8 жовтня 2025 року в Залі Захарієвича головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка» відбулася панельна дискусія «Українські інституції за кордоном: від самозарадності до сталого розвитку», організатором якої був Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» (МІОК) у партнерстві з Інститутом екуменічних студій Українського католицького університету.

Ця подія стала інтегральною частиною XVIIІ Екуменічного соціального тижня у Львові. Вона залучила до обговорення провідних представників української діаспори та міжнародних організацій для аналізу сучасного стану, викликів і перспектив українських громадських, культурних й освітніх організацій та установ у діаспорі.

Модерував захід Андрій Яців, заступник директорки МІОКу.

Захід традиційно розпочався із вшанування пам’яті українських воїнів, загиблих у час кривавої війни росії проти України.

Відкриваючи подію, Андрій Яців зазначив, що до участі у панельній дискусії онлайн зареєструвалися 180 учасників із 29 країн.

Із вітальним словом до учасників панельної дискусії звернувся Роман Корж, проректор з інституційного розвитку, який наголосив на важливості партнерства Львівської політехніки й УКУ, яка виявляється у спільних проєктах та обопільній підтримці в розробці й реалізації соціально важливих ініціатив. Він зазначив: «Практика, коли один заклад надає технологічну, ресурсну й інтелектуальну підтримку іншому для досягнення спільної мети, є надзвичайно продуктивною. Традиція проведення «Екуменічного соціального тижня», яку 18 років поспіль підтримує Львівська політехніка, якраз і є прикладом такої взаємодії».

Роман Корж акцентував на актуальності проблематики, винесеної на панельну дискусію, яку ініціював МІОК, і висловив переконаність, що буде здійснено ґрунтовний аналіз сучасного стану, викликів і перспектив українських громадських, культурних й освітніх організацій та установ у діаспорі.

Владика Степан Сус, єпископ Української греко-католицької церкви, голова Пасторально-міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ, передав учасникам події найщиріші побажання від Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ. У контексті тематики дискусії Владика наголосив на важливості задіяти всі ресурси для порятунку українських мігрантів від асиміляції. Він запевнив, що Церква завжди залишатиметься партнером українських організацій у діаспорі – всюди, де формується релігійна чи світська громада, – задля того, щоб українці зберігали власну ідентичність, а діти та молодь зростали в українському дусі.

Ірина Ключковська, директорка МІОКу, зазначила, що вітальність ідеї проведення вже у 18 раз Екуменічного соціального тижня забезпечується цілим рядом факторів. Ця важлива ініціатива, яка має своє інституційне оформлення, і є прикладом переходу від самозарадності до сталого розвитку, який успішно реалізує УКУ. Очільниця МІОКу подякувала УКУ за вміння втілити й розвинути задум і висловила щире захоплення тим, як концепція екуменізму, проведення Екуменічного соціального тижня, на обговорення якого виносяться суспільно важливі ідеї і теми, від самого початку знайшла підтримку в НУ «Львівська політехніка».

Отець доктор Роман Фігас, директор Інституту екуменічних студій УКУ, наголосив на пріоритетності міжлюдських відносин, які є підвалинами стабільності та тривкості. Він акцентував, що цьогорічний соціальний тиждень зосереджений на ідеї сталості інституцій у час турбулентності. Саме тому символом XVIIІ Екуменічного соціального тижня є образ України як єдиного механізму, який функціонує завдяки тому, що в ньому працює кожне з коліщат. І через це, говорячи про працю за кордоном, слід не боятися створювати щось нове, а «вмонтовувати» в механізм нові коліщатка, які матимуть взаємозв’язок із коліщатками в Україні і працюватимуть як єдиний організм. Отець Роман Фігас вручив подяки Львівській політехніці та МІОКу за багатолітню спільнодію.

Від партнерів Екуменічного соціального тижня виступив доктор Томас Біррінгер, директор Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Він зазначив, що зараз лиш у Німеччині перебуває понад 1 млн українців, і саме тому Фонд готовий сприяти налагодженню діалогу між Україною та Німеччиною, який стосується як політичних, так і інших питань.

