Церемонія нагородження лауреатів Міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Життя – Тобі…» (2015)

23 червня в Актовій залі головного корпусу НУ «Львівська політехніка» відбулася Церемонія нагородження лауреатів Міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Життя – Тобі…», який організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою спільно з норвезько-українською громадською організацією «Maidan Norway» та ГО «Назустріч» під егідою Міністерства освіти і науки України за сприяння Міністерства закордонних справ Норвегії.

Організатори події підготували для дітей-лауреатів чимало сюрпризів. Зокрема, справжнім подарунком, який запам’ятається усім, було привітання від Першої леді України Марини Порошенко, яка попри щільний графік прийняла запрошення і приїхала на Церемонію нагородження до Львова, щоб особисто подякувати конкурсантам та організаторам події за стійку світоглядну громадянську позицію та за вагомий внесок в освітньо-культурну та духовну сфери України.

Вітаючи дітей, Марина Порошенко зазначила, що «Україну майбутнього будуватимуть наші діти, а їхні однолітки з усього світу будуть її сприймати», адже сьогодні Україна, як ніколи, потребує єднання як всередині, так і за її межами. «Завдяки конкурсу «Життя – Тобі…» у молоді складається спільне розуміння основних принципів: мир, свобода, держава, історія, майбутнє», – сказала Марина Порошенко.

Перша леді країни, звертаючись до дітей з подякою, додала, що, так само як і батьки, пишається конкурсантами, які стали зразком для однолітків.

Окрім Марини Порошенко, лауреатів привітали: Олег Синютка, голова Львівської ОДА, Сігбйорн Літланд, Перший секретар Посольства Королівства Норвегія в Україні, професор Юрій Бобало, ректор Львівської політехніки, Ірина Ключковська, голова організаційного комітету Конкурсу, заслужений працівник освіти України, лауреат премії імені Ірини Калинець, директор МІОКу, від журі – Ігор Калинець, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, поет і прозаїк, та Анна Хранюк, викладач української мови Познанського університету (Польща), Оксана Юринець, народний депутат України, Олександр Тимчук, голова правління організації «Maidan Norway», яка була співорганізатором конкурсу, Юрій Николишин, директор видавництва «Апріорі».

Організатори Конкурсу – Ірина Ключковська та Анатолій Кирилюк (член норвезько-української організації «Maidan Norway») – урочисто вручили кожному лауреатові диплом та цінні подарунки – планшет і книгу «Життя – Тобі…», за словами Ірини Ключковської, «…написану дитячим українським серцем як застереження, як прохання, як мрія. У ній великий біль за втратами і страх перед війною, і велика любов до України. Для нас це роздум, бо сьогодні наші діти – це школярі, студенти, а завтра – керівники держави».

Зворушливими були подячні виступи лауреатів Валерії Мельник (м. Краматорськ, Донецька область) та Вікторії Моторіної (м. Маріуполь, Донецька область). Всіх розчулив 16-річний Мустафа Бекіров, який через анексію Криму змушений був з батьками та маленькою сестричкою покинути рідну домівку і переїхати на Львівщину. Хлопець не міг стримувати емоцій, розповідаючи про рідний півострів. Його уважно слухала і підтримувала оплесками аудиторія.

Ще раз зал стоячи аплодував, коли модератор події Ірина Ключковська запросила військовослужбоців із 24-ої та 80-ої аеромобільних бригад, які приїхали у відпустку зі зони проведення АТО, для вручення їм книг «Життя – Тобі…», до яких увійшли кращі конкурсні роботи.

На завершення Ірина Ключковська представила інтерактивну карту та інфографіку Міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Життя – Тобі…» з широкою географією учасників.

Після офіційної частини Церемонії нагородження лауреатів діти продовжили пізнавати Львів за маршрутом екскурсійного «Чудо-буса», смакуючи цукерки, виготовлені власноруч на майстер-класі у «Майстерні шоколаду».

Виступи лауреатів Конкурсу

«Доброго дня шановна пані Порошенко, пані та панове,
Мене звати Мустафа Бекіров, і мені вже 16 років. Ніколи не думав, що після повернення на землю предків з Узбекистану знову опинюся за тисячі кілометрів від рідного Криму. Мого дідуся депортували, коли йому було п’ять років…моїй сестрі Камілі зараз теж п’ять років. Ми змушені були покинути наш півострів: не могли змиритися з тією брехнею, котра обліпила мій рідний Крим і висмоктує з нього найцінніше, що вдалося моєму народу відновити після повернення на Батьківщину. Але в найтяжчі роки, як в минулому, так і сьогодні, ми зустрічаємо людей, котрі теж перейшли через такі самі випробування, що й ми. Мені запам’яталися слова Любомира Гузара: «І ті переселенці, яких ми з серцем приймемо, будуть апостолами єдності України, коли повернуться додому. А ми обов’язково повернемось. Ми завжди повертаємось, як ластівки, до своїх гнізд, до своїх витоків і розповідатимемо своїм дітям про справжню любов до ближнього.

