дівчат живе і сильне почуття свободи власної ваги…».

Першу ключову доповідь «Українська жінка села у боротьбі із бідністю: контекст сучасних реалій» виголосила Ірина Ключковська. Глибокий аналіз стану сучасного українського села з використанням великого масиву джерельної бази і статистичних даних показав вражаючу соціально-економічну картину села, його духовну деградацію, тяжке становище жінки-селянки, безперспективність життя у ньому для молоді. Доповідь не залишила жодного байдужого серця у залі, оскільки руйнування села – це руйнування нашого коріння і традицій, руйнування майбутнього нашої держави.

Лілія Григорович розпочала свій виступ із подяки Ірині Ключковській за такий фундаментальний аналітичний матеріал і запропонувала розіслати доповідь відповідним державним інституціям для прийняття конкретних рішень щодо кардинальної зміни ситуації в соціальній сфері села. Лілія Григорович у доповіді «Національна освіта в Україні – головна інвестиція в майбутнє» підкреслила розуміння жінкою цієї важливої стратегічної проблеми, свідченням чого є факт вкладання в освіту своїх дітей 88% зароблених жінкою грошей (дані доповіді Ірини Ключковської). На противагу жінці, держава не розуміє важливості цього напряму діяльності. Концепція освіти МОН України не відповідає національним інтересам держави. Змінити ситуацію може активна громадська позиція і вкладання інвестицій в освіту української молоді, отже, у майбутню потужну Україну.

Доповідь голови СФУЖО Марії Шкамбари «Консолідація українських жіночих організацій в Україні та світі для захисту прав і свобод української жінки» за її дорученням зачитала заступник голови СФУЖО Ольга Даниляк. У доповіді йшлося про історію формування українського жіночого руху кінця XIX століття і протягом XX століття, об’єднання усіх жіночих організацій у 1948 році у Світову Федерацію Українських Жіночих Організацій, про досягнення СФУЖО у змаганнях українського народу до волі і національно-державного самовизначення. Сьогодні СФУЖО має консультативний статус в ООН: ЕКОСОК і ЮНІСЕФ. Разом із світовими організаціями СФУЖО відстоює права жінки у суспільстві й у світі. Усі 28 складових організацій СФУЖО із 17 країн світу прямують до творення демократичного суспільства через цілу низку напрямів, зокрема участі жінок в економічному, соціальному і політичному житті, збереженні фізично і морально здорової родини, збереженні етичних, релігійних принципів, національних традицій у родині, громаді, нації. Особлива увага доповідачки була приділена діяльності СФУЖО у незалежній Україні. Зокрема, це питання збереження української мови, повернення історичної пам’яті й визначних постатей української культури, українського інформаційного простору, українських шкіл, справедливих і незалежних судів, гендерної рівності. СФУЖО запропонувало жіночим організаціям України відновити Координаційну раду жіночих організацій України (КРЖОУ) і об’єднатися для проведення спільних акцій на світовій арені для утвердження держави Україна у світовій спільноті і вирішення проблем української жінки на усіх життєвих рівнях.

Член Світового конгресу українських юристів Борис Мудрий у своїй доповіді говорив про форми, методи і способи захисту інтересів жінок. Він класифікував проблеми жіноцтва на національні, регіональні (європейські структури), міжнародні (ООН, міжнародні суди), також звернув увагу на роз’яснювальну роботу з правових питань, на формування груп зацікавлених осіб і створення законодавчих кампаній та проектів законів, використання міжнародних механізмів і досвіду.

Про «Представництво українських жіночих організацій в міжнародних структурах: функції та завдання (національний, правовий, культурологічний аспекти діяльності) йшлося у виступах Маріанни Заяць, голови Союзу Українок Америки, Люби Білоус, заступника голови Союзу українок Америки, Уляни Зінич (Канада) та Ольги Кобець, почесної голови Всеукраїнського товариства ім. Олени Теліги.

Зокрема, Уляна Зінич у доповіді «Завдання та функції жіночих організацій у міжнародних структурах» назвала основні міжнародні структури, до яких входить або з якими співпрацює СФУЖО. Так, СФУЖО репрезентує свої складові організації на міжнародних конференціях та на світовому форумі ООН у групі неурядових організацій (NGO, Національна Рада Жінок Америки). СФУЖО набула консультативного статусу в ООН: ЕКОСОК і ЮНІСЕФ, а також членства у Генеральній організації Жіночих Клубів. СФУЖО є постійним учасником Світових Жіночих Конференцій, на яких піднімаються важливі жіночі і суспільні питання, серед яких питання рівності жінок і їх правового статусу, питання миру, міжнародних зв’язків, мистецтва і культури.

