9 грудня 2025 року в актовій залі головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка» відбувся вечір з нагоди 85-ліття Ірини Калинець «Це ми, Господи», присвячений пам’яті Ірини та Ігоря Калинців – поетів, шістдесятників, політв’язнів московського комуністичного режиму. Організував подію Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК).

Модерував вечір пам’яті науковий співробітник МІОКу Назар Данчишин, кандидат філологічних наук, поет і дослідник творчості шістдесятників. Він, зокрема, наголосив, що подружжя Калинців тісно пов’язане з нашим інститутом, адже 1992 року цю установу заснувала Ірина Калинець, а Ігор Калинець працював тут упродовж 30 років. Їхні життєвий досвід, безумовний моральний авторитет, інтелектуальний капітал та експертна думка завжди були, є і будуть дороговказом у діяльності Інституту.

Учасників події привітав Ярослав Гасяк, в.о. керуючого справами Львівської обласної ради, який підкреслив, що завдяки незламності таких людей, як подружжя Калинців, постала, змужніла і героїчно бореться з імперією зла нинішня Україна. Промовець підкреслив значення прикладу славетного подружжя для  сучасної молоді: «Ірина та Ігор мали велику відвагу. Їхній приклад – це символ незламності, про який маємо розповідати нашим дітям».

Олег Карий, доктор економічних наук, професор, проректор НУ «Львівська політехніка», звернувся до присутніх від імені Наталії Шаховської, професорки, ректорки НУ «Львівська політехніка». У своєму виступі він наголосив, що вечір пам’яті – це данина нашої вдячності великим Українцям, які доклалися до становлення Української Держави, й окреслив вагому присутність подружжя Калинців у житті Львівської політехніки.

Проте «за прагнення свободи – у творчості, у самовираженні, у розвитку національного життя – Ігор та Ірина Калинці заплатили особисту ціну. Їхня донька Дзвінка виростала практично без батьківської опіки, поки тато з мамою відбували довгі роки ув’язнення в радянських таборах суворого режиму та на засланні», – наголосив Олег Карий.

Від себе особисто проректор додав, що ця подія є особливо близькою для нього, оскільки його батько досліджував творчість поетів-шістдесятників. Він висловив упевненість, що їхня творчість і потужна життєва енергія надихатиме усіх нас на Перемогу в боротьбі з агресором.

Звенислава Калинець-Мамчур, донька Ігоря та Ірини Калинців, кандидатка біологічних наук, доцентка, завідувачка  кафедри екології Львівського національного університету імені Івана Франка, громадська діячка, подякувала МІОКові та його директорці Ірині Ключковській за ініціативу вшанування пам’яті її батьків і виступила зі словом спогадів, проілюстрованих низкою пам’ятних світлин.

Донька дисидентів розповіла про шістдесятництво як явище; окреслила атмосферу в суспільстві перед хвилею репресій 1971 року; поділилася спогадами про арешт батьків і зачитала  уривки  з  кримінальних  справ  Калинців,  резюмувавши:  «Вирок  їх  поєднав: шість років ув’язнення суворого режиму та три роки заслання».

А далі було дитинство без батьків, які за своє українство відбували термін в радянських таборах: Ірина Калинець – у жіночому таборі (саме існування яких срср приховував), а Ігор Калинець – у пермських. Єдиним засобом комунікації для родини  в той час стали листи, частина з яких увійшла до книги Ігоря Калинця «Листи до Звенислави з ув’язнення».

Після повернення подружжя Калинців до Львова в кінці 1980-х, їхнє вагоме слово знову активно зазвучало: вони відстоювали ідею Незалежності України, відродження УГКЦ, відновлення українських традицій, розвитку культури, літератури. Їхній голос був  потужним та авторитетним, вони гуртували навколо себе однодумців, видавали альманах «Євшан-зілля».

Ігор Калинець заснував конкурс для підтримки молодої української поезії імені Богдана-Ігоря Антонича, відомий як літературна премія  «Привітання життя», яка є щорічною відзнакою для українських авторів віком до 28 років за поетичні збірки, видані протягом останніх п’яти років. Конкурс упродовж багатьох років організовував МІОК разом із  видавництвом «Каменяр».

Окремо п. Калинець-Мамчур зупинилася на професійній діяльності своїх батьків після здобуття Незалежності України, зокрема на ролі Ірини Калинець у реформуванні української освіти. Вона також ініціювала створення у Львові музею шістдесятників.