Події 2014 року в Україні, які сколихнули все людство, торкнулися і глибин мого серця. Україна дорого платить за прозріння, за можливість стати іншою. Сьогодні ціною тисяч життів Україна відстоює наше право жити, вчитися і будувати заможну щасливу Державу.

Історики, письменники, науковці напишуть згодом про повсталий український дух. Але завдяки конкурсу «Життя – Тобі…» наші голоси були почуті. Ми вдячні організаторам конкурсу – Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національному Університету «Львівська політехніка» та громадській організації «Maidan Norway», що змогли поділитися своїми думками, переживаннями, і сподіваємося, що наші голоси допоможуть нам всім утвердитися у правильності обраного шляху, додадуть впевненості і сили тим, хто на Сході виборює наше щасливе майбутнє.

Слава Україні!»

Мустафа Бекіров

«Вельмишановна Пані Порошенко, шановні організатори та учасники цього прекрасного заходу!

Я, Мельник Валерія, випускниця 9 класу Краматорської української гімназії Донецької області.

Я вдячна долі за те, що вона подарувала мені можливість виступати перед вами у стінах одного з найкращих вузів України та Європи. Перш за все, хочу подякувати Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» та всім тим, хто брав безпосередню участь в організації та проведенні цього чудового конкурсу. Низький уклін усім вам!

Я всім серцем і душею пишаюся тим, що народилася в Україні, що є частинкою великої нації. Для мене бути українкою – це не просто мати відповідне громадянство. Це дивитися на світ так, як закладено в культурі мого народу: мирно, поетично, натхненно, гостинно, патріотично, волелюбно… Це носити глибоко в серці слова Тараса Шевченка «Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть». Це кожний день свого життя, усі свої добрі справи присвячувати рідній землі та її прекрасним людям.

У мене, як і в будь-якої іншої людини, крім великої, є маленька батьківщина. Точніше, їх дві: Львівщина й Донеччина. У Львівській області я народилася. На Донеччині зростала. Східна Україна – це курган Савур-Могила, Святогірська лавра в крейдяних горах, музика Прокоф’єва, вірші Володимира Сосюри та Михайла Петренка, славний край шахтарів, металургів і машинобудівників. І хоча ці дві території знаходяться одна від одної на великій відстані, вони єдині у своєму прагненні жити кращим життям, будувати заможну європейську державу, якою б пишалися їх нащадки.

На жаль, протягом останнього року українці переживають одні з найважчих часів. Ми знову мусимо боронити свою країну, відстоюючи її соборність і суверенітет. І в цей час випробувань ми ще більше згуртувалися.

Пам’ятаю червень минулого року, коли ми з мамою втікали із захопленого сепаратистами Краматорська. Півтора місяця жили в родичів у Дрогобичі. А коли 5 липня Краматорськ звільнили, ми змогли повернутися додому. Далі – мирне життя, навчання, участь у патріотичних заходах. Свої враження я записувала в щоденник, який назвала «Кожен день мій – тобі посвячення…» й присвятила Україні. У ньому записане те, що мені довелося відчути, побачити, що найбільше вразило й запам’яталося. Уривки з щоденника й були надіслані для участі в конкурсі «Життя – Тобі…».

Коли почалися всі ці події в Україні, я на собі відчула, як єднається наша нація. На мітингах, маршах миру, під час розфарбовування мостів та участі в різноманітних акціях я зустріла багато щирих людей. Вони з різних куточків: зі сходу і заходу, центру, півдня і півночі. Але вони однаково відчувають любов до своєї України. Я вірю, що колись ми з ними збудуємо з міцного фундаменту віри й любові до своєї землі багатоповерхову будівлю, і будемо найкращими сусідами-родичами.

Свого часу Василь Симоненко писав: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!».
Я вірю в Україну, вірю в її перемогу!»

Валерія Мельник

«Вельмишановна пані Порошенко, шановні організатори та учасники конкурсу, гості! Дуже рада, що сьогодні нам випала честь зібратися в цьому залі.
Усвідомлюю, що для молоді дуже важливо брати участь у подібних конкурсах, особливо таких масштабних.

Чому я вирішила подати свій матеріал на Міжнародний конкурс? Вважаю, що це потрібно на благо нашої країни. Ми – майбутнє нашої держави і ми пишемо її історію. Я пережила багато епізодів цієї страшної війни. Мені хотілося донести суспільству правдиву інформацію про події. Можливо, декому відкрити очі. У цьому й полягає моя внутрішня потреба й обов’язок. На жаль, багато українців досі не розуміють, що відбувається і чому. Але я впевнена, що скоро всьому цьому прийде кінець й Україна переможе! Головне працювати на благо держави і тоді держава почне працювати на тебе.

Хочу сказати величезне спасибі організаторам – Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою та норвезько-українській організації «Maidan Norway». Конкурс «Життя-тобі» – це хороший трамплін для журналіста-початківця. І добре, коли молоді дають можливість показати себе, свої сили і бажання будувати сильну незалежну державу. Адже його майбутнє за нами, та й годі …»

Вікторія Моторіна

ФОТОГАЛЕРЕЯ

Фото Прес-служба “Львівської політехніки”