Ольга Кобець у своєму виступі підкреслила велику відповідальність, яка лежить сьогодні на жіночому русі проти утисків прав і свобод громадянина і жінки в першу чергу. Недотримання прав людини загрожує входженню України у Європейський Союз. Говорила доповідачка і про певні дискримінаційні тенденції щодо допущення жінок до вищих рівнів влади, про гендерну нерівність у контексті ролі української жінки у суспільстві і державотворенні загалом.

Друге Пленарне засідання форуму розпочалося з обговорення широкої і надзвичайно актуальної теми: «Українські жіночі організації як чинник формування і збереження національної ідентичності: освіта, історична пам’ять, духовна традиція, культура». Співдоповідачі Христина Бідяк (Почесна голова Ліги українок Канади), Любов Кияновська (доктор мистецтвознавства Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка) ґрунтовно виклали суть проблеми і перспективи її розв’язання. Зокрема, Христина Бідяк у своїй доповіді зазначила, що українська жінка відіграла головну роль у становленні українського народу, а український жіночий рух сьогодні набрав загальнонаціонального характеру. Ідейні основи об’єднань українських жіночих організацій – стояти на сторожі незалежності України і дбати про її майбутнє. Повчальним прикладом служать українки-героїні. Українка в діаспорі свідома того, що вона представляє інтереси України. Сьогодні також потрібна наполеглива щоденна праця, яка дасть результат, бо це підтвердила історія.

Любов Кияновська охарактеризувала типи емансипації жінок – жоржсандівський та американський – і зупинилася на особливостях українського типу емансипації. Український тип емансипації пов’язаний з потребою духовної реалізації. Українки найгостріше визнавали потребу національного визначення. Український тип емансипації сприяв створенню організацій, зокрема тих, які були пов’язані з освітньою роботою. «Свобідний чоловік з розумом» – це кредо, якого дотримується українське жіноцтво.

Про «Український жіночий рух як фактор гендерної рівності» доповідали: Орися Сушко (голова Союзу українок Канади), Любов Максимович (голова Західноукраїнського центру «Жіночі перспективи»), Наталя Щурин (Ліґа українських католицьких жінок Канади).

У своїй доповіді Орися Сушко окреслила історичні віхи становлення українського жіночого руху від заснування з ініціативи Наталії Кобринської у жовтні 1884 року у місті Станіславів (сьогоднішній Івано-Франківськ) першої жіночої організації до проведення Конгресу українського жіноцтва і заснування у 1937 році Світового Союзу Українок. Не дивлячись на різні історичні випробування (зокрема Другої світової війни), віддана праця жінок продовжила існування Союзу аж до сьогоднішніх днів.

Любов Максимович звернула увагу на гендерну політику України, охарактеризувала три етапи жіночого руху в Україні, детально зупинилася на висвітленні його сучасного стану. Зокрема, сьогодні в Україні налічується близько 700 жіночих організацій, 34 з яких мають статус міжнародних. Вузька соціальна база, не досить високий рівень свідомості жінок – це слабкі сторони українського жіночого руху. Любов Максимович запропонувала створити мережу жіночих організацій, що сприятиме виходу жінок з приватної сфери й включенню їх у суспільно-політичне життя.

Доповідь Наталі Щурин була присвячена низці болючих проблем жіноцтва загалом і українського зокрема: занижена оцінка жіночої праці, торгівля дітьми, агресія і насильство у сім’ї. Усе це призводить до тяжких наслідків: руйнування родин, пониження природної здатності жінки народжувати дітей, деградації суспільства.

Тема третього Пленарного засідання була сформульована у вигляді запитання: «Над якими питаннями і напрямом працює ваша організація?», на яке конкретно відповідали доповідачі.

Маріанна Заяць, голова Союзу українок Америки(СУА), розповіла про історію створення Союзу українок Америки, про діяльність організації з 1925 року, про цілі, які ставить перед собою СУА, та про їх досягнення. Доповідачка проінформувала про низку заходів та благодійних акцій, які проводить СУА, зокрема організовує численні українські мистецькі виставки, конференції, видає та презентує книги про трагічні сторінки української історії, нагороджує науковців, видає стипендії талановитій молоді (протягом 1976-2000 рр. було видано 353 стипендії), співпрацює з українськими лікарями, допомагаючи львівському опіковому відділенню дорогим медичним обладнанням, започатковує фонди, які здійснюють підтримку потерпілим після Чорнобильського вибуху та стихійних лих тощо. Діяльність СУА та його відділів висвітлена на сторінках журналу та веб-сайту, які координує організація.

