Гумницька Наталія
Міжнародний інститут освіти, культури і зв’язків з діаспорою національного університету «Львівська політехніка»

Глобальний український простір – сьогодення й історична перспектива

Глобальний український простір (ГУП) – сьогодні великою мірою це географічне поняття, що характеризує розселення українців на усіх континентах світу, а центром його є незалежна держава Україна.
 За різними статистичними даними кількість українців поза межами України налічує 17 – 20 млн., що відповідає приблизно 30-45 % населення нашої держави. Ці цифри свідчать про важливість глобального українського простору для утвердження української держави у світовому співтоваристві, у збереженні національної ідентичності та культури в умовах глобалізації і жорсткої конкуренції національних держав за право існування на світовій мапі.
Предмет дослідження ГУП – визначення факторів входження України у світове співтовариство і збереження національної ідентичності; перетворення глобального українського простору у потужний економічний, політичний, соціальний, культурний феномен  просування українських інтересів у світі.
До історії формування глобального українського простору
Формувався ГУП понад століття і виразно позначився у часі чотирма хвилями масової еміграції українців: перша – кінець XIX – початок XX століття; друга – період між двома світовими війнами; третя – повоєнний період; четверта – 90-ті роки XX і початок XXI століття.
Кожна хвиля еміграції мала свої причини (економічні, історичні, соціальні), особливості, схожості та відмінності. Перша хвиля еміграції отримала назву «заробітчанської» через економічні передумови і створила так звану «західну діаспору» переважно у таких країнах як Аргентина, Бразилія, США, Канада. Друга хвиля – це «політична еміграція», що утворилася основною мірою з української політичної й наукової інтелігенції внаслідок поразки визвольних змагань за незалежну Українську Державу. Вона поповнила ряди «західної діаспори» переважно за рахунок поселення у країнах Європи – Чехо-Словаччини, Німеччини, Австрії, Польщі, Угорщини, Румунії. Третя хвиля еміграції – це частково рееміграція українців у Францію, США, Канаду, Австралію та ін. Четверта хвиля причетна до створення так званої «східної діаспори», яка утворилася за рахунок розпаду Радянського Союзу і міститься насамперед у Російській Федерації, Білорусії, Казахстані, країнах Прибалтики. Незважаючи на те, що кожна хвиля отримала свою характерну назву у чистому вигляді жодна з них не існує, а практично є змішаною. Особливістю четвертої хвилі є наявність новітньої «трудової еміграції», яка масово триває до країн Греції, Іспанії, Португалії, Італії і сьогодні. Важливою обставиною четвертої хвилі еміграції є те, що вона відбувалася і відбувається в умовах існування уже незалежної Української держави, що безперечно має позитивний вплив на умови інтеграції у чужоземне середовище наших громадян.
Не так масова українська присутність зафіксована у країнах Азії, Близького Сходу, Африканського континенту.
Фактори впливу глобального українського простору на входження України у світове співтовариство і збереження національної ідентичності
Українська діаспора впродовж понад столітньої історії існування намагалася зберегти свою мову, культуру, традиції. Особливих успіхів у цьому плані досягла міжвоєнна і повоєнна діаспора, яка намагалася в умовах бездержавності розбудовувати усі державні структури за межами України: політичні, освітянські, наукові, культурні, спортивні. Як один із прикладів можна навести працю Українського уряду в екзилі під проводом Миколи Плав’юка, заснування Українського наукового інституту при Гарвардському університеті стараннями професора Омеляна Пріцака,  діяльність Центру українознавчих студій в Іллінойсі під керівництвом професора Дмитра Штогрина і багато, багато інших поважних інституцій, серед яких особливе місце займає подвиг перед Україною групи Енциклопедії Українознавства під проводом Володимира Кубійовича (11 томів) і доробок низки університетів і наукових інститутів Праги, Варшави, Відня, Мюнхена та ін.
Перші три хвилі української еміграції практично виконали свою історичну місію – підготували підґрунтя для створення незалежної України, залишили потужний доробок в ділянці науки, освіти, культури, який увійшов у скарбницю не лише українську, а й загальнолюдську.
Сьогоднішня еміграція, що значною мірою поповнила глобальний український простір, перебуває у зовсім інших історичних умовах: в умовах незалежної України. Тому перед ГУП у сучасних історичних реаліях стоять інші завдання. Зокрема сприяння:
– утвердженню позитивного образу України у світі;
– інтеграції України у світове співтовариство демократичних високотехнологічних країн шляхом входження її у європейські і світові структури (ЄС, СОТ, НАТО та ін.);
– збереженню національної ідентичності, культури, духовності, традицій.
Для виконання цих завдань ГУП із географічного поняття має трансформуватися у простір політичний, економічний, соціальний, культурний. Тобто українська діаспора на усьому просторі має використати усі ці фактори – політичний, економічний, соціальний, культурний – як потужні інструменти впливу для досягнення Україною європейських і міжнародних стандартів життя, дотримання прав  та свобод людини і входження її у світове співтовариство як рівної серед рівних.
Історична перспектива глобального українського простору
Для виконання зазначених завдань на часі проблеми  структуризації ГУП у відповідні політичні, економічні, соціальні, культурні, освітні, наукові, мас-медійні та інші необхідні організації і налагодження координації   їх співпраці у рамках ГУП, Україною і міжнародними організаціями. Лише при синхронній взаємодії українських громад на усьому глобальному українському просторі, грамотне використання означених факторів впливу дозволить досягнути стратегічної мети – інтегрувати Україну у коло розвинутих демократичних країн світу. Тобто забезпечити цю стратегію покликаний ГУП із професійно вибудуваною інституційною структурою в усіх сферах життя, що відповідають трансформаційним процесам сучасності.
Взаємодія між відповідними інституціями  має відбуватися на  міжнаціональному, міждержавному, міжнародному рівнях.
У процесі входження України у світове співтовариство важливим є зберегти свою національну ідентичність, духовну й культурну спадщину. Визначальними факторами збереження національної самобутності, тожсамості є: ментальність, любов до рідної землі, пошана до національних і родинних традицій, освітянські та релігійні засади, історична пам’ять. До них долучається об’єктивний (хоча і на перший погляд парадоксальний) факт, що процеси глобалізації і національної самоідентифікації відбуваються паралельно і підсилюють одне одного.
Висновки

1. Глобальний український простір в умовах незалежної України відіграє надзвичайно важливу роль провідника українських інтересів у країнах світу. Головні фактори впливу: економічні, політичні, соціальні, культурні, наукові, освітні, мас-медійні.
2. Глобальний український простір – це реальна історична перспектива для входження України у європейське і світове співтовариство. Для її реалізації має відбутися чітка структуризація ГУП у відповідності до зазначених основних факторів впливу і забезпечення взаємодії  та координації утворених структур на міжнаціональному, міждержавному, міжнародному рівнях.
3. Структурований глобальний український простір є гарантом збереження національної ідентичності українців, їх самобутності і гідності. Головні передумови самозбереження: ментальність, любов до рідної землі, пошана до родинних і релігійних традицій, освіта, історична пам’ять.