«Катастрофа і Тріумф. Історії українських героїв»

Марія Семенченко: «Наш обов’язок – знати, хто і чому захищає цілісність країни, а отже і нас з вами»

У новій серії публіцистики газети «День» – книжка про українських військових, медиків, капеланів, які борються за перемогу України просто на передовій. Її назва – «Катастрофа і Тріумф. Історії українських героїв». Це видання – про війну, без романтичних вигадок і пафосу. Це – досвід і думки бійців (і боєць тут – і рід занять, і тип характеру), які журналісти «Дня» збирали понад рік. Тут – і знакові постаті, як Юлій Мамчур або Мирослав Гай. Тут – і давні друзі-побратими «Дня», воїн-хлібороб Юрій Фоменко і Артур Степаненко із позивним «Сокіл». Серед наших героїв – «кіборги» і ті, хто вирвався з Іловайського котла. Одна з глав книжки – знаковий «Лист з фронту» полковника Віктора Покуси, який спричинив дискусію серед українських керманичів про реформування системи оборони. А історії деяких героїв автори дізнавалися від їхніх родичів і друзів, бо бійців назавжди забрала війна…

Хтось є військовим за покликанням, хтось рік тому вперше взяв до рук зброю. Але всі, про кого йдеться у книжці, – герої. Не дебелі герої-супермени, які мчать незрозуміло куди, щоб бити й крушити абстрактного ворога. Герої «Дня» знають, що захищають, і, попри жахи війни, залишаються людьми. Упорядник книжки «Катастрофа і Тріумф. Історії українських героїв» Марія Семенченко пояснила, чому у виданні тріумфу більше, ніж трагедії, і розповіла про створення збірки.

– У «Дні» виходили десятки історій військових, і, звісно, ми у редакції відчували, що це вже переростає газетний формат. Коли визріла ця ідея –створити окрему книжку про бійців?

– Власне, ця книжка писалася з першого дня війни. Із моменту, коли в Криму з’явилися російські військові у вигляді «зелених чоловічків», ця книжка писалася щодня. Це – збірка історій військових, записаних журналістами «Дня» у різних регіонах країни у 2014–2015 роках. Такі собі «епізоди» цієї війни. Живі історії, з яких згодом можна буде скласти уявлення про війну загалом. Коли таких історій назбиралася «критична маса», головний редактор «Дня» Лариса Івшина озвучила ідею створити таку книжку. Це важливо, особливо зараз, коли патріотичне піднесення і адреналін впали, і велика частина суспільства зажила звичним життям. Війна відчутна далеко не всім у мирних містах. Але війна не зникла. Щодня на Донбасі ризикують життям і гинуть бійці. І, напевне, наш обов’язок – знати, хто ці люди, які вони, чому вони пішли захищати цілісність країни, а отже і нас з вами.

До речі, назва збірки теж належить Ларисі Олексіївні. Варіантів було безліч, та саме ці слова видалися нашому колективу найбільш точними. Я – редактор відділу «Суспільство» газети «День», у якому і виходять історії бійців, медиків, волонтерів, капеланів, тому і взялася за упорядкування збірки. Це було нелегко – вибирати із сотень історій ті, що увійдуть до книжки. Адже кожна історія – надзвичайно важлива.

– Яка структура книжки?

– У книжці п’ять розділів. Перша глава – про анексію Криму, а, по суті, про початок конфлікту. Далі йдуть тексти про війну на сході України, історії бійців і розповіді про ключові події АТО – Іловайськ, оборону Донецького аеропорту, вихід наших бійців із Дебальцевого…

Ще є два розділи, присвячені капеланам і медикам, людям, які рятують бійців фізично і духовно. На передовій і в госпіталях по всій країні. Ці розділи не надто великі за обсягом, але дуже важливі. Багато драматичних подій бачили зсередини саме медики і капелани. Без них ця книжка про війну була б неповною.