Марія Петрова, голова Всеукраїнської організації «Ліга українських жінок» (Україна, Київ), говорила про загрозу втрати держави, незалежності, демократії. На її думку, вихід є – це націоналістичний рух. Потрібно покладатися на власні сили, активно реагувати на події, організовувати протести.
Михайлина Боднар, кавалер ордена княгині Ольги, представник міжнародної організації «Жіноча громада» (Україна, Івано-Франківськ), підняла проблему українок, які виїхали за кордон, їхніх дітей та чоловіків, які залишилися без належної уваги й догляду. Особливий акцент вона зробила на загрозі втрати національної ідентичності українців зарубіжжя. Доповідачка звернула увагу на роль батька у вихованні та становленні дітей, закликала вирішувати проблему розбитих сімей. Вона запропонувала звернутися до влади з проханням запустити заводи, фабрики, підвищити рівень заробітної плати, допомогти стати на ноги фермерським господарствам, молоді реалізовувати свої проекти тощо. І тоді українцям не буде потреби шукати кращої долі за кордоном.

Ольга Даниляк, перший заступник голови Ліги українських католицьких жінок Канади, розповіла про історію заснування та структуру Ліги українських жінок Канади. Серед завдань організації доповідачка виділила католицьку віру, українську культуру, працю і канадське громадянство. Реалізовуючи завдання, Ліга українських жінок Канади створює українські танцювальні та хорові ансамблі, включається в канадське громадське життя, всіляко допомагає українцям в Україні та в інших країнах.

Лариса Ляхоцька, голова Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги (Україна, Київ), дала характеристику сучасному жіночому руху в контексті глобалізаційних процесів і проаналізувала діяльність Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги, визначила пріоритети діяльності жіночих організацій на цьому етапі.

Марія Фінів, голова Організації українських жінок у Великій Британії (Велика Британія), розповіла про історію створення та діяльність Організації українських жінок у Великій Британії з 1948 року, тобто з часу її заснування. Протягом свого існування організація започаткувала благодійний фонд, навчала далеко за межами Батьківщини українському мистецтву (вишиванню, гачкуванню тощо). Співпрацюючи з жіночими організаціями України, неодноразово проводила акцію до Свята Миколая «Українська книжка» та до Пасхи – «Великодня виставка». 1974 року українські жінки у Великій Британії замінили пікети та мітинги 8 березня на молитовний протест.

Ольга Пастушенко, голова Львівської організації Союзу українок (Україна, Львів), торкнулася теми тяглості традицій українських жіночих організацій у державотворенні. Доповідач навела статистичні дані, за якими лише 0,2 % жінок України бере участь у роботі жіночих об’єднань. Це зумовлює слабкість жіночого руху в Україні, а також і участь таких організацій у державотворенні. Доповідач розповіла про безліч добрих справ, до яких був причетний Союз українок: це і створення недільних дитячих шкіл на Полтавщині, у Києві, Луцьку, Запоріжжі; підготовка дітей до першого Причастя; поїздки з колядою на Східну Україну; започаткування акції «Схід-Захід разом», яка триває і донині; проведення конференції «Мова. Армія. Державність»; навчання жінок, які проживають у сільській місцевості, основ організації власного бізнесу тощо.

Ростислава Федак, заступник голови Союзу українок України (Україна, Львів), для покращення ефективності жіночого руху висловила низку пропозицій, серед яких: організувати осередки жіночих організацій в селі, щоб знати з перших вуст потреби жінки-селянки; створити Координаційну Раду, обов’язком якої було б виробити стратегію праці та консультувати весь жіночий рух; долучитися до програми «Україна на новому шляху» та до проведення міжнародного дитячого конкурсу «Мій рідний край»; тісніше контактувати із Східною Україною і доправляти туди українські книжки тощо. Також доповідач розповіла про проекти Союзу українок України (СУУ) – «Школу шляхетних українок»; юридичну допомогу малозабезпеченим; оздоровлення дітей після Чорнобильського вибуху; стипендії талановитим дітям тощо. Ростислава Федак подякувала Союзу українок Америки за всебічну допомогу у реалізації цих проектів. Доповідач також представила відділи СУУ та їхню роботу.