Переходячи до панельної дискусії, Андрій Яців зупинився на етимології слова «діаспора», що означає «розсіяння», проте, як зазначив модератор, коли мова йде про українську діаспору, на думку спадають слова «гуртування» та «інституалізація». Ці інституції стали стійким фундаментом українськості зі стратегією на не одне десятиліття. Їм вдалося зберегти, примножити, передати новим поколінням унікальні пласти національних надбань, ідентичності, досвідів, цінностей, духовності. Ці інституції давали надію, що Україна буде. Цей процес не завершився з настанням незалежності України – він набув нових форм та практик, напрямів партнерства, взаємодії з українською державою та урядами країн проживання українців.

Про багатогранну й динамічну історію українського інституційного руху за межами України в умовах бездержавності розповів Зенон Коваль, член екзекутиви Світового Конґресу Українців (СКУ), політичний радник Європейського Конґресу Українців (ЕКУ) і Товариства українців у Бельгії. Він зупинився на історії становлення ЕКУ та фазах його розвитку, окреслив хвилі української еміграції та інструменти захисту їхньої української ідентичності.

Доповідач охарактеризував  еволюцію створеного у 1967 році СКУ як спільної платформи для українців у цілому світі – об’єднаної сили української діаспори, яка мала свої наративи і свій голос на міжнародній арені. Зенон Коваль  наголосив на важливості координованої співпраці, задіяння українських мігрантів до церковного життя й громадських організацій, визначення спільних цілей та надання необхідної підтримки. Він акцентував на особливій потребі у розвитку українознавчих студій і розвитку центрів української культури за кордоном.

Зенон Коваль також відзначив роль МІОКу як першопрохідця в дослідженні організованого українського громадського життя за кордонами Батьківщини.

Про роль освіти як стратегічної ділянки українського життя за кордоном розповіла Інна Григорович, голова Спілки Українських Вчителів у Великій Британії, директорка благодійного фонду Ukrainian St Mary’s Trust, директорка мережі українських шкіл St Mary’s Ukrainian Schools (Лондон, Велика Британія). Вона зокрема розповіла про виклики, з якими стикається українська школа діаспори, і про те, як із початком повномасштабного вторгнення місія школи виросла від суто академічної до суспільної, із баченням свого внеску у формування майбутнього України та імунітету до «руського міра». Директорка школи наголосила на важливості не зраджувати свої цінності, свою візію, розвивати успадкований від попередників досвід із врахуванням потреб сучасної діаспори і мати сміливість діяти, адже діаспора – це приналежність, єднання і прагнення дотичності до зусиль боротьби. Саме завдяки таким якостям школа на сьогодні має 15 відділень у Великій Британії, а кількість учнів зросла з 240 до 3000 після повномасштабного вторгнення.

Інна Григорович підкреслила важливість для батьків, учнів та вчителів бути опорою одне для одного і підтримувати постійний вертикальний і горизонтальний діалог, спираючись на принципи справедливості, чесності, партнерства та взаємоповаги. Вона наголосила на тому, що з нарощенням кількості дітей у школі зріс і голос української громади у Великій Британії, а відповідно, можливість творити новий тренд стосовно українців у Сполученому Королівстві.

Слід додати, що у червні 2023 року за особливий внесок і службу для Сполученого Королівства та за визначний вклад у розвиток освіти Інна Григорович нагороджена орденом Британської імперії у Почесному списку нагород до дня народження короля.

У режимі онлайн своїм досвідом творення Українського Дому за кордоном як осередку українського життя, культури, стійкості й розвитку громади поділилася Анастасія Плахтій, співзасновниця, Президентка Українського Дому в Ряшеві, виховниця, референтка УПП Станиці Пласт Ряшів. Вона розповіла про ідею створення Українського Дому як інституції, яка розширить можливості Пласту утримувати дітей в українському полі, стане центром українськості, культури, взаємопідтримки для української громади та створить умови, щоб українські діти, які зростають в чужому середовищі, отримували силу від власної ідентичності.