У книжці немає розділу про волонтерів. Звичайно, без цих людей годі уявляти останні два роки війни. Але, об’єктивно, ці історії заслуговують на окреме велике видання, де б осмислювалось явище нового українського волонтерства: воно починається з Майдану, а далі з якоюсь нереальною швидкістю набирає обертів. Ось волонтери мчать під обстрілами, щоб завезти у гарячу точку приціли, тепловізори, форму і продукти. Або днюють і ночують у госпіталях. Або плетуть маскувальні сітки чи сушать борщові набори. Або лагодять військовим техніку. Або… Це тисячі історій. Можливо, колись і про них буде написано книжку, а поки всі їхні розповіді можна читати на сайті «Дня» та на шпальтах нашої газети.

А книжка «Катастрофа і Тріумф. Історії українських героїв» – все-таки про бійців, про тих, хто вчора працював банкіром, вчителем, директором школи, слюсарем, музикантом, кухарем чи журналістом, а сьогодні воює на Донбасі. Це – спроба познайомитися ближче з тими, хто місяцями, відірваний від родини і звичного життя, воює на сході країни за нас з вами. Дізнатися, що переживають ці люди, свідками і учасниками яких історичних подій вони є. Побачити і відчути цю війну через їхні історії…

– Який розділ книжки дався найважче? Чому?

– Найважче давався розділ «Вони загинули за нас…» Газета «День» першою почала записувати історії тих, чиє життя обірвала війна на сході. Першу історію в однойменному спецпроекті ми опублікували 11 травня 2014 року. З тогу часу щотижня – по вівторках – ми друкуємо історії загиблих героїв. На жаль, менше їх не стає. Цей розділ, як і сама тема, нелегкий. Було емоційно складно знову і знову перечитувати історії героїв, які вже не з нами… Щоденні новини з передової про втрати часто звучать у ЗМІ як статистика: загинуло три, п’ять, десять бійців. Але, коли читаєш особисті історії, розумієш, що за кожною такою цифрою зникає людина, Всесвіт. Ти читаєш про хлопців, які чимось жили і захоплювалися до війни, по-своєму змінювали цей світ, любили і мріяли – і усвідомлюєш, що їх вже немає.

Було складно відбирати такі історії для книжки: їх багато, набагато більше, ніж увійшло до видання, і кожна з них важлива, варта того, щоб її прочитали. На жаль, обсяги книжки не дозволяли опублікувати всі розповіді, тож, довелося обирати. Дехто може запитати, чому саме ці герої, а не інші. Обирали історії, в яких найбільше фактажу і деталей, які містять об’ємний портрет людини, про яку йдеться. Також у цю рубрику увійшли знакові історії: про генерала-майора Сергія Кульчицького, підполковника Тараса Сенюка, підполковника Костянтина Могилка… Утім, повторюсь, абсолютно всі історії важливі, і їх можна прочитати на сайті «Дня» в рубриці «Вони загинули за нас…». Тим паче, книжка вийде, а ця рубрика, на жаль, ще буде поповнюватися історіями загиблих героїв.

– У книжці більше Тріумфу чи Катастрофи?

– Історії бійців у цій книжці сприймаються цілісно. Вони показують війну не лише як щось героїчне, а й драматичне та страшне. Часто нам хочеться читати лише історії оптимістичні, хочеться читати про подвиги, про дива на передовій і не бачити іншої сторони війни – зі смертями, кров’ю, жахом. Але так не буває. Де є виключний героїзм, там є й ознаки катастрофи. Іловайськ – це лише катастрофа, чи і тріумф також? Донецький аеропорт – це лише тріумф, чи катастрофа теж мала місце? Якби ми робили книжку лише про тріумф, це було б нечесно. Як було б нечесно писати про самі катастрофи. Ці два поняття на цій війні, як і в цій книжці, є нерозривними. Та все ж таки тріумфу у ній більше. Тріумфу людської гідності, офіцерської честі, мужності… Саме тому у назві книжки ці два слова йдуть саме в такій послідовності – спочатку катастрофа, а потім тріумф.