Христина Севількібелі, представник Союзу українок Австралії, розповіла про історію заснування Союзу українок Австралії та про діяльність організації, зокрема про навчання дітей української мови та українських танців, про допомогу в будівництві домівок та шкіл для українців, про надання стипендій талановитій молоді в Україні, про забезпечення медикаментами постраждалих від Чорнобильської катастрофи тощо.

Дуже багато цінного прозвучало на секційних засіданнях форуму. У своїх виступах доповідачі з діаспори та України представили образ сучасної української жінки: селянки в боротьбі з бідністю; заробітчанки, яка своїм заробітком утримує не одну родину в Україні і збагачує економіку України на мільярди; молодої жінки, яка, шукаючи праці на заході, будучи у безвихідному становищі, проти волі, стає жертвою торгівлі людьми. Про вагомість піднятих українським жіноцтвом проблем свідчать назви 4-х секцій: «Роль жіночих організацій у розбудові громадянського суспільства в Україні», «Плекання традиційних цінностей української культури», «Творення сучасної системи національної освіти та виховання», «Культивування національно-родинних цінностей». Важливо, що у секційних засіданнях з доповідями і у дискусіях взяли активну участь представники українських жіночих організацій з усіх без винятку регіонів України, підтвердивши тим самим, що українська жінка, як і в далекі часи, стоїть на сторожі своєї родини, своєї України. Це прекрасний приклад для консолідації чоловіків для розбудови незалежної Української держави.

Робота форуму не обмежувалась секційними чи пленарними засіданнями. Делегати українських жіночих організацій мали нагоду поспілкуватись на товариській зустрічі, яка відбувалась17 серпня ввечері за участю народної артистки України Людмили Посікіри, заслуженої артистки України Світлани Мирводи, автора і виконавця пісень Теодора Кукурудзи та молодих виконавців – Ірини Ковалишин (Львів), Ірини Русин (Рожнятів Івано-Франківської обл.), Ольги Бєляєвої (Суми), бандуристки Юлії Коваль (Судова Вишня Львівської обл.).

Протягом 16-19 серпня у рамках форуму працювала виставка «Осяги українських жіночих організацій», на якій представили свої мистецькі роботи з вишивки, писанкарства, бісероплетіння, ткацтва, одягу, ляльок-мотанок найкращі майстрині СУУ практично з усіх регіонів України. На виставці відбулася презентація відео-, аудіоматеріалів та книги Н. Лісової і І. Павлюк «Олена Теліга. Або-Або». Виставка отримала захоплені відгуки учасників і гостей форуму та преси.

Для делегаток, львів’ян та гостей міста під час форуму була презентована книга Наталки Попович «Доля», видана за ініціативи Ліги українок Канади у 120-ту річницю виїзду українців до Канади. Присвячена українській повоєнній еміграції, книга відкриває читачам долю Наталки Таланчук (Гребінської), яка, як і багато українців, змушена була покинути свою домівку, піти у світи і вже ніколи не повернутись назад. Як зазначила на презентації авторка, членкиня Ліги українок Канади, випускниця Львівської політехніки Наталка Попович: «Доля. Таке просте слово, а скільки в ньому змісту. Так склалася доля. Так склалася доля, що я познайомилась з дивовижною жінкою Наталкою Таланчук, з дому Гребінських – активною діячкою Спілки української молоді та Ліги українок Канади в Едмонтоні, з 16 років – членкинею Організації Українських Націоналістів. Вона розповіла мені свою життєву історію, і та історія не давала мені спокою. Я летіла в літаку з Едмонтону до Торонто, а Наталка не покидала мене. Я думала про неї, маленьку дівчинку, яка народилась на берегах Дніпра у чудовому місті Дніпропетровську, єдина донька священика Арсенія Гребінського. Народилась в гарній освіченій родині, здавалося б лише для щасливого життя. Та ні, не склалося…». Презентацію книги прикрасили в’язанкою повстанських пісень учасниці вокального тріо «Крайня хата».

Майже тижневий дискусійний марафон українського світового жіноцтва завершився розробкою рекомендацій, які після редакторського опрацювання були розіслані у відповідні законодавчі і виконавчі органи влади різних рівнів, а також в усі жіночі організації України і зарубіжних країн.

Тематика форуму була продовжена на панельній дискусії 56-ї сесії Комісії ООН зі статусу жінок (27.02 – 2.03 2012 р.) у Нью-Йорку, яку було організовано Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій за підтримки посольства України у США та співпраці з Конференцією неурядових організацій з дорадчим статусом при ООН. Цьогорічна панельна дискусія була присвячена питанням розширення прав і можливостей жінок у сільських районах та ролі жінок у досягненні сталого розвитку. На цій дискусії прозвучали доповіді від України: Олени Суслової, кандидата від України у складі Комітету з усунення дискримінації щодо жінок при ООН на термін 2013-2016 рр. та Ірини Ключковської, директора МІОКу НУ «Львівська політехніка» – «Українська жінка села: контекст сучасних реалій».