Ірина Ключковська зазначила, що команда МІОКу при виборі панелістів керувалася їхнім досвідом, яким вони могли б поділитися, адже це люди різних еміграційних хвиль, але які досягли незаперечних успіхів у творенні українських інституцій за кордоном. Важливо, щоб ці новостворені організації не завмерли, не зникли, а зміцнилися і набули певної сталості. Доповідачка виокремила на основі багатолітньої дослідницької праці МІОКу чинники, які впливають на поступ українських ГО за кордоном від самозарадності до сталого розвитку.

Передусім це інституційне оформлення: коли його немає, то дуже важко як працювати у діаспорі, так і налагоджувати партнерство з державою Україна. В цю категорію, на жаль, потрапила частина суботніх і недільних шкіл, що не дозволяє їм взаємодіяти з органами виконавчої і законодавчої влади в країнах проживання – і з МОН України теж.

Фінансова сталість і диверсифікація ресурсів: окрім членських внесків, мають бути інші джерела фінансового забезпечення, в т. ч. ґранти.

Зміна поколінь і роль молоді: організація, яка не має «молодіжного крила», не має перспектив.

Ціннісна основа діяльності, яку організація черпає від попереднього досвіду: це скарб, який треба вивчати і брати на озброєння, модернізуючи і пристосовуючи його до своїх вимог.

Професіоналізація: поступовий відхід від волонтерської логіки до поєднання волонтерської і фахової праці. Необхідно вчитися, в т. ч. і через лідерські програми, тобто здобувати знання, які роблять організацію сильною.

Ірина Ключковська розповіла про нещодавній Форум культурної дипломатії у Києві, учасницею якого вона була, де були окреслені нові пріоритети зовнішньої політики, про які раніше доводилося тільки мріяти: це партнерство, зв’язок організацій, які виникли, з Батьківщиною. Настав етап тісного зв’язку з українцями за кордоном й усвідомлення їхньої ролі.

На завершення дискутанти та гості події обмінялися думками про еволюцію українських інституцій за кордоном від самозарадності до сталого розвитку.

В обговоренні взяли участь:

Ірина Кіянка, докторка політичних наук, професорка кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка;

о. Михайло Димид, протопресвітер УГКЦ, доктор східного канонічного права, кандидат філософських наук, головний редактор еклезіологічно-канонічного журналу «Метрон», блогер, капелан Майдану;

Олеся Дацко, докторка економічних наук, доцентка, завідувачка кафедри менеджменту мистецтва Львівської національної академії мистецтв;

Андрій Медвідь, доктор юридичних наук, директор Науково-практичного центру дослідження та захисту конституційних прав особи, професор кафедри теорії держави і права Львівського торговельно-економічного університету;

Ірина Плахтій, голова правління, співзасновниця благодійного фонду «Із янголом на плечі»;

Антон Дробович, український філософ, правник, громадський та державний діяч, засновник та перший керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки, колишній голова Українського інституту національної пам’яті;

Роксолана Рахлецька,  директорка української суботньої школи «Сонце в долонях» при Українському Товаристві у Франкфурті-на-Майні, Німеччина.

Дякуємо Львівській політехніці; Українському католицькому університету,   Інститутові   екуменічних   студій   УКУ  та  його  директорові о. др. Романові Фігасу; владиці Степанові Сусу; Ірині Кітурі; ключовим панелістам: Зенонові Ковалю, Інні Григорович  та  Анастасії Плахтій;  дискутантам:  Ірині Кіянці, о. Михайлові Димиду, Олесі Дацко, Андрієві Медвідю, Ірині Плахтій, Антонові Дробовичу, Роксолані Рахлецькій та всім учасникам події за спільнодію, синергію та сприяння у проведенні панельної дискусії «Українські інституції за кордоном: від самозарадності до сталого розвитку».

Фото Центру комунікацій Національного університету «Львівська політехніка»