Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» зініціював зустріч із Мрідулою Гош головою Східноєвропейського Інституту розвитку, індійською правозахисницею, політологом, економістом, культурологом, істориком-міжнародником з науковим ступенем кандидата наук, поетом, журналісткою та перекладачкою.

6 листопада 2013 року академічна громада Львівської політехніки, представники громадськості Львова, студентство з різних освітніх установ, учні ліцею ім. Героїв Крут, що так численно зібралися в Актовій залі політехніки, вітали гостю.

А візит індійської гості до Львова був пов’язаний із майбутнім відзначенням 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Адже Мрідула Гош переклала чимало віршів Кобзаря своєю рідною мовою бенгалі, якою в Індії поряд з іншими мовами послуговуються понад 230 мільйонів індійців. Окрім того, переклала своєю рідною мовою ще 45 знаних українських поетів, серед них — Ігоря Калинця, лауреата Шевченківської премії.

За її словами, багато людей вважають, що поезію перекладати не можна, проте  «вірш перекладається не так, як проза, це перекладається дух». «Якщо я читаю вірш і він мені подобається, то переклад йде, – пояснила індійська гостя. – Якщо подобається, то й перекладати не важко». Чимало уваги у своєму виступі Мрідула Гош присвятила постаті Рабіндраната Тагора – першого Нобелівського лауреата-неєвропейця.

Передусім гостя з Індії вразила бездоганним володінням українською мовою. За словами перекладачки, в Індії важко знайти людину, яка знала б лише одну мову: всі володіють місцевим діалектом, державною мовою, англійською та іншими. «Сприйняття інших мов для нас природне, це частина життя. Там, де живеш, маєш знати цю мову», – пояснила Мрідула Гош. Ці слова викликали схвальні відгуки у залі.

Мрідула Гош живе та працює в Україні понад 20 років. Після закінчення Інституту міжнародних відносин працювала у представництві ООН в Україні, займалася журналістикою, була головним редактором журналу «Eastern Economist», членом правління фонду «Відродження». Зараз є головою Східноєвропейського Інституту Розвитку та головним редактором Східноєвропейського Монітору. Опікується питаннями насильства проти жінок, охороною здоров’я та аналітичними розробками.

Отож, систематизуючи індійський досвід та окреслюючи напрями змін у підходах до гуманітарної сфери людського життя, Мрідула Гош висловлює абсолютно нове концентроване бачення вирішення основних українських дилем. Індійська науковиця у ході зустрічі розповіла присутнім про індійську діаспору, свою рідну країну, соціокультурні зв’язки України та Індії.

А розпочала свій виступ Мрідула Гош незвично. Вона згадала давній індійський фільм «Волоцюга», де головну роль виконував Радж Капур. Його герой співав, що у нього черевики — японські, сподні англійські, шапка російська, а душа — індійська. Мрідула, яка вже 20 років живе в Україні, призналася, що душа у неї — українська. З гордістю і захопленням розповідала вона про сучасну Індію, її дивовижну природу і культуру. Попри те гостя визнала, що майже чверть мільярда індусів живуть за межею бідності. А останнім часом дещо сповільнився й приріст населення Індії, яке зараз становить понад 1 мільярд 250 мільйонів людей. Гордістю цієї країни нині є освічена молодь, яка посідає провідні позиції у найбільших фірмах світу, зокрема, у сфері ІТ. До гості, звісно, було запитання: «Що знають в Індії про Україну?» Вона відповіла, що дещо знають, але, на жаль, мало. Багатьом і донині видається, що Україна і далі залишається частиною Росії. Звичайно, знають про Чорнобиль, про Кличка, дивляться фільми Довженка, слухають Шевченкову поезію та українські пісні. Також велику увагу до України привернув футбол та проведення Євро-2012. За словами дослідниці, прикро , що в індійських університетах немає жодної кафедри української мови та літератури, хоча російських кафедр чимало.

Індійська правозахисниця вважає, що повноцінних міжнародних відносин між нашими державами все ще немає. «У понятті «міжнародні відносини» основна складова – «народ», – зауважила науковець. За її словами, не так багато індусів мають змогу відвідати Україну, і також небагато українців їдуть в Індію. «Відбуваються офіційні візити, протокольні речі, але хто знає, що це був рік України в Індії? Чи відомо, що щось відбулося? Мені – ні». Для налагодження відносин Мрідула Гош вважає найпершою потребу подолання «візової асиметрії». «Коли люди будуть спілкуватись, буде порозуміння», – пояснила свою позицію правозахисниця.

На запитання, що є спільного в України та Індії, науковець зізналась: «Я не шукаю ніякої спорідненості, людина всюди однакова… У будь-якій країні, коли людям весело, вони усміхаються, і плачуть, коли їм сумно. Людські почуття та емоції універсальні. Я спокійно змогла знайти спільну мову з китайцями, ізраїльтанами, філліпінцями, камбоджійцями, арабами… Я вірю в те, що є хороші і погані люди, але не вірю, що цілий народ такий чи такий».

Щодо взаємин у різних наукових сферах, Мрідула Гош зауважила, що досі існує «пострадянська інерція» – Україна та Індія співпрацюють в тих галузях, які були актуальними ще в часи СРСР, але нічого нового й масштабного немає.

Мрідула Гош вважає, що зі здобуттям незалежності Україна потрапила у складну ситуацію і вступ до Європейського Союзу є дуже хорошою альтернативою для нашої держави. «Європа – це не географічний феномен, а це ціннісний феномен», – додала науковець. Проте, на її думку, Україні потрібно ще дуже багато змінити для вступу в Євросоюз.

Відтак, під час зустрічі завдяки Мрідулі Гош, Тарас Шевченко заговорив до аудиторії мовою бенгалі, а видатний індійський поет Рабіндранат Тагор — українською. Це не остання зустріч львів’ян з нею. Адже вона пообіцяла приїхати до Львівської політехніки у 2014, у рік Індії в Україні, з виставкою, присвяченою життю та творчості Рабіндраната Тагора.

Символом майбутньої співпраці стала калина – дерево, яке посадила Мрідула Гош з працівниками МІОКУ

Фото – прес-служби «Львівської політехніки»

За матеріалами:
http://www.civicua.org/news/view.html?q=2121145
http://portal.lviv.ua/news/2013/11/07/131800.html