Міжнародний форум українських жіночих організацій ухвалив:

  • Завершити створення Всеукраїнської координаційної ради з представниць громадських жіночих організацій демократичного спрямування, яка б дала новий поштовх діяльності українських громадських жіночих організацій.
  • Створити Інтернет – ресурс (сайт) Всеукраїнської координаційної ради громадських жіночих організацій.
  • Провести загальнонаціональну дискусію з метою визначення стратегічної мети і тактичних завдань жіночих організацій. Визначити оптимальні моделі жіночих організацій, напрямки їх діяльності та основні завдання у сучасних умовах.
  • Максимально широко використати можливості радіо, телебачення та Інтернету для висвітлення здобутків сучасного українського жіночого руху.
  • Зосередити зусилля жіночих організацій на вирішенні найнагальніших сучасних суспільних проблем, серед яких – цілий комплекс проблем емігрантів-заробітчан та їх родин (особливо з сільської місцевості), проблеми насильства, зокрема у сім’ї, проблеми, пов’язані з негативним впливом масової культури на традиційні морально-етичні цінності.
  • Розвивати громадські соціокультурні ініціативи українських жіночих організацій у таких напрямах:
  • Підвищення ролі жінок (у громадах міста, села) у формуванні громадянського суспільства в Україні;
  • Зміцнення співпраці жіночих організацій з органами місцевого самоуправління та державного управління;
  • Обрання жінок депутатами на всіх рівнях (від сільської ради до Верховної ради), дієвого впливу жіночих організацій на прийняття законів та державних рішень, послідовної реалізації політики гендерної паритетності.
  • Зосередити увагу на проблемах виховання національно-свідомого, патріотичного, по-європейськи освіченого, конкурентноздатного молодого покоління. Активно протидіяти політиці денаціоналізації та русифікації.
  • Розробити та реалізувати ряд виховних програм: Школа шляхетних українок; Міжнародний конкурс учнівської та студентської молоді «Мій рідний край».
  • Дбати про відновлення дієздатності інституту української родини, про плекання християнських та національних морально-етичних цінностей.
  • Активно протистояти алкоголізації нації.
  • Активізувати культурно-просвітницьку роботу, підтримати такі програми:
  • Україна на новому шляху
  • Українська книжка – кожній родині
  • Українська книжка – українській дитині
  • Видати матеріали роботи Форуму.

Прийнята на підсумковому засіданні учасників Форуму

19 серпня 2011 року, м. Львів

Вітальне слово Ректора Національного університету «Львівська політехніка» професора Юрія БОБАЛА делегатам і учасникам Міжнародного форуму українських жіночих організацій «Український жіночий рух у сучасному світовому та національному вимірі» 

18 серпня 2011р.

Дорогі, вельмишановні делегати і учасники Форуму українських жіночих організацій! Всечесні отці і представники влади!

Уже вдруге у стінах Львівської політехніки маємо честь вітати найактивніших представниць українського світового жіноцтва, яке так чисельно, аж з 18 країн світу і усіх регіонів України, зібралося для спільної та надзвичайно важливої розмови.

Наш університет як один із найстаріших університетів Європи є духовною скарбницею української культури і має давні традиції поєднання гуманістичних ідеалів молоді з її прогресивною технічною освітою європейського зразка. Не менш важлива роль у цій високій духовній місії належить жіночій частині університету. Назву лише декілька визначних імен, які мають безпосереднє відношення до Львівської політехніки, в стінах якої відбувається ця, я б сказав, історична подія. Серед них: Стефанія Гебус-Баранецька, відомий графік, автор декількох мистецьких альбомів; Катерина Зарицька, донька провідного члена ОУН Мирона Зарицького, діяльна учасниця УПА, довголітній в’язень польських і більшовицьких тюрем; Надія Мудра, знаний і активний громадський діяч. Цей перелік можна продовжити, але я доповню його лише одним іменем колеги нашого славного університету – професора, доктора геодезичних наук, багаторічного голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» Львівської політехніки Христини Бурштинської. Таких блискучих жінок науковців і громадських діячів Україна і наш університет, на щастя, має багато.

