ЄВАНГЕЛІЯ від св. Луки (Л 15. 11-32)
11 І Він оповів: „У чоловіка одного було два сини.
12 І молодший із них сказав батькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!” І той поділив поміж ними маєток.
13 А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.
14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, – і він став бідувати.
15 І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.
16 І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.
17 Тоді він спам’ятався й сказав: „Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!
18 Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе.
19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів”.
20 І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, – і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!
21 І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм”.
22 А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі не ноги.
23 Приведіть теля відгодоване та заколіть, – будемо їсти і радіти,
24 бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!” І почали веселитись вони.
25 А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався додому, почув музики та танці.
26 І покликав одного зо слуг, та й спитав: „Що це таке?”
27 А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, – бож здоровим його він прийняв”.
28 І розгнівався той, – і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.
29 А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, – ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я.
30 Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, – ти для нього звелів заколоти теля відгодоване”.
31 І сказав він йому: „Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє!
32 Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!”
Покаймось, люди!
Господь простить, добро в нас буде.
Обнімемося Ти і Я – воскресне знищена Земля!
Батько – Господь, сини – ми, люди.
Він завжди з нами: поруч, всюди!
І навіть як допустиш гріх,
Батько простить, не трать надій своїх.
Прийди до нього, впадь перед ним,
Покайся, як християнин!
Визнай гріхи серцем своїм,
Не забувай про Божий Дім.
Батько-Господь простить тебе:
Він милосердним, добрим є.
Батько-Отець, люди – це діти, Батько ростить, вчить
Дітей жити і уособлює в собі Отця Святого на землі.
У притчі в Батька два сини, повиростали вже вони.
Добром їх Батько розділив, на власний шлях благословив.
Один лишився, працював, другий у світ помандрував.
Розгульно жив, жив без одвіту, втратив добро в спокусах світу..
Куди піти і що робити? – Найнявся наймитом служити.
Пас свині, навіть з ними їв, у злиднях ледве животів.
Замислився: „Я грішно жив, забув про те, що Батько вчив.
Піду, покаюсь перед ним, може візьме слугою в дім”.
Батько зрадів, сина прийняв, бенкет вчинив, пошанував.
Та син, який із Батьком жив, цього ніяк не розумів.
Заздрість прокинулась в душі: „Чому йому? Чом не мені?
Брат стратив Батькове добро, а він отак прийняв його!
І тішиться ще дуже ним, а я немовби і не син!”
„Ти, сину, був щодня зі мною, я тішився щодня тобою.
Твій брат був мертвим та ожив, тому й бенкет йому вчинив.
Любов моя до вас одна, але найбільш болить душа
За того, хто у гріх впада. Велика радість:
Брат прозрів, покаявся, що гріх вчинив!”
І небо веселиться нині – син Блудний знову у родині!
Радіють Ангели, земля – прозріла людськая душа.
ЄВАНГЕЛІЯ від св. Матвія (М. 25. 31-46)
Останній суд
31 Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї.
32 І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.
33 І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч.
34 Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: „Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.
35 Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви.
36 Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був – і прийшли ви до Мене”.
37 Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – і напоїли?
38 Коли то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли?
39 Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці – і до Тебе прийшли?”
40 Цар відповість і промовить до них: „Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили”.
41 Тоді скаже й тим, хто ліворуч: „Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований.
42 Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене,
43 мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці – і Мене не відвідали ви”.
44 Тоді відповідять і вони, промовляючи: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці – і не послужили Тобі?”
45 Тоді Він відповість їм і скаже: „Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!”
46 І ці підуть на вічную муку, а праведники – на вічне життя”.
Моя присутність є незрима,
Та суть її – людина:
Дії та вчинки, за які
Людина стане на суді.
Усе, що ви зробили одному
З моїх найменших братів,
Усе, чим помогли ви їм,
Мені зробили:
Голодного, ви накормили.
Був нагим – одягли.
Був спраглим – напоїли.
Чужинцем – приютили.
Коли був хворий, у тюрмі,
Прийшли, навідали в біді.
Здивованню немає меж:
Та ж ти давно уже помер!
Як ми могли допомогти?
Тебе немає вже віки!
Я став людиною, щоб світ спасти,
Очоловічився, щоб зло перемогти.
Перебуваю з вами на землі,
З’єднавшись з кожним у душі.
Як ви, радію і страждаю,
Народжуюся й помираю.
Й хоч ви не бачите Мене,
Я бачу всіх і знаю все.
Твори, роби добро,
Добром відіб’ється воно.
За твою любов, милосердя твоє
Господь нагородить тебе.
Суд Божий – це совість твоя.
