9 жовтня 2026 року в межах ХІХ Екуменічного соціального тижня «Від поляризації до солідарності суспільства: формуючи культуру єдності і справедливості» Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» провів панельну дискусію «Солідарність як сила українських громад за кордоном: від поляризації до спільної дії».

У центрі розмови були питання, які сьогодні безпосередньо визначають спроможність українських громад за кордоном залишатися впливовими, згуртованими та дієвими в умовах нових геополітичних і суспільних викликів. Зростання популістських настроїв, зміни політичних ландшафтів у країнах перебування, трансформація ставлення до українських вимушених мігрантів, втома від теми війни, а також масштабна російська дезінформація створюють нове середовище, у якому українським громадам дедалі важливіше не лише реагувати на зовнішні виклики, а й самостійно формувати порядок денний.

Саме тому, відкриваючи подію, Ірина Ключковська, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, насамперед подякувала Інституту екуменічних студій за обрану актуальну тему, адже «перехід від поляризації до солідарності – це те, що зараз нас усіх надзвичайно тривожить, а солідарність – це той невидимий ресурс, який дасть нам силу вистояти в умовах війни».

Важливо, що благословення учасникам вділив владика Гліб Лончина, єпископ-емерит УГКЦ, радник президента УКУ, який був апостольським адміністратором єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії. Владика підкреслив, що якраз є представником тієї теми, що перебуває у фокусі панельної дискусії, адже народився у США в українській родині, а його батьки були у схожих обставинах – вони були біженцями, які втікали від радянського режиму. «Для наших батьків було пріоритетом навчити нас української мови, залучити до молодіжних організацій та української церкви, зберегти нашу українську ідентичність. Наше життя крутилося довкола українства. І це нас тримало» – зазначив владика.

З вітальними словами виступили також о. д-р Роман Фігас, директор Інституту екуменічних студій УКУ, Ірина Хомишин, проректорка Львівської політехніки, докторка юридичних наук, професорка, та Богдан Райчинець, президент Європейського Конґресу Українців (ЕКУ).

Роман Фігас зауважив, що впродовж декількох днів Екуменічного тижня спікери кілька разів у своїх виступах зверталися до теми міграції і розмірковували над тим, як перейти від міграції до діапори. «Тож я сподіваюся, що сьогоднішній діалог проллє більше світла на це питання, а також стане наріжним каменем великої мозаїки формування культури єдності і солідарності» – підкреслив директор Інституту екуменічних студій.

Вітаючи учасників від адміністрації Національного університету «Львівська політехніка», Ірина Хомишин підкреслила: «МІОК – це не просто підрозділ університету – це той простір, де Україна зустрічається з українськими закордонними громадами; це простір, де формуються ініціативи, це простір, де ми відчуваємо українську ідентичність у будь-якому куточку світу. Дякую МІОКу за те, що ви намагаєтеся перетворити єдність українських громад за кордоном на силу. На ту силу, яка буде діяти, яка від миттєвих реакцій переходить до практичного лідерства».

Звертаючи увагу на тему панельної дискусії, зокрема на термін «солідарність», проректорка зауважила: «Я зрозуміла, що сьогодні ми будемо намагатися говорити про солідарність не як про цінність, а як про інструмент, про практику, яку потрібно застосовувати. Я пишаюся, що Львівська політехніка є майданчиком для таких дискусій, адже переконана, що університети мають дедалі частіше виступати тими платформами, де будуть обговорювати важливі питання, приймати активні рішення, розробляти дорожні карти – аби перетворювати ініціативи в дію».

Богдан Райчинець насамперед висловив вдячність МІОКу за партнерство, зокрема згадавши нещодавнє підписання меморандуму про співпрацю. Окремо він відзначив залучення до панельної дискусії учасників, які поєднують практичний досвід діяльності в українських організаціях країн проживання з експертним розумінням їхньої суспільно-політичної та економічної специфіки. Президент також зазначив, що сьогодні ЕКУ як координаційна надбудова українських організацій у Європі вже підготував новий стратегічний документ, де представлено нову візію закордонного українства. Схвалення цього документа заплановано на період річних зборів ЕКУ та Європейського форуму українців, що відбудуться в Ауґсбургу наприкінці жовтня 2026 року.

Ключовими спікерами панельної дискусії виступили: Мирослава Керик, голова правління фонду «Наш вибір» (Польща), PhD; Ростислав Сукенник, голова Об’єднання Українських Організацій у Німеччині; Мирослав Гочак,  віцепрезидент Світового Конґресу Українців, віцепрезидент Європейського Конґресу Українців, президент українсько-сербської бізнес-палати (Сербія); Ірина Ключковська, директорка МІОКу, к. пед. н., доцентка. Модерувала панель Оксана П’ятковська, заступниця директора МІОКу.