Ми горді з того, що у цьому залі часто, головним чином завдяки діяльній ініціативі Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою і його пасіонарного директора Ірини Ключковської, відбуваються зустрічі з непересічними особистостями нашої доби.

Наприклад, у цьому залі ми презентували творчість і спілкувалися із лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка 2008 року, володаркою ордена Княгині Ольги, перекладачем, педагогом, художницею Вірою Вовк із Бразилії; знаною у мистецьких колах Європи художницею Зоєю Лісовською з Швейцарії; фотомитцем, лікарем і меценатом із Чикаго (США) Роксоляною Тим’як-Лончиною; дослідником і автором низки видань про трагедію українців в урочищі Сандармоху (Республіка Карелія, Росія) Ларисою Скрипниковою; із ініціатором дослідження і автором низки праць під загальною назвою «Шевченківський Петербург» Тетяною Лебединською; одним із найавторитетніших журналістів України, головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною.

Дорогі наші Жінки! Дозвольте від імені Ректорату Національного університету «Львівська політехніка» і від себе особисто насамперед щиро подякувати Вам за внесок у скарбницю національної й світової культури, привітати Вас на гостинній львівській землі та побажати плідної роботи форуму, творчих дискусій, актуальних і перспективних пропозицій для розбудови нашої незалежної європейської Української держави.

Ми, усі чоловіки, низько схиляємо голови перед Мудрою, Інтелектуальною, Красивою Українською Жінкою. Щастя усім вам!

Заключне слово проректора Національного університету «Львівська політехніка» Богдана МОРКЛЯНИКА на Міжнародному форумі українських жіночих організацій «Український жіночий рух у сучасному світовому та національному вимірі»
19 серпня 2011р.

Дорогі, вельмишановні делегати і учасники Форуму українських жіночих організацій!

Приємно, що Світове жіноцтво уже вдруге обрало саме наш технічний університет для проведення надзвичайно важливого Міжнародного форуму «Український жіночий рух у сучасному світовому та національному вимірі».

Ви, найактивніші представниці жіночого руху з 18 країн світу та усіх регіонів України, впродовж двох робочих днів у пленарному та секційному режимі обговорили ряд важливих проблем розвитку і діяльності жіночої спільноти у контексті майбутнього нашої України. Вражає масштаб і глибина поставлених Вами на порядок денний питань, а також розуміння стратегічних завдань, що стоять перед суспільством і його жіночою половиною для їх розв’язання. Не можу не назвати тем хоча б декількох фундаментальних доповідей: «Українська жінка села у боротьбі з бідністю: контекст сучасних реалій» (Ірина Ключковська), «Консолідація українських жіночих організацій в Україні та світі для захисту прав і свобод української жінки» (Марія Шкамбара (Канада), «Національна освіта в Україні – головна інвестиція в майбутнє» (Лілія Григорович (Україна), «Українські жіночі організації як чинник формування і збереження національної ідентичності: освіта, історична пам’ять, духовна традиція, культура» (Христина Бідяк (Канада), Любов Кияновська (Україна). Зрештою усі проблеми, підняті на форумі, вкрай актуальні і потребують уваги усього суспільства і його владних організацій. Власне, обране коло питань підкреслює державницький підхід українських жіночих організацій, вказує на їх міжнародний і світовий контекст.

Залишається нам, чоловікам, підставити свої плечі для вирішення піднятих на форумі важливих національних і життєвих проблем. А ще глибоко вклонитися Вам усім і щиро подякувати за Вашу працю, за Вашу мудрість і любов до рідної України, за Вашу велику віру у її майбутнє, Вашу Духовність і Красу!

Тож разом до праці за наше щасливе майбутнє, за нашу успішну й сильну Вітчизну! Щастя, добра, творчої наснаги Вам, Вашим родинам і усім нам у житті!

На завершення від імені ректорату Львівської політехніки хочу запевнити Вас, що двері нашого університету, який дотримується давніх класичних традицій європейської освіти на гуманістичних засадах, завжди відкриті для Вас, для Ваших мудрих ідей і дискусій.

До нових творчих зустрічей!

Із виступів учасниць форуму

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, кандидат педагогічних наук, доцент, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, Україна:

«Українська селянка ствердила своїм дітям, родині, країні, яка її виштовхнула з рідної хати і цілому світові, що вона вміє зціпити зуби і стати перед викликами життя у нестримному прагненні подолати бідність і дати дітям шанс жити достойним життям. Бо бідність принизлива, а Українська Жінка – велична. Велична у своїй щоденній важкій нужденній праці на найбільшому багатстві – на землі. Праці, освяченій бажанням переступити поріг бідності, поставити на стіл запашний український хліб і дати дітям заможну щасливу долю».