Не схиб – постраждає душа.
Вона ж бо як плаче – це пекло тобі,
Яке собі сам заслужив на землі.
ЄВАНГЕЛІЯ від св. Луки (Л 18. 9 -14)
Притча про митника й фарисея
9 А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів.
10 „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, – один фарисей, а другий був митник.
11 Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.
12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!”
13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милостивий до мене грішного!”
14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, – буде понижений, хто ж понижається, – той піднесеться”.
„Фарисейством” – нещирістю згубиш себе,
Бог такого не визнає.
Не вивищуй, людино, себе.
Гордині Бог не визнає.
І не став себе вище всіх,
Бо вчиняєш непрощений гріх.
Гордині Бог не визнає,
Смиренного він спасає тебе.
Двоє людей зайшли до храму,
Віддати Богу його славу.
Молитва в кожного своя
Й свої звертання до Отця:
Б’є у груди фарисей:
Я кращий від інших людей.
Я ходжу до церкви, дань даю.
Перед Тобою тут стою.
Я не такий, як той митар.
Я заслужив від тебе дар.
Гордість та пиха на лиці,
Похвали самому собі.
А щирості нема в душі.
Митар смиренно просить в Бога:
Прости мені, грішна дорога
Була у моєму житті,
Прости мені, прости мені!
Бог вислухав лиш митаря,
Молився щиро до Отця.
Гордині Бог не визнає,
Смиренного спасе тебе.
ЄВАНГЕЛІЯ від св. Луки (Л 8. 5 -11)
Притча про сіяча
5 „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, – і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували.
6 Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, – і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости.
7 А інше упало між терен, – і вигнався терен, і його поглушив.
8 Інше ж упало на добру землю, – і, зійшовши, уродило стокротно”. Це сказавши, закликав: „Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!”
9 Запитали ж Його Його учні, говорячи: „Що визначає ця притча?”
10 А Він відказав: „Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб
„дивились вони – і не бачили,
слухали – і не розуміли”.
11 Ось що означає ця притча: Зерно – це Боже Слово.
Є світло, є Пітьма, є Бог та є і Сатана.
Від Бога Світло й Правда йде,
Сіяч те Світло в світ несе.
Зерно – це Божії СЛОВА, якими душі засіва.
На ґрунт який воно впаде, такий і урожай зійде.
Бо ґрунт – це нашая душа, у ній і віра й сила вся.
Наука – вірити в Христа скріпила душі, нарекла
ХРИСТИЯНИНОМ на землі…
І щоб не сталось у житті, із вірою в своїй душі
Він стерпить і прийме усе – Господь його веде.
Тут не приступить Сатана – родючий ґрунт у сіяча.
Часом, хто поруч сіяча, не слухає Божі слова,
Той піддається Сатані – живе, як в пеклі на землі.
Пияцтво, зради, навіть вб’є, державу, близьких обкраде.
Не відгукнулася душа – не проросло зерно, нема!
На „битій” опинилося дорозі – на ній рости не в змозі.
А інший ніби чув слова і відгукнулася душа,
Але глибоко не прийняв, то Сатана його впіймав:
Без щастя, правди на землі – змарновані прожиті дні.
Зерно у корінь хоч пішло, засохло, ніби й не було.
„Камінь” стеблину притоптав, корінь засох, нема, пропав.
Ще інший ті слова почув, у душу кинув і….забув.
Забави, гроші, в карти грав, земні спокуси осягав.
І дітям віри не вложив – в тенетах Сатани прожив.
У ґрунт засіяне зерно піднялось й тут же полягло.
Між „терен” впало, хоча й росло, „колючки” знищили його.
Навколо них усіх пітьма, пітьмою ж править Сатана.
Зерно, що дало урожай – це Світло, це духовний рай,
Це спокій людської душі. Нові й новії сіячі
Знов підуть сіяти їх в ґрунт й новим врожаєм проростуть.
Почуймо, слухаймо слова, у них бо ІСТИНА Христа.
Бита дорога, камінь, терен – це люди, які не сприймають Божі слова і, хоч Боже Слово всемогуче, його доля в людських серцях різна.
ЄВАНГЕЛІЯ від св. Луки (Л 15. 1-7)
Притча про загублену вівцю
1 Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.
2 Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть”.
3 А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:
4 „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?
5 А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.
6 І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену”.
7 Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!…
Я, Господи, загублена вівця.
Від стада відірвалася, сама.
А поруч виють вже вовки.
Знайди мене, верни до стада,
Під Твою опіку,
З Тобою доживати віку.
І книжники, і фарисеї
Свої закони шанували.
Тих, хто не жив згідно з законом,
І за людей не мали.