Марія Прокопенко, «День»

Замовляйте книгу за посиланням:
http://www.day.kiev.ua/uk/library/books/katastrofi-i-triumf-istoriyi-ukrayinskih-geroyiv
Або за телефоном: (044) 303-96-23

«Я – свідок»

Валентин Торба: «Окупація Луганська і сходу України розпочалась задовго до трагічних подій весни – літа 2014 року»

Книжка луганчанина Валентина Торби «Я – свідок», в якій містяться його спогади і свідчення із окупованого Луганська, розпочинається зі слів Тараса Шевченка про загарбану Батьківщину і покріпачених людей. Занадто актуальними виявилися слова класика, який окам’янілим стоїть зараз самотньо в центрі Луганська серед триколорів, спостерігаючи за карнавалом божевілля і приниження, за наругою над українським прапором і побиттям юнаків у вишиванках.

Ця книжка є частиною трилогії, яку підготувала «Бібліотека «Дня» під загальною редакцією головного редактора Лариси Івшиної, і логічно вкладається в розуміння злочинних причин і трагічних наслідків останніх десятиліть, які дехто хоче спростити до окремих імен, епізодів і навіть територій. Війна на Донбасі розпочалася не вчора, так само, як і ім’я Януковича не може абсорбувати в себе всі витоки катастрофи. Саме тому так важливо бачити проблему в цілому, як і відчувати рефлексію, що має стимулювати інтерес до глибинних висновків.

Що таке війна і окупація? Яка вага українського слова в ізольованому агресором місті? Хто і коли, зрештою, «приспав» окрадений Донбас? Ці питання переслідуватимуть українців доти, доки існуватиме загроза війни, доки чоботи ката топтатимуть нашу землю. Перед автором рік тому зачинилися двері до великої України, спочатку відкривши віконце «Дня», в якому він оприлюднював щодобові спостереження за перебігом подій. А потім після чергового обстрілу він був на місяць відрізаний від світу взагалі. Але Валентин Торба не припиняв фіксувати, як його місто поглиналося темрявою в прямому і переносному сенсі. Зрештою, цей знімок дійсності в хронології подій оформився в згадану книжку, про яку ми й поговоримо з автором.

– Із чого розпочався ваш щоденник із окупованого Луганська? Була якась певна подія, «точка неповернення» чи спочатку була ідея, думка, яку хотіли зафіксувати?

– «Щоденник» жив своїм життям і не був прив’язаний до конкретних подій. Скоріше це був інтуїтивний процес фіксації та осмислення. Лінією, за якою вже не було вороття, став листопад 2013 року. Тоді події, факти, вислови, заклики оформились у грізний малюнок принциповості. Адже стало ясно – або «злий восьминіг» поглине нас, або, зрештою, буде зроблено рішучий крок, щоб його придушити. Так вийшло, що спрут досі живий, але тепер ми маємо досвід – народ спромігся відтяти йому щупальця. Доля подарувала мені можливість у час, коли на Донбасі стався злам, оприлюднювати тексти в газеті «День» фактично в щодобовому режимі. Взагалі знайомство з «Днем» – це окрема історія, яка примушує замислитися про існування долі. У квітні 2014 року, коли я вийшов із захопленої бойовиками будівлі СБУ, мені було ясно одне – треба діяти. Перед цим головний редактор «Дня» Лариса Івшина серед павутиння постів і коментарів знайшла мене в мережі facebook, запропонувавши просто написати про події на Луганщині. Не знаю, чи думалось комусь тоді, яка прірва катастрофи національного масштабу розверзлася перед нами, але з тої першої замітки про лютневе «Сватівське віче» розпочалась серія публікацій зі сходу. Спостереження, аналіз, висновки перетворилися в стежку, по якій зараз можна дослідити, як мирний і навіть кволий, апатичний край впустив до себе полум’я війни.