Ірина Ключковська у своєму виступі говорила про виклики єдності українців і способи перетворити відмінності на основу для спільної дії. Звертаючись до есе Томаса Наґеля «Як це – бути кажаном?», спікерка наголосила, що ми не можемо повністю осягнути досвід іншої людини, а визнання відмінностей не має ставати підґрунтям для роз’єднання. За її словами, солідарність не вимагає однакових поглядів чи життєвих обставин, а радше нагадує оркестр, у якому різні партії творять цілісне звучання.

«Для переходу від поляризації до спільної дії важливо розрізняти реальні розбіжності та штучно створену ворожнечу, а солідарність будувати навколо спільних справ: підтримки війська, захисту інтересів українців за кордоном, розвитку української освіти та допомоги Україні» – зауважила Ірина Ключковська. Водночас спікерка підкреслила, що стійка солідарність потребує не лише особистої ініціативи, а й сильних інституцій, розподілу відповідальності та співпраці між організаціями. Адже єдність – це не однаковість голосів, а здатність чути одне одного й об’єднувати зусилля заради спільної мети.

Як зазначила у своєму виступі Мирослава Керик, українці в Польщі – це різноманітні спільноти, які відрізняються досвідом міграції, соціальним становищем і планами на майбутнє. Не завжди маючи спільні простори взаємодії, вони створюють додаткові виклики для громадських організацій, які прагнуть консолідувати українців. Водночас спікерка зауважила: «Виклики нас згуртовують. Помаранчева революція, Революція Гідності та повномасштабне вторгнення стали поштовхами до появи нових ініціатив. Зокрема частина українців, які нещодавно приїхали до Польщі, долучилася до волонтерства й громадської діяльності, щоб не лише отримувати допомогу, а й підтримувати інших та адвокатувати інтереси України».

Окрему увагу спікерка приділила погіршенню ставлення до українців у Польщі на тлі політизації питань допомоги вимушеним мігрантам та Україні загалом. Поширення стереотипів і дезінформації посилює ризики суспільного розколу, що актуалізує потребу в узгодженій комунікації та взаємній підтримці українських організацій.

За словами Мирослави Керик, у Польщі поступово формується мережа українських організацій, які обмінюються інформацією, координують дії та спільно реагують на провокації. Серед перспективних кроків – проведення форуму українських організацій, створення координаційної ради та посилення спільної адвокації, зокрема напередодні виборчих кампаній у європейських країнах. Це має сприяти консолідації української спільноти й запобігати використанню українського питання як інструменту політичного розколу.

Ростислав Сукенник розпочав виступ із заклику розрізняти міграцію як процес і діаспору як спільноту. Спікер наголосив, що українські громади в Німеччині, як і в інших країнах, є неоднорідними та об’єднують людей із різним досвідом, потребами й поглядами. Водночас ставлення до українців після початкової хвилі солідарності поступово ускладнюється під впливом політичних наративів, які пов’язують допомогу Україні з економічними труднощами в Європі. Цими настроями користуються популістичні сили, зокрема партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD), що посилює суспільну поляризацію та актуалізує потребу в послідовній адвокації українських інтересів.

Звертаючись до історії української діаспори в Німеччині, Ростислав Сукенник підкреслив трансформацію ролі громадських організацій в умовах незалежності України. Сьогодні вони можуть представляти українські інтереси, розвивати партнерства та вести діалог із німецькими політичними елітами й державними інституціями, водночас не підміняючи функцій української держави.

Окрему увагу Ростислав Сукенник приділив важливості міжорганізаційної співпраці. Різні напрями діяльності та погляди не мають бути перешкодою для взаємодії: ключовим є пошук спільних принципів і цілей, формування узгодженого порядку денного та готовність брати спільну відповідальність за майбутнє української громади. Солідарність у цьому контексті означає не однаковість, а здатність домовлятися, вести діалог і спільно діяти задля захисту інтересів України та українців у Німеччині.

Мирослав Гочак підкреслив важливість координації між українськими громадами. Вони не зобов’язані працювати однаково: одні можуть зосереджуватися на культурі й освіті, інші – на міжнародній адвокації, професійних мережах або економічних партнерствах. Роль СКУ та ЕКУ полягає, зокрема, у тому, щоб узгоджувати пріоритети, поширювати успішний досвід і допомагати організаціям використовувати вже перевірені моделі співпраці. Крім того, Мирослав Гочак як представник українсько-сербської бізнес-палати підкреслив роль діаспори у налагодженні економічної співпраці України з європейськими державами та розповів про проєкти, які вже сьогодні реалізовують торгові палати у цій сфері як приклад економічної солідарності.

Одним із ключових висновків панелі стало розуміння солідарності як стратегічного ресурсу українських громад. Її сила полягає не лише в єдності навколо спільних цінностей, а й у здатності перетворювати цю єдність на координацію, партнерство та спільну дію.

Проведення цієї дискусії стало для МІОКу ще одним важливим майданчиком для осмислення трансформацій, яких сьогодні потребує діяльність українських громад за кордоном, – від фрагментарного реагування до стратегічного бачення, від роз’єднаності до партнерства, від захисту до лідерства та від солідарності як гасла до солідарності як тривалої та системної спільної дії.