Біля Ісуса були всі:
І грішники, і митарі…
Як рівний з ними розмовляв,
На добру путь благословляв.
Для фарисеїв дивина:
„За що шанує їх, прийма
Так щиро від душі?
Вони ж бо грішники усі!”
„Як в стаді згубиться вівця,
Вівчар іде, її шука.
Живу чи мертву поверне,
Хіба не знаєте про це?
Такий закон і в пастиря
А іншого – нема!
Я моє стадо бережу,
Й за кожну душу, що спасу,
Радість велика огорта:
Спаслася згублена душа!” –
Ісус у відповідь сказав,
Себе із вівчарем рівняв.
Господь радіє за навернення душі,
Немов вівчар поверненій вівці.
Тому якщо пройдеш через життя
Із вірою до Бога, стане легшою
В стократ Твоя важка дорога.
ЄВАНГЕЛІЯ від св. Матвія (М 13. 24-30; 36-43)
Притча про кукіль
24 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
26 А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль.
27 І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж недобре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?”
28 А він їм відказав: „Чоловік супротивник накоїв оце”. А раби відказали йому: „Отож, – чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?”
29 Але він відказав: „Ні, – щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю.
30 Залишіть, – хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї”.
Пояснення притчі про кукіль
36 Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни нам притчу про кукіль польовий”.
37 А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, – це Син Людський,
38 а поле – це світ, добре ж насіння – це сини Царства, а кукіль – сини лукавого;
39 а ворог, що всіяв його – це диявол, жнива – кінець віку, а женці – анголи.
Що буде наприкінці світу
40 І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього.
41 Пошле Людський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня,
42 і їх повкидають до печі огненної, – буде там плач і скрегіт зубів!
43 Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!
Добро і зло… одним корінням поросло,
Засіялось по всій землі.., живе в мені, живе в тобі…
Посіяв чоловік „зерно”, врожаєм щедрим поросло.
І раптом – „кукіль” поміж ним, засіяв хто –
Злий чоловік, чи сам зробив: комусь нашкодив – зло вчинив?
Поки врожаю не збереш, не вирвеш – корінь підірвеш.
І так… іде постійна боротьба за існування, вижиття,
Напевно, є потрібне зло, щоб в парі із добром „росло”.
Напевно, люди мусять знати: треба боротись, зло долати,
Випробування перейти, дорогу праведну знайти.
А гріх спокушує щодня, в кожній хвилині,
Сила зла панує у Тобі, не дайся, не корись їй!
Борись із злом, не допусти, у Бога милості проси!
Коли ж побореш зло в собі – спалиться „кукіль” у вогні.
Душа „врожай” збере – у Боже Царство увійде!
Але, людино, пам’ятай – Бог справедливий! Не чекай
Лиш милості собі – кожний із нас постане на Суді!
Чи вистоїть кожна душа і чи прийдуть її жнива?
Це вже як вибере сама!
ЄВАНГЕЛІЯ від св. Матвія (М 19. 16-26)
Ісус і багатий юнак
16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: „Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?”
17 Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді”.
18 Той питає Його: „Які саме?” А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.
19 Шануй батька та матір”, і: „Люби свого ближнього, як самого себе”.
20 Говорить до Нього юнак: „Це я виконав все. Чого ще бракує мені?”
21 Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, – піди, продай добра свої та й убогим роздай, – і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди в світ за Мною”.
22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, – бо великі маєтки він мав.
23 Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.
24 І ще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!”
25 Як учні Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто ж тоді може спастися?”
26 А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це людям, – та можливе це Богові”.
Багатство Твоє – лише сьогодення,
Що завтра чекає – для нас незбагненне.
Божий спокій на душі вищий за багатства всі.
„Ти досконалості бажаєш?
Продай багатство, яке маєш,
Віддай його, роздай…..
І йди за мною… Не проси,
Не подолаєш цього Ти”…
(Євангелія)
Юначе, Ти ідеш в життя,
Назавжди збережи Христа.
Його науку – в Бога віру.
І її Правду – Божу силу.
У вірі – святість, ціль життя,
Дорога праведна Твоя.
Бога люби, інших не знай,
Його закони виповняй
Люби і ближнього свого:
В любові людськеє добро.
Є в Тебе воля, вибір теж,
Зумій дотримуватись меж,
Бо Правда й Кривда поруч йдуть.
Навчися відрізняти суть.
Правда хоч не раз гірка,
Зате чистая душа.
А досконалим є лиш Бог,
Проси у нього нагород.
Бо „Що в людей є неможливе,
В Бога проси – в нього можливе!”.