Марія ШКАМБАРА, голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, Канада:

«Процес політичного відродження в Україні щодня приносить нові події. Діяльність українського жіночого руху у вільному світі, особливо зараз, залежить від якості праці та нашої єдності. Ми прямуємо до однієї мети – за краще завтра нашого українського народу. Мусимо бути свідомі, що кожна велика акція, задум, чин чи великий рух довершується цілою низкою попередніх дрібних починів і справ, тому для справи збереження самостійності України потрібні ми всі – український народ як в Україні, так і в діаспорі. Нам треба знайти той золотий ключ, який би відкрив двері в напрямку, де всі працюють для України з великою любов’ю, де всі мають одну мети – зберегти незалежну державу, українську мову, культуру, освіту та традиції».

Орися СУШКО, голова Союзу українок Канади:

«Віддана праця мала і має колосальний вплив на гендерні справи. Без згаданого жіночого руху ми, жінки, не могли б сьогодні користатися привілеями в галузі економіки, соціології, освіти, в уряді тощо. Безперечно, жіночий рух дав основний поштовх жінкам виявляти свою здібність і посвяту для народу».

Враження учасниць форуму
за матеріалами газети День (№158, середа, 7 вересня 2011)

Ольга ДАНИЛЯК, перша заступниця голови Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, Канада:

«Минулого року ми вперше запросили представників жіночих організацій з України на нараду в Перемишлі. Тоді й вирішили обговорити, якою може бути наша співпраця, адже кожна країна має свої потреби. У нас у діаспорі вони інші, ніж в Україні, але наше завдання – допомагати одне одному. Сьогодні в діаспорі проблемою є те, що так зване четверте і п’яте покоління не знає української мови. Тож мусимо стати двомовними, інакше не притягнемо їх до себе. Також маємо проблеми із четвертою хвилею еміграції. Сподівалися, що вони стануть нашим відродженням, але в них інші інтереси — працевлаштування, допомога родинам в Україні, отримання чи підтвердження освіти. А жінок в Україні турбує інше. Тому такими зібраннями намагаємося налагодити діалог, щоб почути одне одного».

Ліля ЧИКАЛЬСЬКА, голова Союзу українок Естонії:

«Я народилася у Бродах. Вже понад 20 років живу з чоловіком у Естонії. На півтора мільйона населення у нас 28 тисяч українців. Нас, як і інші нацменшини, в Естонії підтримують. Зокрема, під егідою Міністерства культури проводять круглі столи, до участі в яких запрошують і представників Союзу українок. Також Естонія – одна з небагатьох країн, яка фінансує діяльність некомерційних організацій нацменшин. Ці кошти невеликі – приблизно три тисячі євро на рік, але на них можемо утримувати свої приміщення. Отримуємо також грошове забезпечення під конкретні проекти. Маємо можливість спілкуватися з депутатами естонського парламенту. Подаємо свої пропозиції в Міністерство культури щодо проведення різноманітних заходів, і їх враховують. У нашій організації 120 членкинь. Серед активісток – добре знана в Естонії художниця Ярина Іло. Наш духовний лідер – Мирослава Бучко, яка була репресована і тривалий час відбувала покарання в Мордовії. Основним напрямом нашої діяльності є збереження традицій, виховання дітей, підтримка молоді, участь у суспільному житті Естонії, робота на імідж України у світі, контакти з Україною.
Перебуваючи у Львові на форумі, знайшла кількох людей, зацікавлених у втіленні мого проекту. Що це за проект? В Естонії щороку за ініціативи громадських організацій проводять толоки – йдеться і про прибирання території, і про висаджування лісу, і про інші важливі речі на громадських територіях. Але є толоки, які можна назвати мозковим штурмом: коли збираються небайдужі і продумують, що можна зробити, щоби було краще жити і нам, і нашим рідним. Власне, мені б дуже хотілося перенести цю ідею на українську землю».

Олеся ДЯКІВСЬКА, заступниця голови Організації українських жінок у Великобританії:

«Я народилася у Великобританії. Батько родом із Харкова, мама – з Херсона. Українців у Великобританії близько 20 тисяч. Наша організація нараховує 500 жінок. Щоправда, кілька років тому нас було близько 800. Останніми роками робимо наголос на культурно-освітній ділянці, підтримуємо старших людей. Маємо два фонди – нашої головної управи та Фонд матері й дитини в Україні. Його організовано 1990 року, коли ми вперше змогли краще дізнатися, що відбувається в Україні, почули про Чорнобильську катастрофу. Тоді ж передали дві вантажівки гуманітарної допомоги у лікарні Києва і Львова, почали допомагати бабусям, що залишилися жити в Чорнобильській зоні. Тепер надаємо допомогу хворим на рак дітям. Наша благодійна діяльність – це наша українська духовність, бо росли в українських родинах, в яких батьки прищепили любов до України».