Роздумами про велич подвигу подружжя Калинців, їхню самопожертву і героїчний спротив в умовах радянської окупації, про джерела стійкості цих світлих людей, які не схибили і не зрадили в усіх життєвих випробуваннях, поділилася Ірина Ключковська, директорка МІОКу, лавреатка премії імені Ірини Калинець. Вона згадала про роки співпраці з Ігорем Калинцем, коли ця велика людина була поруч. У МІОКу створили для нього всі умови, простір свободи, бо він робив справу державної ваги. Він писав про Антонича, і це було його велике діяння. Після відходу дружини у засвіти він впорядкував спадщину Ірини Калинець, сформувавши 10 томів у 12 книжках. «Я не був би тим, ким я є тепер, якби не Ірина», – сказав тоді Ігор Калинець. І ці прості слова в Ірини Ключковської викликали зустрічну рефлексію: «Ми всі тут, в Україні, не були би такими, як ми є. Не було би Майдану і не було би наших хлопців – тому що ви тримали тоді Україну. Калинці – це не просто подружжя борців, інтелектуалів і дисидентів. Це два свідки, дві постаті, які втілили у своєму житті ключові засади Христового вчення: правду, свободу, гідність людини, жертовність і служіння ближньому. І їхній шлях – це духовна біографія, в якій віра переходить у дію, а слово стає відповідальністю».

Очільниця МІОКу зазначила, що разом з когортою інших борців за Україну ці люди творили для нас моральний щит, основними засадами якого є правда як моральний абсолют: «Пізнайте правду – і правда визволить вас»; внутрішня свобода: «До свободи покликані ви»; гідність: «Страх відступає там, де серце стоїть у правді»; жертовна любов і солідарність: «Немає більшої любови за ту, коли хто душу свою кладе за друзів». Ірина Ключковська наголосила, що це не просто слова з духовних книжок, це їхній чин, який вони втілювали кожного дня: «Вони йшли в тюрми, не знаючи, чи вийдуть живими; вони свідомо відмовилися від комфорту, від тепла, від добробуту; вони ризикнули найдорожчим, що вони мали у своєму житті – своєю маленькою дівчинкою, Дзвінкою», – підкреслила вона.

Але для нас дуже важливим є моральний щит, який вибудували вони, шістдесятники-дисиденти, – продовжила директорка МІОКу. Вона закликала взяти його на озброєння і сказати «ні» хабарництву, корупції – всьому тому, з чим ми так не згідні. Це важко, але це треба робити, інакше їхня жертва може виявитися марною.

Промовиця процитувала слова Ірини Калинець: «Людина – істота вертикальна. Її життя вимірюється не кількістю років, а ступенями ціннісного сходження. Тобто, можна прожити багато років марно, а можна за короткий термін досягнути свого духовного космосу». Ірина Ключковська подякувала подружжю Калинців за те, що навчили нас тримати стрій, показали «силу безсилих»: «Пане Ігорю, пані Ірино, я знаю, що ваш дух тут, у цьому залі. Це честь – бути з вами. Це честь – працювати з вами, жити з вами і приймати у спадок те, духовне, що ви нам залишили».

З переконливим словом про подружжя Калинців, їхню жертовність та героїзм у боротьбі з радянським режимом виступив д-р Михайло Перун, заслужений працівник культури України, директор фундації «Андрей», доцент кафедри богослов’я УКУ, лавреат  премій  імені Святослава Гординського та імені  Митрополита Андрея Шептицького. Він нагадав присутнім про співмірний із похороном Митрополита Андрея масштабний здвиг 1989 року, коли сотні тисяч людей вийшли з вимогою легалізувати УГКЦ, і наголосив, що це був симбіоз духовенства та патріотичних родин, які творили Державу Україна. Одним із таких стовпів державотворення і була родина Калинців. Промовець поділився роздумами про їхній життєвий подвиг, їхню творчість і підкреслив, що будівництво нової Держави має базуватися на ідеалах, бо вони є духовною тканиною нашого буття.

Емоційно доповнили портрети цього героїчного подружжя вірші Ірини та Ігоря Калинців, укладені в «Діалог любові» у виконанні Наталії Половинки, української  акторки, співачки, викладачки, лавреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка,  лідерки і засновниці театрального центру «Слово і голос».

Надзвичайно атмосферним був виступ Заслуженої академічної хорової капели України «Трембіта», лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, під керівництвом народного артиста України Миколи Кулика. По-особливому прозвучали і твори на слова Ігоря Калинця.

Відеоуривки з інтерв’ю Ігоря та Ірини Калинців, уривки із фільмів авторства Ауріки Стратан, Андрія Михайлика, спецпроєктів телеканалу «Перший Західний» та Суспільне «Культура» сприяли глибшому розумінню героїчного чину українських інтелектуалів, які, не вагаючись, вибрали принципи, а не компроміси зі совістю.

Крім того, під час заходу, спільно з волонтерською ініціативою «Львівський лицар», провели благодійний збір на потреби ЗСУ. За внесок від 500 грн доброчинці отримували в подарунок одну з книжок авторства Ірини або Ігоря Калинців. Сумарно зібрали 11 тисяч гривень.

Дякуємо Львівській політехніці; Олегові Карому; Ярославові Гасяку; Звениславі Калинець-Мамчур; Михайлові Перуну; Заслуженій академічній хоровій капелі України «Трембіта» та її керівникові Миколі Кулику; Наталії Половинці  й усім учасникам за підтримку та активну участь у події.

Світлини Центру комунікацій Львівської політехніки