У 2005 році двотомник «Муза Роксолянська» Валерія Шевчука переміг у конкурсі «Книжка року» в номінації «Хрестоматія». Звісно, ця книга не є хрестоматією в загальнозрозумілому значенні того слова. Це обширний збірник статей Шевчука про понад вісімдесятьох наших літераторів від ХVІ до ХVІІІ ст., доповнений іще загальними есеями про різні аспекти розвитку української ренесансової та барокової літератур.

Самозрозуміло, статті В. Шевчука відображають його особисті погляди, великою мірою, суб’єктивні, хоча й ґрунтовані на довголітніх, дуже прискіпливих і детальних дослідженнях нашої старовинної літератури. (Йому ми завдячуємо, між іншим, відкриттям упродовж 1970-х та 1980-х рр. багатьох невідомих і забутих творів представлених на сторінках «Музи Роксолянської» авторів.) Можна (та, може, й треба) оспорювати деякі його висновки. Наприклад, його наголос на мало не центральних у його розумінні патріотичних мотивах у творчості Григорія Сковороди або ж його розтлумачення структури та мотивів «Енеїди» Івана Котляревського, твердженнях про залежність того автора від барокової естетики тощо.

А проте, попри більш чи менш дискусійні інтерпретації окремих авторів чи творів, незаперечною цінністю «Музи Роксолянської» є її задум та його досить переконлива реалізація: зібрання в одній публікації та представлення у вигляді суцільної, органічно поєднаної системи авторів і текстів нашої літератури ХVІ до ХVІІІ ст., — авторів і текстів, які складають багатий культурний конгломерат, про існування якого пересічний українець часто навіть і не здогадується. Чи багато людей чуло колись (вже й не кажу: читало) про наших письменників Климентія Зіновієва, Івана Орновського, Опанаса Лобисевича та десятків інших, представлених «Музі Роксолянській»?.. (А хтозна скільки було б іще подібних, невідомих сьогодні, імен, якби не свідомо спланована пожежа бібліотеки АН УРСР 24-26 травня 1964 р., в якій згоріла, між іншими, маса українських рукописів і стародруків…)

Як мінімум, «Муза Роксолянська» являє собою дуже добрий привід для початку дискусії про наше ставлення до власної культурної спадщини, а точніше про самообмеженість того ставлення: колись нам силоміць накиненого зовнішніми чинниками та силою обставин, але сьогодні підтримуваного уже нашими власними… Пасивністю? Байдужістю? Комплексом неповноцінності?..

Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 6. «Муза Роксолянська».

{youtube}Sl7kxXU332A{/youtube}

Подивитися та прокоментувати усі телесюжети канадської телепрограми «ОЧИМА КУЛЬТУРИ» можна на порталі телемережі КОНТАКТ: www.youtube.com/kontaktukrainianTV/