Маріанна ЗАЯЦЬ, голова Союзу українок Америки:

«Мої батьки зустрілися і подружилися в Канаді, де я й народилася. Згодом переїхали до Америки, де я познайомилася з моїм майбутнім чоловіком – теж українцем. Наша організація, Союз українок Америки, торік відсвяткувала 85-ліття. Зараз налічує 2,5 тисячі членкинь. Стараємося продовжити справу наших мамусь, котрі почали цю працю, а також залучаємо до громадської роботи наших дочок. Це складно, бо вони вже не такі, як ми. Стикаємося також із тим, що деякі українки за походженням розуміють українську, але не вміють нею говорити. А є й такі, котрі української зовсім не розуміють… Намагаємося залучити до співпраці й представниць останньої, четвертої хвилі еміграції, котрі потрапили до Америки на початку 1990-х. Наша гордість – Український музей у Нью-Йорку, неподалік офісу Організації Об’єднаних Націй. Нещодавно відсвяткували його 35-річчя. У нас розвинена суспільна опіка. Підтримуємо зв’язки з опіковим відділенням 8-ї Львівської лікарні, опікуємося й пансіонатами, де перебувають люди старшого покоління. Допомагаємо сиротам. Надіслали в Україну 300 стипендій. Але ми не робимо акцент суто на грошовій допомозі – пов’язані з Україною серцем».

Марія ПАНЬКІВ, секретар Союзу українок Польщі:

«Я народилася в Сибірі. У сім років повернулася в Україну з тіткою – батько вирішив, що маю навчатися в українській школі. Тільки тепер розумію, яка це була відвага з боку моїх батьків, бо вони самі могли ніколи в Україну не повернутися… Вже 25 років живу в Польщі. Там відкрила для себе велику історію українців у Польщі. Вчила дітей української мови, брала участь у акції «Дітям Чорнобиля». Ми привозили дітей з України на відпочинок у Польщу, до цієї акції долучили міжнародні жіночі організації. Разом із істориком Євгеном Місилом я працювала в архівах – вивчала історію українців у Польщі. Написала дві книжки: «Віра, Надія, Любов» – про долю української жінки в часи визвольної боротьби на теренах Польщі, і ще одну – про трагедію українців у Павлокомі. Працювала багато років у тижневику «Наше слово», де публікувала спогади українців. Нещодавно видала книжку про дружину провідника Служби безпеки ОУН на Закерзонні Петра Федоріва – Теофілію Бзову.

Дуже добре, що є такі зустрічі, бо це обмін досвідом, живі контакти з жінками, котрі працюють по всьому світі. Після таких зустрічей легше вирішувати конкретні справи. Наприклад, до нас у Польщі звертаються заробітчанки з України, часто – через проблеми зі здоров’ям. Звертаємося, наприклад, до голови Союзу українок Америки Марусі Заяць: «Допоможіть урятувати!». Допомагають».

Адріана БУЙНЯК-ВІЛЛСОН, голова Ліги українок Канади:

«Я народилася в Канаді, моя мама – в Коломиї, батько – з Бережан. Працюю в уряді. Понад 20 років займаюся громадською роботою. Навчилася цього від батька. Він приїхав у Канаду в 15 років, і його родиною завжди була громада. В нашій організації 13 відділів, де працюють 367 членкинь. Доволі велика частина наших активісток – жінки молодого віку. Маємо проект у Рівному. Але через труднощі із фінансуванням мусимо, в основному, створювати проекти, що цікавитимуть жителів Канади й українську спільноту».

Христина БЕЙЛІ, голова Союзу українок Австралії:

«Я народилася в Польщі. Батьки після Другої світової війни емігрували в Австралію. Громадською роботою займаюся понад 40 років. Українська громада Австралії – 30 тисяч. Ми поширюємо знання про Україну не лише серед українців, а й серед австралійської громади, допомагаємо молоді вчити українську мову. Союз українок Австралії входить до Австралійської ради жінок. Саме через них маємо вихід на жіночий рух світу. Маємо хороші зв’язки з Україною, особливо із Союзом українок – і в Києві, і у Львові».