– Ви досить довго перебували на окупованій території – без світла, без можливості підтримувати контакт із неокупованою Україною. Чому ви пішли на такий ризик?

– Мене особливо ніхто й не запитував. Я робив те, що мав робити, й, дякувати Богові, до серпня минулого року в мене був вихід до аудиторії завдяки газеті «День» і сайту day.kiev.ua. Із вересня, коли мені вдалося полишити Луганськ, цей контакт відновився, й накоплені спогади, записи в щоденнику стали мотивом для написання книжки «Я – свідок». Озираючись, розумієш, наскільки важливо «робити, що маєш робити, і нехай буде, що буде», як говорить відомий вислів. Друга половина літа того року на сході була означена надією на те, що українські війська протягом двох-трьох тижнів переламають ситуацію на свій бік. Так і було. Українська армія була не просто біля Луганська, а й заходила в нього. Ті, хто ще вчора говорив про «рятівника» Путіна, сьогодні вже розповідали про Кремль, де ненавидять «хохлів» і хочуть їх знищити. Учорашні зрадники на очах ставали патріотами. Коли 2 серпня 2014 року зникло світло, зв’язок і взагалі кореспонденція із зовнішнім світом, мені здавалося, що варто зачекати, набратись терпіння – і тоді з повною силою віддатись справі звільнення міста. Фіксувати й аналізувати події я не припиняв ніколи.

– Коли насправді почалася окупація Луганська Росією – навесні 2014 року чи раніше?

– Окупація Луганська і сходу України відбувалась задовго до трагічних подій весни – літа 2014 року. Донбас ніколи не був буремним. Він був інертним. Його намагалися розкачати, але він не піддавався розкачуванню, хоча смиренно ковтав пропаганду, якою щедро годувала його Росія. З боку Києва ця війна була програна. Київ як центр впливу нічого не робив, щоб українська територія сходу стала свідомо інтегрована в єдиний державницький організм. Можна з впевненістю сказати, що окупація почалась з окупації мізків. І там – у свідомості простих жителів сходу України – для Кремля не стояло жодного блокпоста, жодного фільтра.

– Існує міф, що луганчани – це окремий, не зовсім український «етнос». Як цього міфу позбутися?

– Луганчани – це українці. Те, що хтось почав ділити український народ на українців і луганчан, є наслідком злого плану Кремля. Це й є головний, навіяний нам зовні, міф. Не існує луганчан, донеччан чи донбасян. Існують українці, громадяни України й «вихрести», перевертні, негідники, зрадники. Війна довела, що належність до останніх не визначається національністю.

– На що націлена ваша книжка в кінцевому підсумку?

– Написання книжки, як і статті, – це вчинок. Донести людям певну думку, яку ти виплекав, вистраждав – це місія. І я вдячний Ларисі Івшиній, яка дозволила мені цю мою місію реалізувати. Хочу, щоб люди усвідомлювали, що в Україні не існує ніякого внутрішнього конфлікту. Існують зухвалі, цинічні провокації російських служб, потужної російської машини ідеологічного та іншого впливу. Якщо ми не навчимося протидіяти цьому впливу, то маємо загрозу бути розчленованими і знищеними. Сьогодні ми дивимось історії в очі. І маємо відчувати відповідальність – ким будуть наші діти? Чи їх «перехрестять», переназвуть, перевербують? Чи вони пройдуть крізь вогонь випробувань і збережуть свою національну самоідентифікацію? Усе це залежатиме від того, чи зуміємо ми зробити правильні висновки з власної історії і власних помилок. Книжка не закінчена, адже згаданий екзамен ми ще не пройшли. Грізний вчитель ще уважно вдивляється в нас і чекає ясної відповіді. Сторінки моєї книжки й є пошуком такої відповіді суворому екзаменаторові – Історії.

Анна Свентах, «День»

Замовляйте книгу за посиланням:
http://www.day.kiev.ua/uk/library/books/ya-svidok-zapiski-z-okupovanogo-luganska
Або за телефоном: (044) 303-96-23